Жоден із біографів М.В.Гоголя за більш ніж 170 років не поцікавився, на які кошти 22-річний письменник із України друкував у Санкт-Петербурзі свою другу книгу. Документально відомо, що з дня прибуття в столицю він жив на допомогу матері, а в департаменті, куди влаштувався переписувачем, платили, за його словами, "сущу дрібницю".
Виходить, що гроші на видання збірника Гоголь одержав від Ореста Сомова. Можливо, якусь частину цієї суми дав Іван Котляревський.
Добре відомі листи молодого Гоголя до матері у Василівку з проханням надсилати йому етнографічні записи. Чи звертався юний прозаїк до свого знаменитого вчителя з проханням уточнити й надіслати йому зібрання про народні звичаї і повір'я? Безперечно, звертався. І не раз!
Як свідчить біограф Івана Котляревського Стеблін-Камінський, поет постійно одержував журнали "Северная пчела" і "Сын Отечества", в яких були опубліковані вірш Миколи Гоголя "Італія" та рецензія на його поему "Ганс Кюхельгартен".
На початку вересня 1831 року в Санкт-Петербурзі вийшов перший збірник повістей Миколи Гоголя. Олександр Пушкін одним із перших у столиці вітав його. Ім'я 22-річного українського прозаїка Пушкін поставив поруч із популярними в той час провідними письменниками європейської літератури.
"Ми не знаємо жодного твору в нашій літературі, який можна було б порівняти… з повістями, виданими Рудим Паньком. Хіба Борис Годунов піде в порівняння!" – щоб уразити Пушкіна, зненацька заявила редакція "Северной пчелы" Фадея Булгаріна, яка спочатку вороже ставилася до молодого автора.
Суворі закони і канони класицизму забороняли описувати "брудне, вульгарне, злиденне" життя кріпаків. Щедрість генія, з якою він змалював у "Вечорах…" барвистий, багатогранний світ свого рідного, великого українського народу, приголомшили його сучасників, вихованих на дешевих французьких водевілях і перенасичених пристрастями "а-ля Марлінський". Для читаючої великосвітської публіки стали одкровенням яскрава зоряна українська ніч, неосяжний таємничий південний степ, "чудный Днепр при тихой погоде", веселощі на ярмарку, кольори одягу парубків і дівчат, обряди сільського весілля й те, як прикрашаються селянські хати.
"Всі читають Гоголя!" – констатував у травні 1832 року, після виходу другої частини "Вечорів…", знаменитий російський живописець Олексій Венеціанов. Схиляючись перед юним письменником з України, він створив у 1834 році перший портрет 25-літнього Миколи Гоголя. Єдиний гравірований портрет сучасника у творчості художника!
Де сьогодні листи Котляревського в Санкт-Петербург до свого геніального літературного сина, в яких він із усією суворістю й щедрістю вчителя, із пророчим баченням дару Гоголя зробив повний і ретельний аналіз його повістей? До того ж до третьої, четвертої й восьмої частин "Сорочинського ярмарку" Гоголь ставить епіграфами строфи з "Енеїди"! Щоб мати право використовувати ніде ще не опубліковані уривки, необхідно було отримати особисту згоду на те самого Івана Петровича. Де сьогодні послання вдячності молодого письменника до майстра? Знищені всі листи Котляревського до Гоголя! Знищені всі відповіді генія своєму великому вчителю!
Відомо, що Гоголь подарував свої книги з автографами відомим письменникам Москви і Санкт-Петербурга. Він відразу ж вислав збірник "Вечорів…" матері – Марії Іванівні та сестрам у Василівку, другові Олександру Данилевському в Сорочинці та в село Товсте його вітчимові Василю Чарнишу.
Де сьогодні спогади сучасників про особисті зустрічі й листування двох класиків світової літератури? Де їхні щоденники, записки, есе, книги Гоголя з дарчими написами? Усі дослідники ухитрилися замовчати про ці щирі зв'язки, начебто Іван Петрович не знав Гоголя особисто і не був знайомий із жодним з його творів.
… У другому залі літературно-меморіального музею І.П. Котляревського в Полтаві експонується лист поета від 23 грудня 1816 року в Кибинці генерал-майору Андрієві Трощинському, двоюрідному брату матері Гоголя. Чи знав Котляревський особисто Марію Іванівну Яновську, уроджену Косяровську? Звичайно, знав!
