Михайло Костенко служить у Світлогірській церкві. Зі своєю дружиною Лілією мають трьох власних дітей – синів Володимира, Михайла, Олександра. Подружжя взяло на виховання ще сімох дітей з інтернатних закладів Полтави та Кременчука. При оформленні необхідних документів прийомним батькам порекомендували брати дітей, рідних між собою, тому п'ятеро діток – три сестри і два брати – взяли з однієї сім'ї.
– У житті так склалося, що, окрім рідних, виховував і двох молодших братів моєї дружини, – говорить отець Михайло. – Ми піднімали на ноги їх, були їм за батьків. До церкви, та й до нас додому, часто прибігали й дітлахи моїх парафіян, адже я дуже люблю дітей. А якось дружина й каже: "У нас і так як дитбудинок, так зробімо справжній".
Не злякалось подружжя й негативних генів, які могли б передатись прийомним дітям.
– У мене була неблагополучна сім'я, батько зловживав спиртним, але ж я не п'ю, гени не передались, – каже Лілія Костенко. – Все залежить від виховання.
Старший син Костенків, двадцятичотирирічний Володимир, уже двічі батько, він священнослужитель у Гадячі. Середній, Олександр, навчається в ужгородському духовному закладі, найменший, Михайло, ходить до сьомого класу місцевої школи. Найстаршій прийомній дівчинці Оксані 17 років, вона ходить до 10-го класу. Юрі – 14 років, на два роки менші від нього Надя і Стасик. Восьмикласнику Дмитрику – тринадцять. Десятирічний Володя навчається у третьому класі, п'ятирічна Аліна ще ходить до дитсадка.
Отець Михайло шостий рік служить у Світлогірській церкві.
– Це мій перший приход. І, думаю, останній, – посміхається батюшка.
– Відкриття дитячого будинку припало на церковне свято – Іоанна Богослова, – говорить отець Василій, який завітав, щоб освятити нову домівку для дітей. – Іоанн Богослов – апостол любові. Тому я впевнений, що прийомні діти зростатимуть у новій сім'ї в любові.
Нині на Полтавщині діє одинадцять будинків сімейного типу. Вперше в області дітей на виховання взяв священик.