Ну хто не знав Тарапуньку?! Більш ніж піввіку він був справжнім королем української естради. У ці дні славетному акторові-полтавцю виповнилося б 95 літ. Видатний український комік, майстер скетчу, гуморист, кіноактор, народний артист України Юрій Трохимович Тимошенко (сценічний псевдонім Тарапунька) народився 2 червня 1919 року в Полтаві. Хлопчик ріс у сім’ї педагогів, із дитинства захоплювався театром – бачив не лише вистави “гоголівців”, а й театру імені Марії Заньковецької, московського Малого художнього, які приїздили з гастролями. Сам уперше вийшов на сцену в клубі села Каленики, де і його батьки брали участь у виставі. А ще Юрко читав свої вірші Павлові Тичині й Миколі Бажану, фотографувався з ними, коли вони приїздили в наше місто. І відомі митці порекомендували йому взяти участь у конкурсі поетів-початківців, що проводився в Україні й присвячувався Олександрові Пушкіну з нагоди сторіччя з дня смерті поета. І Юрій Тимошенко отримав першу премію. А пізніше випускник Полтавської середньої школи №3 вступив до Київського театрального інституту.
Ще навчаючись у 10-му класі, він організував театральний гурток і сам поставив спектакль “12 стільців”. До речі, інколи колектив Юрія проводив репетиції разом із драмгуртком молодших школярів, до якого входила майбутня народна артистка СРСР Клара Лучко. Сам Тимошенко був режисером, зіграв головну роль – Остапа Бендера. І все життя вважав себе “Бендером”. Тож коли його на піку популярності не запросили знятися в однойменному фільмі, дуже образився.
Уже у перші дні навчання у студентському гуртожитку Юрій Тимошенко познайомився з одеситом Юхимом Березіним. А їхній перший спільний виступ на професійній сцені відбувся 1 вересня 1936 року в Київському оперному театрі, де вони грали козаків у спектаклі “Тарас Бульба”. Естрадним дебютом став для обох виступ під час студентського “капусника”.
Студенти-дипломники поєднували навчання з регулярними виступами, стали переможцями другого Всесоюзного конкурсу артистів естради і мали виступити в Москві на заключному концерті 27 червня. Але війна зламала плани випускників Київського театрального.
В роки Великої Вітчизняної війни артисти виступали в Ансамблі пісні й танцю Південно-Західного фронту в образах-масках кухаря Галкіна (Березін) і банщика Мочалкіна (Тимошенко). Після війни – під псевдонімами міліціонера Тарапуньки (Тимошенко) і монтера Штепселя (Березін). “Фішкою” у їхніх виступах було поєднання української й російської мов (українська – полтавця Тарапуньки і російська – одесита Штепселя). Своїми регіональними акцентами вони насправді об’єднували Україну, не опускаючись до висміювання якихось мовних чи культурних деталей. Спочатку виконували інтермедії парного конферансу, самостійні концертні номери, потім своєрідні естрадні спектаклі. Виступали як сценаристи, режисери і виконавці головних ролей також у кінокомедіях, серед яких – “Штепсель одружує Тарапуньку”, “Їхали ми, їхали…”
Полтавець і одесит разом працювали до смерті Юрія Тимошенка від інфаркту на гастролях в Ужгороді 1 грудня 1986 року. Обидва стали народними артистами УРСР, а ось народного артиста Союзу їм так і не дали. Одного разу в них зірвалася поїздка на гастролі у Британію, тому що у відповідь на запитання чергового чиновника, який контролював виїзд за “залізну завісу”: “Чому це ви досі не в партії?” – Тимошенко раптом вибухнув: “Ви спершу очистіть партію від негідників, а потім ми самі до вас прийдемо!”
Інтермедії Тарапуньки і Штепселя користувалися шаленою популярністю. Вони були справжніми зірками упродовж десятків років. У народі безмежно любили Тарапуньку і Штепселя, тому й партія змушена була терпіти їхні окремі демарші проти радянського офіціозу. Побутує легенда, як перед черговим виступом у Кремлі Тимошенко вирвав собі зуба – щока розпухла, і виступ комедійного дуету відмінили. На що Березін нібито сказав: “Ну й дурень ти, Юрко… На всі концерти зубів не вистачить…”

Підготувала Лідія ВІЦЕНЯ.