Учені жодним словом не згадали в біографії І.П.Котляревського про батька Миколи Гоголя, українського драматурга Василя Панасовича Гоголя-Яновського. Але ж обидва письменники вчилися в Слов'янській семінарії, часто зустрічалися в Полтаві й листувалися! Знищені й ці листи.
Чому біографи приховали, що Котляревський неодноразово відвідував Василівку й Кибинці, бачив на сцені домашнього театру Трощинського всі п'єси свого побратима по перу – Василя Гоголя-Яновського?!
3 серпня 1818 року дев'ятирічний Микола Яновський і його молодший брат Іван були прийняті до вищого відділення першого класу Полтавського повітового училища. За цими документами, в одному класі з ними вчилися Лев і Віктор Жуковські, племінники Котляревського… "Майже всі жителі Полтави знали його особисто і при зустрічі віталися з ним!" – відзначав у біографічному нарисі про поета Степан Стеблин-Каменський. Якщо ж вірити дослідникам, виходить, що тільки Гоголь і його батьки не були особисто знайомі з Котляревським і при зустрічах не віталися з ним?!
1826 року на літніх ваканціях, приїхавши з Ніжинського ліцею в рідну Василівку, Нікоша Яновський зосереджено збирає й описує "Игры и увеселения малороссиян", українські імена, що даються при хрещенні, українські народні пісні, загадки, страви, перекази, звичаї й обряди. Про це свідчать сторінки записної книжки, яку він назвав "Книга всякой всячины, или Подручная энциклопедия". І записує не механічно, а прагне з'ясувати їхнє походження і дає необхідні пояснення. Часто він цитує вислови свого вчителя: "Интиллигатор" – палітурник (Котляревський), "квадренец" – чверть години (див. Котляревського), "корж" – корж сухий (пояснення Котляревського), "мара" – бачення, примара (у Котляревського – мана). Він переписав 22 епіграфи з "Енеїди", що були вже опубліковані. Двадцять третій за життя письменника нікому не був відомий. Дослідників бентежить та обставина, що тексти трьох епіграфів до III, IV і VIII глав "Сорочинського ярмарку" теж не були опубліковані за життя Котляревського. Виходить, що сімнадцятилітній Нікоша Яновський робив виписки з авторського рукопису "Енеїди", який йому дав сам Котляревський!!!
Він уже Г о г о л ь. Хоча ніхто не знає цього, крім Котляревського. Усе, що стане згодом
Г о г о л е м, уже є в ньому, закладене, дане йому. Впевнена, що "Енеїда" визначила творчий шлях прозаїка-початківця, перші повісті якого ввійшли до збірника "Вечори на хуторі біля Диканьки" і були плоть від плоті цієї енциклопедії народного життя. Але це було не сліпе, не поверхове копіювання, це було плідне творче навчання!
Сповнений побожної поваги, любові, вдячності вчителеві, майбутній геній взяв собі псевдонім Рудого Панька – на честь одного з вірних спо-
движників Енея. Він обезсмертив ім'я свого вчителя, поставивши його прізвище в трьох епіграфах із "Енеїди" у "Сорочинському ярмарку". Працюючи над "Тарасом Бульбою", відтворюючи героїчну битву під Дубно за волю і незалежність своєї Батьківщини, 25-літній письменник дає своїм козакам імена товаришів Енея. Котляревський у своїй поемі повідомляє, що в пеклі Еней "Знайшов з троянців ось кого: Панька, Охріма і Харька… Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсій, …Отут був Вернигора Мусій".
Гоголь пише: "Два козаки виїхали вперед із запорізьких рядів: один ще зовсім молодий… Охрім Наш, Мусій Шило… Багато було ще іменитих і дужих козаків: Охрім Гуска, отаман Тарас, його вірний син Остап".
Ученим достеменно відомі слова Гоголя, представлені з його дорожніх заміток "Полтава" в експозиції 4-го залу меморіально-літературного
музею поета. Микола Васильович пише: "…Чай пил у Котляревского, который живёт в дедовском доме, доселе весьма крепком, несмотря что древний… Из беседы с этим единственным малороссийским поэтом можно получить много любопытных сведений касательно духа и характера … земляков." (журнал "Современник", 1854 г., №2). Біографи сьогодні навіщось приписують його… П. Свиньїну.
