Аж ніяк не претендуючи на істину в останній інстанції, я все ж не можу не сказати про очевидні факти сьогодення. Ми, старше покоління, бачимо, як нині аж занадто часто молодече завзяття, розум, талант, енергія, ентузіазм розпорошуються на дрібне й суєтне, як зусилля молодих людей у спробах власної самореалізації розбиваються об перепони байдужості, бюрократії, корупції.
У цьому відношенні людям старшого покоління пощастило набагато більше: у нашому житті був комсомол. Який зміст цього поняття? Дуже глибокий. І в цьому не можна претендувати на однозначність. На поверхні, чи то на верхівці комсомольського руху, – політичні лозунги і збори, конференції й зльоти. Але за цим – повсякденна і наполеглива праця в усіх галузях економіки, комсомольсько-молодіжні будови, конкурси професійної майстерності, вахти пам’яті.
Комсомол – це старшокласники та студенти вузів і технікумів. А тому це ансамблі молодіжної пісні й грандіозні концерти молодих виконавців, туристичні походи і спортивні змагання. Комсомол – це згусток іскрометного гумору, з якого народився Клуб веселих і кмітливих, зрештою, оптимізм і лірика, з яких римувалися біля багаття бардівські пісні й зароджувалося перше кохання.
Я особисто дуже вдячний долі за свою комсомольську юність. На Полтавському заводі штучних алмазів та алмазного інструменту, де я працював після закінчення Харківського політехнічного інституту, мене обрали секретарем комітету комсомолу. Згодом очолив Октябрський райком комсомолу, був секретарем, першим секретарем Полтавського обкому ЛКСМУ.
І що б там нині не говорили про діяльність ВЛКСМ, ми завжди сповідували чесність, принциповість, моральність і прагнули виховати ці риси в молодших товаришів.
Нині багато хто з моїх колишніх побратимів-комсомольців «не загубили» себе в житті, вони займають відповідальні посади в органах влади, працюють на провідних підприємствах, у бізнесових і банківських структурах, гуманітарній, науковій сферах.
Комсомольська діяльність стала для нас справжньою школою лідерства, навчила самовіддано працювати, відчувати особисту відповідальність за доручену справу, дала добрі навички роботи в колективі, уміння спілкуватися з людьми.
Спроби однобокого трактування минулого нашої країни, намагання викреслити з нашої пам’яті десятки років одним розчерком пера чи навішати ярлики – погана послуга молоді.
З повагою ставитися до минулого, із оптимізмом дивитися вперед, не декларувати європейські цінності, а робити їх доступними для кожної людини – справа сильних і мудрих політиків.
Не знаючи й не поважаючи свого минулого, не можна зрозуміти сьогодення і спрогнозувати майбутнє. Тож нинішнім школярам та студентам буде вельми корисно дізнатися про цікаві факти з життя комсомольської організації Полтавщини, почитати спогади ветеранів, а отже, більше дізнатися про історію свого краю, своєї Батьківщини, своїх батьків.

То була найважча пора для нас. Більшість людей жили в наметах, спали на соснових гілках замість ліжок, обідати їздили до Редутів на санчатах, які тягнув трактор. Колючі вітри й морози, що пронизували до кісток, сипучі піски, що завжди хрустіли на зубах, ніби випробовували сміливців на вірність своїм ідеалам. Та ніхто не скиглив. Над новобудовою зависло свинцеве від холоду небо, а в серцях юнаків і дівчат жили гарячі мрії про світле завтра комсомольського міста…
Працювати там, де вимагає загальна справа, було для нас правилом. Кожний, при потребі, теслярував і вантажив, довбав мерзлу землю під фундаменти і носив колоди на плечах, рив котловани і будував дороги. Умов не було ніяких, але норми виконували. Так гартувалася сила волі й розуму юні 60-х років…

– Комсомол – це, по-перше, школа громадянської зрілості, становлення особистості. По-друге, школа генеральних менеджерів, які сьогодні працюють в головних управлінських структурах не лише Полтавщини, України, а й країн Східної Європи (приклад Кваснєвського). I по-третє – це найбільша розкіш і радість спілкування. Ніде, в жодній іншій організації, особисті стосунки не цінувалися так високо і не були такими взаємовідповідальними, як у нас – у комсомолі. У комсомолі був лозунг: "Майбутнє належить нам". Він і сьогодні найголовніший для нашого покоління.

