– З нами співпрацюють у Харківській, Київській, Донецькій, Луганській, Волинській, Хмельницькій, Сумській областях і схвально відгукуються про нашу роботу".
Це й не дивно, адже на полтавському підприємстві чітко відслідковують генетичну сітку кожного племінного бичка. Генеалогічні схеми кожної тварини тут складені до 7–9 коліна. Тому і продуктивність поголів'я відповідає високим стандартам. Бо, скажімо, основний із показників продуктивності дійного стада, яке тут утримують для відтворення поголів'я бичків, – це надої. Тут вони сягають 9–13 тисяч кілограмів на корову.  Останні 5–8 років Полтавщина входить до трійки областей, які мають найкращий приплід телят.
Усі ці здобутки підприємства –  завдяки згуртованому сумлінному колективу однодумців, який, розуміючи усю складність догляду за таким непростим і темпераментним поголів'ям, щодня дбайливо клопочеться біля нього.
А те, що догляд за цими тваринами – справа досить складна, – факт.
Нам дозволили увійти до приміщення, де утримується поголів'я селекційних бичків, але попередили: не розмовляти і не робити зайвих рухів. Та непоміченими ми не залишилися – миттєво здійнявся такий несамовитий рев, що довелося швиденько залишити приміщення. Тварини одразу відчули, що поряд – чужі. Єдина людина на підприємстві, якій племінне поголів'я беззаперечно підкоряється, це оператор по догляду за бугаями Ольга Хорольська. Єдино їй бички дозволяють себе годувати, купати і навіть причісувати.
"До бугаїв потрібен особливий підхід, – пояснює Микола Іванченко. – Бо це справжній звір. Дуже сильний звір. Уявіть його вагу – 1,2–1,3 тонни – і його силу.  Він розуміє свою перевагу над іншими і користується цим". Тому головне – не боятися його. Бик відчуває, коли його бояться, і обов'язково цим скористається.
У кожної тварини – свій характер, звички, темперамент, та водночас усі бики надзвичайно чутливі до людської ласки й турботливого ставлення. Вони не люблять кривди, свою образу на кривдника бик може пам'ятати впродовж багатьох років і знайде момент, щоб помститися. Тут про такий випадок пам'ятають усі.
Одного разу, згадує Микола Іванченко, бик вирвався із загону, тому довелося викликати міліціонерів, щоб допомогли його приборкати. Ті приїхали на УАЗі й заїхали автомобілем прямо на подвір'я. На застереження працівників підприємства прибрати автомобіль із двору не встигли відреагувати. Бо вже у наступний момент розлючений бик перевертав цей автомобіль, ніби м'ячик.
Особливо обережні тут ветеринари. Адже їм доводиться робити уколи, брати аналізи. Тому решта працівників заради безпеки не одягає білих халатів, аби менше дратувати тварин.
Щоб племінне поголів'я росло здоровим і сильним, для нього розробляють спеціальний харчовий раціон, розклад дня, в якому обов'язково передбачений денний сон, обов'язкові водні процедури, двічі на тиждень бичків купають. У приміщенні, де утримують тварин, намагаються не створювати шуму. А ще бики мають тонкий нюх.
Попри усталену думку, що бики агресивно реагують на червоний колір, зауважимо, що це неправда. Бики кольорів не розрізняють. Вони реагують на найменший рух. Якщо ви ще не визначилися, чи варто у новорічну ніч одягати яскраве червоне вбрання, можете бути впевненими – бику до цього байдуже.
І наостанок ми попросили Миколу Іванченка висловити свої побажання  нашим читачам.
"Я хочу побажати шанувальникам, передплатникам моєї улюбленої газети "Зоря Полтавщини", усім полтавцям головного – здоров'я, як у бика. Беріть приклад із цієї тварини у тому, як вона харчується. Бик не доторкнеться до тієї їжі, що може зашкодити його здоров'ю. Як це не дивно, але я
б хотів, щоб люди вчилися у тварин, як жити в колективі. Бо у кожному тваринному стаді є лідер. Він сильний, мудрий, турбується про все стадо. І решта тварин, у свою чергу, йому довіряють і підкоряються. Та не забуваймо і про людяність у нашому суспільстві. Щоб було більше добра, усмішок, приязного ставлення один до одного. Герой наступаючого року обов'язково це відчує і оцінить…"
Зоря Полтавщини, Вівторок, 30 грудня 2008 р., 2 стор.