У пору, коли серпень з вереснем потиснули одне одному правиці, а тихі ранки вже дихають осінньою прохолодою, у душах ветеранів-механізаторів прокидається почуття ностальгії. Приходять спогади, як колись орали в нічну зміну, як змагалися, як милувалися чорними скибами за плугами… Ніби відчувши такі настрої, керівники агропромислової компанії “Докучаєвські чорноземи” Карлівського району вирішили організувати для ветеранів своєрідну екскурсію полями Халтуринського відділка сільгосппідприємства.
Зранку святково вбрані ветерани сільгоспвиробництва зібралися біля офісу. А тут автобус підвіз і мар’янівських. По дорозі підбирали тишенківських, красненських, шевченківських механізаторів. А коли вся команда була у зборі, до ветеранів звернувся керівник відділка Василь Луцан:
– Ви присвятили себе роботі на землі, тож я думаю, що вам небайдуже, в які руки вона потрапила, як господарює наше покоління. Тому ми вирішили показати вам безпосередньо в полі, що там відбувається, як збираємо нинішній урожай і як готуємо поля під наступний. Хочу звернути вашу увагу на структуру посівів. Маємо 7,5 тисячі гектарів ріллі, з них 3700 – зернові. Тобто після збирання врожаю їх треба зорати. На сьогодні вже понад 2800 гектарів зорано.
Про перспективи розвитку агрокомпанії розповів один із її засновників Юрій Кобченко:
– Сьогодні на Сході країни триває війна. Але, як відомо, без надійного тилу не буде і перемог на фронті. Тому ми тут, у тилу, маємо робити все, аби годувати країну і її захисників, дбати, щоб Україна міцно стояла на ногах. Ви, люди старшого покоління, пам’ятаєте різні технології, працювали на різній техніці, знаєте, що таке плуг. Сьогодні ви побачите в роботі нові сільгоспмашини, якими гордиться наша компанія. Ви вже знаєте про високу віддачу кожного гектара. Але ми повинні не просто експлуатувати землю, а й дбати про її родючість, силу. Бо, як говорив Тімірязєв, “володіння землею – це не привілей, це – велика відповідальність перед судом нащадків”. Наша компанія робить усе можливе, щоб берегти землю. І коли приїздять до нас іноземці, вони говорять, що дороги у нас погані, а земля – супер! Її можна “намазувати на хліб”. Так-от, ми дбаємо, щоб і наші внуки могли “намазувати її на хліб”.
Головний агроном відділка Федір Коржовський розповів про сорти, підготовку якісного насіннєвого матеріалу, урожайність, чим немало здивував слухачів. А Карлівський міський голова Володимир Слєпцов розповів, як він із першим заступником голови обласної ради Володимиром Марченком їздив у зону АТО, як передавав нашим хлопцям зібрані всім миром гостинці й побажання найшвидшої перемоги.
І ось воно, поле! Ветерани-механізатори й досі пам’ятають номери земельних ділянок, пригадують різні бувальщини. Але коли побачили могутнього “Кейса”, який, граючись, тягнув здоровенного оборотного плуга, вражено затихли. А тоді загомоніли знову. Цікавилися глибиною оранки, захоплювалися шириною загінки, якістю обробітку грунту, дивувалися, що не треба великих розворотів.
Та захоплення новітніми технологіями на цьому не закінчилося. Під’їхали до поля, де орють нещодавно придбаним дванадцятикорпусним плугом. У порівнянні з технікою, яка сьогодні працює на полях, їхні колишні трактори здаються іграшковими. А за новим плугом ні огріха, ні борозенки: так рівно кладе скиби, що залишає поле рівним, як стіл. І глибина пристойна – 25–28 сантиметрів.
Побували заслужені трудівники й на полі, де збирають урожай сої. Із цією культурою вони не знайомі, вирощувати не доводилося. А ось те, що на одному полі працює відразу 10 сучасних потужних імпортних комбайнів, не могло не викликати захоплення. Як прискіпливо не оглядали подрібнені стебла, а жодної зернини втрат на землі не знайшли.
Поки ділилися враженнями, згадували своє. Поле тим часом, ніби за помахом чарівної палички, “розтануло”, і два комбайни домолочували останню смужку. “Так можна робити! – гомоніли “екскурсанти”. – У кабіні краще, ніж надворі. А яку ми пилюку ковтали!” Із іншого гурту чути: “Я гордився, що за день виорював по 10 гектарів. А цей зачепив 9 метрів завширшки – і пішов! Коли таке було, щоб у серпні закінчували оранку?”
Милувалися ветерани чистими полями, високою культурою землеробства. Які грамотні й працьовиті хлопці за кермом таких велетнів! Одне слово, тем для розмов вистачало.
А потім усі разом обідали за спільним столом. Було все, що виростили й приготували в агропромисловій компанії “Докучаєвські чорноземи”. Хтось пожартував: “Оце, хлопці, той комунізм, що нам колись обіцяли”. А інший серйозно продовжив: “Так жити можна. Аби ж тільки був мир”. Вони, діти війни, знають, про що говорять!

Сергій ГЛАДИР
Журналіст