– Є різні грані комсомолу, ставлення до яких у мене також різне – від глибокої шани до гострого неприйняття. Якщо ж говорити про позитив, то комсомол – не марна спроба зробити життя і молодих людей кращими. I був він як хорошим полігоном-інкубатором чистих душевних поривів, так і вишколом якостей, що стали вкрай потрібними для ринкового суспільства. I добре, коли його учасникам вдається це поєднувати, не ризикуючи потрапити під "виключення з комсомолу".
Микола КАЧАЛА
Відповідальний секретар редакції газети "Зоря Полтавщини", редактор обласної молодіжної газети "Комсомолець Полтавщини" (1982–1989 pp.)
– З комсомолом у мене пов'язані найкращі роки мого життя, а це більша його половина. Бо це – молодість, болісні "гулі на лобі" й перші успіхи, загартування і становлення особистості, екзамен на професіоналізм і зрілість, школа відповідальності… Саме в ті роки у мене з'явилися справжні, надійні й найкращі друзі. Та й взагалі не можу сказати, що із скасуванням організації комсомол зник з мого життя. Адже, мабуть, комсомол, як і журналістика, – це спосіб життя. А це назавжди.
Людмила КРИВОНОСОВА
Заступник начальника головного управління праці та соціальних питань ОДА, другий секретар Полтавського міськкому ЛКСМУ (1975–1979 pp.)
– Все, чого я досягла в житті, пов'язую з комсомолом. Бо змогла сповна самореалізуватися як особистість завдяки тим урокам, тому загартуванню, які випали на долю в комсомольські роки. Тепер, осмислюючи той час, розумієш, який глибокий зміст мав наш комсомольський девіз: "Що віддав – те твоє".
Наталія ІВАНЧЕНКО
Заступник генерального директора з телебачення ОДТРК "Лтава", редактор газети "Комсомолець Полтавщини" (1989–1991 pp.)
– Для мене комсомол – це моя газета "Комсомолець Полтавщини" – "Молода громада". А "Комсомолець Полтавщини" – це як перше кохання, що озивається в пам'яті світлим, щемним спомином. Бо все було вперше. Становлення як професіонала, перший досвід керівника газети, важка, щаслива і сувора школа відповідальності – за творче обличчя газети, за колектив, який стоїть за тобою, за кожне слово, сказане зі шпальт.
Володимир ЧЕПУРКО
Начальник відділу переробної промисловості і продовольчих ресурсів головного управління сільського господарства і продовольства ОДА, перший секретар обкому ЛКСМУ (1977– 1979 pp.), завідуючий відділом сільської молоді ЦК ВЛКСМ (1979–1982 pp.)
– Десять років активної роботи в комсомолі – це яскравий відблиск на все моє життя. Це велика школа, яку згадую з вдячністю. Це все те, що неодмінно має бути в долі кожної молодої людини. Тому подібна молодіжна організація повинна бути і в сучасної молоді.
І так гартувалася сталь
До редакції надійшли листи читачів, у яких вони також згадують комсомольську юність. Автори висловлюють власну думку про молодіжну спілку. І їхні роздуми &
ndash; це штрих до портрета комсомолу.

Здається, в середині 1960-х років прокотився лозунг “Дівчата – на трактор”. Трактори в ту пору були такі, що й здорові дядьки не завжди могли з ними впоратися. А молоденькі дівчата – й поготів. Однак комсомольський почин треба було втілювати в життя. Пригадую своїх ровесниць, їхні натруджені руки, обвітрені обличчя… Їм би легенькі черевички та пальта красиві носити. А вони – у важких кирзяках та засмальцьованих куфайках. Де й дівоча краса дівалася. А згодом вони отримали різні професійні хвороби, рано зістарілися. Не так, як ті, хто придумував ті гасла, проводив різноманітні зльоти та конференції.
Ми були молодими, завзятими. І якось не думалося, чим може обернутися те завзяття. Комсомольські чиновники все нагадували рядки з популярної на той час пісні: “Есть традиция добрая в комсомольской семье – раньше думай о Родине, а потом о себе”. Воно так і було переважно у середовищі рядових комсомольців. А секретарі з інструкторами все більше дбали про власну кар’єру.
І все ж, згадуючи роки комсомольської юності, не можна не сказати про трудові звершення молодих, ентузіазм і якесь особливе піднесення. Все це було, але не лише завдяки комсомолу. Якщо сім’я, учителі дали добре виховання юнаку чи дівчині, то й комсомольцями вони були хорошими. Якщо ж ні – то годі від них чекати чогось доброго. Можливо, я помиляюсь, але життєвий досвід підказує, що ні.