…Я відшукувала нові матеріали, що висвітлили б органічний зв'язок творчості Гоголя з традиціями його літературного батька, споріднення їхніх сатиричних прийомів, спільного в характеристиці побуту й особливостей звичаїв українського народу. Я шукала нових документів про їхні особисті зустрічі. Уважно перечитала журнал "Отечественные записки" за 1839 рік. Головний редактор Андрій Краєвський (№3) на сторінці 132 опублікував анонімну рецензію на п'єсу
І. Котляревського "Наталка Полтавка", надруковану за життя поета в першій книзі "Українського збірника". Автор пише: "Сколько перьев притупилось на святой Руси в жестокой войне за французскую словесность, сколько пустейших водевилей парижской фабрикации … было у нас разобраны в подробностях …; а между тем таланты, которые могли бы принести честь литературе, остались ему почти незнакомы во всём их широком объеме". (Підкреслено мною. – Авт.).
З перших же рядків зрозуміло, що її написав Гоголь! Його стилістика, його виняткове плетиво слів! У передмові до збірника повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки" він пише: "… Еще много ободрали гусей на перья и извели на бумагу! Еще мало народу всякого звания и сброду вымарало пальцы в чернилах!…". "Эти мысли невольно приходят на ум при воспоминании об Иване Петровиче Котляревском при рассмотрении его "Наталки Полтавки", свежего действенного цветка народной поэзии. Котляревский был поэт остроумный, оригинальный, юморист великий. Он умел подметить в малороссийском языке неподражаемую самобытность, и первый решился выразить на нем свои мысли и чувства. Заметим, что это было вначале XIX столетия, когда еще так мало толковали у нас о народности, когда еще жили люди закоренелые в предрассудках прошедшего века…".
Залишається тільки знову й знову запитувати: навіщо дослідники 170 років затято приховують, що Котляревський виховав і виплекав талант свого геніального літературного сина – Миколи Гоголя? Навіщо?!
Зоря Полтавщини, Середа, 28 січня 2009 р., стор. 5.
Виходить, що гроші на видання збірника Гоголь одержав від Ореста Сомова. Можливо, якусь частину цієї суми дав Іван Котляревський.
Добре відомі листи молодого Гоголя до матері у Василівку з проханням надсилати йому етнографічні записи. Чи звертався юний прозаїк до свого знаменитого вчителя з проханням уточнити й надіслати йому зібрання про народні звичаї і повір'я? Безперечно, звертався. І не раз!
Як свідчить біограф Івана Котляревського Стеблін-Камінський, поет постійно одержував журнали "Северная пчела" і "Сын Отечества", в яких були опубліковані вірш Миколи Гоголя "Італія" та рецензія на його поему "Ганс Кюхельгартен".
На початку вересня 1831 року в Санкт-Петербурзі вийшов перший збірник повістей Миколи Гоголя. Олександр Пушкін одним із перших у столиці вітав його. Ім'я 22-річного українського прозаїка Пушкін поставив поруч із популярними в той час провідними письменниками європейської літератури.
"Ми не знаємо жодного твору в нашій літературі, який можна було б порівняти… з повістями, виданими Рудим Паньком. Хіба Борис Годунов піде в порівняння!" – щоб уразити Пушкіна, зненацька заявила редакція "Северной пчелы" Фадея Булгаріна, яка спочатку вороже ставилася до молодого автора.
Суворі закони і канони класицизму забороняли описувати "брудне, вульгарне, злиденне" життя кріпаків. Щедрість генія, з якою він змалював у "Вечорах…" барвистий, багатогранний світ свого рідного, великого українського народу, приголомшили його сучасників, вихованих на дешевих французьких водевілях і перенасичених пристрастями "а-ля Марлінський". Для читаючої великосвітської публіки стали одкровенням яскрава зоряна українська ніч, неосяжний таємничий південний степ, "чудный Днепр при тихой погоде", веселощі на ярмарку, кольори одягу парубків і дівчат, обряди сільського весілля й те, як прикрашаються селянські хати.
