Фінальний матч за Кубок України з футболу – завжди велике спортивне свято. Для полтавців воно було подвійним, адже вперше відбувалося у нашому рідному місті. Проте варто нагадати, що в Полтаві двічі розігрувався Суперкубок – у 2008-му та 2011 роках.
Ще задовго до прийняття Федерацією футболу України остаточного рішення щодо допуску на стадіон уболівальників у місті почали з’являтися перші футбольні фанати команд-фіналістів. Усього за даними відділу зв’язків з громадськістю УМВС України в Полтавській області з Донецька прибуло близько тисячі шанувальників “Шахтаря”. Прихильників “Динамо” з Києва, Житомира та Черкас – понад 700. Правопорядок забезпечували півтори тисячі силовиків та членів громадських формувань. За дві години до початку матчу (о 18.00 15 травня) донецькі та київські “ультрас” організували марш “За єдність України”. Звісно, що до акції приєдналися й полтавці. Кілька тисяч людей пройшлися ходою від Білої альтанки до стадіону імені Олексія Бутовського. “Наша земля, наші герої!”, “Одна-єдина вільна Україна”, “Україна – понад усе”, – скандували вони українською мовою. В унісон цим гаслам линуло російське багатоголосся: “Когда мы едины – мы непобедимы”.
Втім слід зазначити, що стадіон виявився напівпорожнім (понад 8 тисяч глядачів). На наповнюваність, ймовірно, вплинув ряд факторів, обумовлених затримкою рішення щодо допуску глядачів на гру, пізнім часом початку матчу, недостатньою організацією продажу квитків і переконанням більшості полтавських уболівальників у цей непростий час залишитися вдома біля телевізорів.
Ті ж, хто прийшов на стадіон, не пошкодували. Гра була цікавою, бо мала кілька інтриг. Зокрема виконуючому обов’язки головного тренера “Динамо” Сергію Реброву було запропоновано в разі перемоги його підопічних стати повноправним керівником команди, знаної своїми здобутками і традиціями у всьому світі. Відразу після сигналу головного арбітра матчу Юрія Можаровського кияни пішли вперед. Обидві команди в першому таймі грали обережно, але підопічні Сергія Реброва були активнішими й “гострішими” в атаці. А ось “гірники” жодного разу не влучили у площину воріт. На 40-й хвилині після серії рикошетів у штрафній “Шахтаря” та удару Домагоя Віди Олександр Кучер послав м’яч у власні ворота – 1:0. Через чотири хвилини той же Віда подвоює рахунок – 2:0. У другому таймі уболівальники побачили вже інший футбол – обережний і прагматичний. Ініціатива перейшла до “Шахтаря”. На 59-й хвилині після удару Дугласа Кости Олександр Шовковський не зміг врятувати “Динамо” – 2:1. Під кінець матчу пішла нервова і груба гра. Емоції вирували. У доданий арбітром час на полі навіть сталася бійка. Але це не вплинуло на рахунок, і володарем Кубка України стало київське “Динамо”. Участь у нагородженні переможців взяв голова Полтавської облдержадміністрації Віктор Бугайчук.
Гра супроводжувалася періодичною перекличкою київських та донецьких фанів. Над стадіоном тисячоголосо звучало: “Київ – Донецьк, Схід – Захід – разом”. Усі присутні кілька разів натхненно виконували Державний Гімн України. Справді спорт єднає людей, регіони.
На післяматчевій прес-конференції наставник “Шахтаря” Мірча Луческу віддав належне грі “Динамо”, особливо у першому таймі, та висловив жаль, що події в Україні завадили уболівальникам, у тому числі й полтавським, відчути справжнє свято футболу. Наставник “Динамо” Сергій Ребров підкреслив, що ця перемога була дуже потрібна, щоб уболівальники повірили в київську команду.
***
І кілька нефутбольних нотаток. На щастя, якихось значних правопорушень під час кубкового матчу й напередодні не трапилося. Чітко спрацювали правоохоронці. Та й фани “дорослішають”. А ось що неприємно вразило, так це те, що міська влада не спромоглася продовжити роботу громадського транспорту, і багатьом полтавцям довелося добиратися від стадіону на околиці пішки. Добре, що нинішні травневі ночі теплі. Та найбільше зігріває усвідомлення того, що уболівальники продемонстрували єдність у найголовнішому: Україна – наш спільний рідний дім!

Віктор КІКОТЬ
Олег Журавльов (фото)
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”