Зараз дуже важко жінкам, які виховують дітей самотужки. Тому ми вирішили звернути увагу громадськості саме на проблеми матерів-одиначок.
За словами психолога полтавської благодійної організації “Світло Надії” Світлани Большевої, таких питань багато. Зокрема соціальна адаптація і залучення жінок до суспільного життя, недостатнє розуміння їхніх проблем з боку працівників державних установ. Саме розуміння, а не фінансування. Для прикладу: при влаштуванні малюка в дитсадок мати нерідко бачить зневажливе ставлення персоналу. Можливо, тому, що з неї нічого взяти в плані спонсорської допомоги закладу? Зрозуміло, що й діти в садочку будуть переймати поведінку і ставлення дорослих.
Вирішити цю проблему нелегко. Адже для цього не можна просто “зверху” наказати добре ставитись до одиноких матерів. Починати варто з просвітницької роботи серед майбутніх педагогів ще зі студентської лави. Результат прийде через роки, але ж буде.
Часто такі жінки розуміють, що їм немає звідки чекати підтримки, особливо коли їхні батьки далеко, немічні або померли. Вони самі з дитиною чи дітьми і знають, що покладатися треба лише на себе. Плюс до всього – страх, що дитину можуть відібрати і відправити в інтернат або на виховання в прийомну сім’ю, що теж не додає ентузіазму і радості життя. Підтримка є дуже важливою для них, іноді навіть потрібнішою за матеріальне забезпечення.
Зневажливе ставлення суспільства до матерів-одиначок породжує іншу проблему – невміння відстоювати свої права. Перед тими ж завідуючими, медпрацівниками, педагогами, чиновниками. У чомусь соромляться, у чомусь почуваються неповноцінними, невпевненими в собі. Сукупність зовнішнього і внутрішнього супротиву призводить до замкненого кола. Це стосується не лише дитсадочків, а й шкіл. Директори навчальних закладів часто не дуже добре ставляться до дітей таких матерів.
Останнім часом у дитсадках і престижних школах (класах) з’являється конкурс через велику кількість дітей. І неповні сім’ї часто програють його, адже не в змозі зробити «благодійний» внесок для прийому.
Для того, щоб отримувати державну допомогу в районному управлінні соціального захисту, потрібно зібрати силу-силенну довідок. Перегляд державою суми щомісячних виплат міг би частково зарадити проблемам, але при сучасному стані економіки це нереально. Так що допомога, котра виплачується, часом є вкрай мізерною – 300–450 гривень. Тому такі матері вимушені одразу ж шукати місце роботи. А власники фірм і підприємств не поспішають їх брати. По-перше, через упередження: самотня жінка вважається безвідповідальною, легковажною. По-друге, маленька дитина у працівника – це часті лікарняні, прохання відлучитися в побутових справах. Такі співробітники невигідні роботодавцям. Можливо, ситуацію врятували б пільги підприємцям при наявності у них на роботі матерів-одиначок. Але, враховуючи те, що переважну кількість людей влаштовують на роботу неофіційно, така ідея нереальна. Мама, яка сама виховує дитину, змушена йти на роботу навіть тоді, коли вона сама чи дитина хворі, інакше “вилетить” із роботи і не матиме за що жити.
У “Світлі Надії” розповіли про сім’ю, де чоловік покинув жінку і пішов до іншої. Мати залишилася сама з дитиною. Через два дні їх вигнали з орендованої квартири. Батьки її – в іншій країні, частково допомагають фінансово, але тієї допомоги недостатньо. Жінка не мала реєстрації, тому звернулася в Центр адаптації. Працівники спробували допомогти влаштувати дитину в садочок, але отримали спротив від завідуючої. У присутності психолога завідуюча і медпрацівник соромили цю жінку, розповідаючи про її безвідповідальність, хоча та старалася з усіх сил, аби дитина могла відвідувати дитсадок. Зрештою дитину взяли, але образа від приниження у матері залишиться на все життя. І такі випадки далеко не поодинокі.
Часто такі завідуючі починають вигадувати претензії до самої дитини. Світлана Большева розповідає, про хлопчика, який перший день побув у дитсадку, йому сказали, що він “неорганізований”. Але ж про яку організацію можна казати дворічній дитині, котра вперше в житті прийшла в дитячий колектив? Зрозуміло, для неї це – стрес, але керівництво дошкільних закладів використовує цей відомий педагогам факт для маніпуляцій.
Із таким зневажливим ставленням матері-одиначки стикаються досить часто. Звісно, є і адекватні працівники навчальних, медичних закладів, котрі гуманно ставляться до матерів-одиначок, але, розповідає психолог громадської організації, їх одиниці.
Тому працівники “Світла Надії” ставлять перед собою завдання змінити ситуацію. Важливо донести до громадськості, що в одиноких мам виникають проблеми не лише з їхньої провини, а ще й через бюрократичну тяганину, соціальну незахищеність, дискримінацію з боку суспільства. Люди мають уважніше ставитися до таких проблем. Адже всі можемо опинитися на місці людини, якій немає на кого розраховувати, крім себе. Не відвертайтеся від проблем жінки чи дитини, які потребують підтримки. Найпростіше – оголосити, що матір не справляється з вихованням, і забрати дитину. Підтримати маму – набагато складніше. Жоден, навіть кращий, інтернат не замінить сім’ю.

Роман ПОВЗИК
Журналіст