"Всі читають Гоголя!" – констатував у травні 1832 року, після виходу другої частини "Вечорів…", знаменитий російський живописець Олексій Венеціанов. Схиляючись перед юним письменником з України, він створив у 1834 році перший портрет 25-літнього Миколи Гоголя. Єдиний гравірований портрет сучасника у творчості художника!
Де сьогодні листи Котляревського в Санкт-Петербург до свого геніального літературного сина, в яких він із усією суворістю й щедрістю вчителя, із пророчим баченням дару Гоголя зробив повний і ретельний аналіз його повістей? До того ж до третьої, четвертої й восьмої частин "Сорочинського ярмарку" Гоголь ставить епіграфами строфи з "Енеїди"! Щоб мати право використовувати ніде ще не опубліковані уривки, необхідно було отримати особисту згоду на те самого Івана Петровича. Де сьогодні послання вдячності молодого письменника до майстра? Знищені всі листи Котляревського до Гоголя! Знищені всі відповіді генія своєму великому вчителю!
Відомо, що Гоголь подарував свої книги з автографами відомим письменникам Москви і Санкт-Петербурга. Він відразу ж вислав збірник "Вечорів…" матері – Марії Іванівні та сестрам у Василівку, другові Олександру Данилевському в Сорочинці та в село Товсте його вітчимові Василю Чарнишу.
Де сьогодні спогади сучасників про особисті зустрічі й листування двох класиків світової літератури? Де їхні щоденники, записки, есе, книги Гоголя з дарчими написами? Усі дослідники ухитрилися замовчати про ці щирі зв'язки, начебто Іван Петрович не знав Гоголя особисто і не був знайомий із жодним з його творів.
… У другому залі літературно-меморіального музею І.П. Котляревського в Полтаві експонується лист поета від 23 грудня 1816 року в Кибинці генерал-майору Андрієві Трощинському, двоюрідному брату матері Гоголя. Чи знав Котляревський особисто Марію Іванівну Яновську, уроджену Косяровську? Звичайно, знав!
Учені жодним словом не згадали в біографії І.П.Котляревського про батька Миколи Гоголя, українського драматурга Василя Панасовича Гоголя-Яновського. Але ж обидва письменники вчилися в Слов'янській семінарії, часто зустрічалися в Полтаві й листувалися! Знищені й ці листи.
Чому біографи приховали, що Котляревський неодноразово відвідував Василівку й Кибинці, бачив на сцені домашнього театру Трощинського всі п'єси свого побратима по перу – Василя Гоголя-Яновського?!
3 серпня 1818 року дев'ятирічний Микола Яновський і його молодший брат Іван були прийняті до вищого відділення першого класу Полтавського повітового училища. За цими документами, в одному класі з ними вчилися Лев і Віктор Жуковські, племінники Котляревського… "Майже всі жителі Полтави знали його особисто і при зустрічі віталися з ним!" – відзначав у біографічному нарисі про поета Степан Стеблин-Каменський. Якщо ж вірити дослідникам, виходить, що тільки Гоголь і його батьки не були особисто знайомі з Котляревським і при зустрічах не віталися з ним?!
1826 року на літніх ваканціях, приїхавши з Ніжинського ліцею в рідну Василівку, Нікоша Яновський зосереджено збирає й описує "Игры и увеселения малороссиян", українські імена, що даються при хрещенні, українські народні пісні, загадки, страви, перекази, звичаї й обряди. Про це свідчать сторінки записної книжки, яку він назвав "Книга всякой всячины, или Подручная энциклопедия". І записує не механічно, а прагне з'ясувати їхнє походження і дає необхідні пояснення. Часто він цитує вислови свого вчителя: "Интиллигатор" – палітурник (Котляревський), "квадренец" – чверть години (див. Котляревського), "корж" – корж сухий (пояснення Котляревського), "мара" – бачення, примара (у Котляревського – мана). Він переписав 22 епіграфи з "Енеїди", що були вже опубліковані. Двадцять третій за життя письменника нікому не був відомий. Дослідників бентежить та обставина, що тексти трьох епіграфів до III, IV і VIII глав "Сорочинського ярмарку" теж не були опубліковані за життя Котляревського. Виходить, що сімнадцятилітній Нікоша Яновський робив виписки з авторського рукопису "Енеїди", який йому дав сам Котляревський!!!
