– Попри фінансово-економічну кризу, яка з жовтня лихоманить Україну загалом і транспортне машинобудування зокрема, здобутки нашого вагонзаводу вважаю вагомими й достойними найвищої оцінки. 2008-й рік обіцяв стати найкращим за останні півтора десятиліття, колектив підприємства робив усе, щоб досягти рекордних результатів з випуску як вантажних, так і пасажирських вагонів, іншої продукції, залишаючись орієнтованими на експорт на 75 відсотків. На жаль, ми змогли реалізувати тільки 6400 вантажних вагонів, хоча планували 7400. Виготовлено і поставлено замовникам 112 пасажирських вагонів – найбільше за семирічну історію українського пасажирського вагонобудування. Крім того, ми вперше поставили на експорт пасажирські вагони та ескалатори для метрополітену. Передали в експлуатацію Київському метрополітену перший поїзд. Сплатили державі величезну суму податків – понад 250 мільйонів гривень! Ми помітно просунулися вперед по всіх напрямках, як у виробництві, так і в технічному переозброєнні, будівництві, покращенні умов праці людей, створенні нових робочих місць, підвищенні заробітної плати.
– Наскільки антикризові заходи держави відповідають інтересам вашого підприємства? На кого і на що ви розраховуєте у своїх планах подолання фінансово-економічної кризи? Чи можливе подолання цієї кризи в умовах складної політичної ситуації, якщо вона ще триватиме невизначений час?
– Вітчизняне машинобудування, в тому числі й транспортне, опинилося у вкрай тяжкому становищі. Уже вкотре його залишили наодинці з невирішеними державою проблемами. Вони посилюються тим, що уряд, Президент України, на мою думку, неправильно розставляють пріоритети. Треба формувати економіку України, орієнтовану на розвиток галузей високих технологій, починаючи з машинобудування та вище, а не залишатися сировинним придатком Європи, Азії та Америки. Треба насамперед підтримувати не сировинні галузі, а фінансувати Укрзалізницю, яка дасть роботу транспортному машинобудуванню і цілому промисловому комплексу, в тому числі й металургам. Ми розраховуємо на те, що в антикризових програмах як нашої, так й інших країн СНД одним із головних напрямків буде соціальний. Тож робимо ставку на транспорт соціального призначення, який активно створюємо і розвиваємо: пасажирські вагони, поїзди метрополітену, ескалатори. Наш порятунок – не в традиційних, а в альтернативних видах продукції. А що стосується згаданої вами політичної ситуації, то вона не може тривати довго. Врешті-решт усе стане на свої місця, але від того, яким саме чином, залежить, наскільки швидко Україна досягне стабілізації і почне подолання кризи. Затягування часу – це затягування кризи, перехід її в критичну фазу, якщо можна так висловитися, порівнюючи нашу кризу з кризою інших держав. Незважаючи на економічні труднощі, ми не збираємося відмовлятися від своїх стратегічних планів розвитку і плануємо рухатися вперед в напрямку реалізації намічених пріоритетів. Але необхідні розуміння й підтримка держави не на словах, а на ділі.
– Який запас міцності має ваше підприємство, аби підтримати свою життєдіяльність і виробничий потенціал упродовж найбільшого загострення кризи, яке прогнозується навесні 2009 року?
– Сподіваюся, достатній, щоб витримати випробування. Ми націлені на те, щоб зберегти ті напрями роботи, які дозволять нам піднятися при виході з кризи. Проте сьогодні ще не зрозуміло, до якої позначки буде продовжуватися фінансове падіння, а разом з ним – і таких підприємств, як наше.
– Якими ви бачите перспективи Крюківського вагонзаводу на найближчі півтора-два роки?
– Якщо криза 1997–2001 років тривала тільки на теренах СНД, то сьогодні вона поширюється в усьому світі й буде, очевидно, затяжною. Тому 2009 рік очікується вкрай складним. Є одна на всіх велика біда, яка дорого коштуватиме і підприємству, і кожному з нас окремо. Ми змушені трудитися більше, отримуючи при цьому за свою працю менше.
Докладаємо максимум зусиль, щоб зберегти ринки збуту як в Україні, так і в країнах СНД та далекому зарубіжжі. Маємо деякі контракти, сподіваємося на укладення інших. Вдячні тим партнерам, які цінують нашу фірму і замовляють нашу продукцію у непростий для всіх нас час.
Укрзалізниця проголосила намір придбати у 2009 році не менше 100 пасажирських вагонів. Сподіваємося, у Державному бюджеті буде передбачено на це кошти. Зрозуміло одне: якщо у найкоротший час вона не розрахується з нами (а це понад 200 млн грн боргу), про постачання вагонів не може бути й мови, бо цього ми економічно не витримаємо.
– Що б ви побажали собі, своєму колективу, читачам “Зорі Полтавщини” у Новому році?
– Зберегти себе і всі надбання, яких ми досягли. Не допустити повної зупинки підприємств, критичного зростання соціальної напруги. Зберегти вітчизняне машинобудування, яке зробило помітні успіхи за останні роки і приносить державі значні дивіденди як у вигляді прямих валютних надходжень та платежів до бюджетів усіх рівнів, так і у плані підвищення її іміджу на міжнародному рівні. Ми повинні правильно розставити пріоритети: у державі, на підприємстві, кожен з нас у своїй родині. Маємо багато і наполегливо працювати, щоб наші надії стали реальністю.
Хоча й важкі переживаємо зараз часи, однак наш колектив готується гідно відзначити у 2009 році своє 140-річчя. І надалі залишатися фірмою, де зберігаються традиції й активно впроваджуються новації. Як, до речі, і в “Зорі Полтавщини” – найстаршій газеті нашого краю.
Хай кожен з нас знайде опору і відраду у своєму колективі, сім’ї, відчує тепло, підтримку і розуміння близьких людей. Бережімо один одного і хай нас усіх береже Бог!
Зоря Полтавщини, Вівторок, 30 грудня 2008 р., 3 стор.