* * *
Так склалося, що я працювала інструктором райкому ЛКСМУ в Одеській області. Нашим найбільшим клопотом було поповнення комсомольських рядів і створення комсомольсько-молодіжних колективів у промисловості та сільському господарстві. Яких тільки заходів доводилося вживати, щоб ті екіпажі та бригади множилися! Доходило до курйозів. Чоловікові чи жінці далеко за сорок років, а він усе в комсомольцях числиться. Справна звітність – то чи не найголовніший критерій роботи. Звітів і зведень доводилося щодня готувати стільки, що й паперу не вистачало. Перефразовуючи класика, можна сказати, що і так гартувалася сталь.
Наш секретар, “молодий чоловік” тридцяти п’яти років любив повторювати: “Не расстанусь с комсомолом, буду вечно молодым”. А чого йому було “расставаться”? Мав затишний кабінет, персональне авто, непогану зарплатню, завжди засідав у президіях. Умів партійному начальству догодити, то й став партійним функціонером. А коли партію заборонили – у бізнес подався. І там встиг кар’єру зробити. Кажуть, нині має кілька заводів. Отакий завзятий і кмітливий, добру науку пройшов у комсомолі. Як на мене, нехай ті скоробагатьки багатіють, тільки щоб простим людям давали жити. А то на мізерні пенсії доводиться лише сяк-так виживати. І ніхто й слухати не хоче, що доводилося на комсомольських будовах здоров’я втрачати. Ті ж самі молодіжні ватажки, пересівши з одного керівного крісла в інше, нині розводяться про своє героїчне комсомольське минуле. Але ж, маючи заводи і пароплави, ніхто повертатися до соціалізму не збирається. Комсомол був для них лише початком службової чи бізнесової кар’єри. То й спогади про нього залишилися незабутньо-прекрасні. Та не лише у них. Комсомол – наша юність. А ця пора людського життя, мабуть, найпрекрасніша. Тому і я відзначатиму ювілейну дату спілки, з якою пов’язані юні роки.

До редакції надійшли листи читачів, у яких вони також згадують комсомольську юність. Автори висловлюють власну думку про молодіжну спілку. І їхні роздуми – це штрих до портрета комсомолу.

Здається, в середині 1960-х років прокотився лозунг “Дівчата – на трактор”. Трактори в ту пору були такі, що й здорові дядьки не завжди могли з ними впоратися. А молоденькі дівчата – й поготів. Однак комсомольський почин треба було втілювати в життя. Пригадую своїх ровесниць, їхні натруджені руки, обвітрені обличчя… Їм би легенькі черевички та пальта красиві носити. А вони – у важких кирзяках та засмальцьованих куфайках. Де й дівоча краса дівалася. А згодом вони отримали різні професійні хвороби, рано зістарілися. Не так, як ті, хто придумував ті гасла, проводив різноманітні зльоти та конференції.
Ми були молодими, завзятими. І якось не думалося, чим може обернутися те завзяття. Комсомольські чиновники все нагадували рядки з популярної на той час пісні: “Есть традиция добрая в комсомольской семье – раньше думай о Родине, а потом о себе”. Воно так і було переважно у середовищі рядових комсомольців. А секретарі з інструкторами все більше дбали про власну кар’єру.
І все ж, згадуючи роки комсомольської юності, не можна не сказати про трудові звершення молодих, ентузіазм і якесь особливе піднесення. Все це було, але не лише завдяки комсомолу. Якщо сім’я, учителі дали добре виховання юнаку чи дівчині, то й комсомольцями вони були хорошими. Якщо ж ні – то годі від них чекати чогось доброго. Можливо, я помиляюсь, але життєвий досвід підказує, що ні.

* * *
Так склалося, що я працювала інструктором райкому ЛКСМУ в Одеській області. Нашим найбільшим клопотом було поповнення комсомольських рядів і створення комсомольсько-молодіжних колективів у промисловості та сільському господарстві. Яких тільки заходів доводилося вживати, щоб ті екіпажі та бригади множилися! Доходило до курйозів. Чоловікові чи жінці далеко за сорок років, а він усе в комсомольцях числиться. Справна звітність – то чи не найголовніший критерій роботи. Звітів і зведень доводилося щодня готувати стільки, що й паперу не вистачало. Перефразовуючи класика, можна сказати, що і так гартувалася сталь.
Наш секретар, “молодий чоловік” тридцяти п’яти років любив повторювати: “Не расстанусь с комсомолом, буду вечно молодым”. А чого йому було “расставаться”? Мав затишний кабінет, персональне авто, непогану зарплатню, завжди засідав у президіях. Умів партійному начальству догодити, то й став партійним функціонером. А коли партію заборонили – у бізнес подався. І там встиг кар’єру зробити. Кажуть, нині має кілька заводів. Отакий завзятий і кмітливий, добру науку пройшов у комсомолі. Як на мене, нехай ті скоробагатьки багатіють, тільки щоб простим людям давали жити. А то на мізерні пенсії доводиться лише сяк-так виживати. І ніхто й слухати не хоче, що доводилося на комсомольських будовах здоров’я втрачати. Ті ж самі молодіжні ватажки, пересівши з одного керівного крісла в інше, нині розводяться про своє героїчне комсомольське минуле. Але ж, маючи заводи і пароплави, ніхто повертатися до соціалізму не збирається. Комсомол був для них лише початком службової чи бізнесової кар’єри. То й спогади про нього залишилися незабутньо-прекрасні. Та не лише у них. Комсомол – наша юність. А ця пора людського життя, мабуть, найпрекрасніша. Тому і я відзначатиму ювілейну дату спілки, з якою пов’язані юні роки.