Він уже Г о г о л ь. Хоча ніхто не знає цього, крім Котляревського. Усе, що стане згодом
Г о г о л е м, уже є в ньому, закладене, дане йому. Впевнена, що "Енеїда" визначила творчий шлях прозаїка-початківця, перші повісті якого ввійшли до збірника "Вечори на хуторі біля Диканьки" і були плоть від плоті цієї енциклопедії народного життя. Але це було не сліпе, не поверхове копіювання, це було плідне творче навчання!
Сповнений побожної поваги, любові, вдячності вчителеві, майбутній геній взяв собі псевдонім Рудого Панька – на честь одного з вірних спо-
движників Енея. Він обезсмертив ім'я свого вчителя, поставивши його прізвище в трьох епіграфах із "Енеїди" у "Сорочинському ярмарку". Працюючи над "Тарасом Бульбою", відтворюючи героїчну битву під Дубно за волю і незалежність своєї Батьківщини, 25-літній письменник дає своїм козакам імена товаришів Енея. Котляревський у своїй поемі повідомляє, що в пеклі Еней "Знайшов з троянців ось кого: Панька, Охріма і Харька… Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсій, …Отут був Вернигора Мусій".
Гоголь пише: "Два козаки виїхали вперед із запорізьких рядів: один ще зовсім молодий… Охрім Наш, Мусій Шило… Багато було ще іменитих і дужих козаків: Охрім Гуска, отаман Тарас, його вірний син Остап".
Ученим достеменно відомі слова Гоголя, представлені з його дорожніх заміток "Полтава" в експозиції 4-го залу меморіально-літературного
музею поета. Микола Васильович пише: "…Чай пил у Котляревского, который живёт в дедовском доме, доселе весьма крепком, несмотря что древний… Из беседы с этим единственным малороссийским поэтом можно получить много любопытных сведений касательно духа и характера … земляков." (журнал "Современник", 1854 г., №2). Біографи сьогодні навіщось приписують його… П. Свиньїну.
…Я відшукувала нові матеріали, що висвітлили б органічний зв'язок творчості Гоголя з традиціями його літературного батька, споріднення їхніх сатиричних прийомів, спільного в характеристиці побуту й особливостей звичаїв українського народу. Я шукала нових документів про їхні особисті зустрічі. Уважно перечитала журнал "Отечественные записки" за 1839 рік. Головний редактор Андрій Краєвський (№3) на сторінці 132 опублікував анонімну рецензію на п'єсу
І. Котляревського "Наталка Полтавка", надруковану за життя поета в першій книзі "Українського збірника". Автор пише: "Сколько перьев притупилось на святой Руси в жестокой войне за французскую словесность, сколько пустейших водевилей парижской фабрикации … было у нас разобраны в подробностях …; а между тем таланты, которые могли бы принести честь литературе, остались ему почти незнакомы во всём их широком объеме". (Підкреслено мною. – Авт.).
З перших же рядків зрозуміло, що її написав Гоголь! Його стилістика, його виняткове плетиво слів! У передмові до збірника повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки" він пише: "… Еще много ободрали гусей на перья и извели на бумагу! Еще мало народу всякого звания и сброду вымарало пальцы в чернилах!…". "Эти мысли невольно приходят на ум при воспоминании об Иване Петровиче Котляревском при рассмотрении его "Наталки Полтавки", свежего действенного цветка народной поэзии. Котляревский был поэт остроумный, оригинальный, юморист великий. Он умел подметить в малороссийском языке неподражаемую самобытность, и первый решился выразить на нем свои мысли и чувства. Заметим, что это было вначале XIX столетия, когда еще так мало толковали у нас о народности, когда еще жили люди закоренелые в предрассудках прошедшего века…".
Залишається тільки знову й знову запитувати: навіщо дослідники 170 років затято приховують, що Котляревський виховав і виплекав талант свого геніального літературного сина – Миколи Гоголя? Навіщо?!
Зоря Полтавщини, Середа, 28 січня 2009 р., стор. 5.
Рубрика: 
