Світ відзначає 200-ліття Тараса Шевченка. Він відомий нам як письменник, художник, філософ. Та мало хто знає, що інтелектуальний світ Кобзаря вміщав величезні знання з біології, його творчість насичена образами рослин і тварин. Їхні назви, особливості будови, біології та використання свідчать про високу ерудицію Тараса Григоровича. Отже, торкнемося ботанічної Шевченкіани.
Перш за все слід наголосити, що кращого визначення науки про рослини, ніж Шевченко, не дав жоден фахівець у світі. Наведемо його мовою оригіналу, щоб читач переконався у цьому сам: “Без разумного понимания красоты человек не увидит всемогущего Бога в мелком листочке малейшего растения. Ботанике… необходим восторг, а иначе ботаника… будет мертвый труп между людьми. А восторг этот приобретается только глубоким пониманием красоты, бесконечности, симметрии и гармонии в природе”.
Пояснення цього мудрого розуміння світу природи криється в дитинстві Шевченка. Коли він був маленьким хлопчиком, знаходив другу домівку в дуплі величезного дуба поблизу рідної Кирилівки, у селі Будища. Коли хотів знайти розраду від злої мачухи, то біг на леваду до своєї улюбленої рясної цвітом та плодами калини. Згодом, на засланні, серед спекотних пісків Мангишлаку, Шевченко згадував про конвалії та садив вербу, яка, на превелике диво, прижилась у тих важких для неї умовах і отримала назву Шевченкової верби. У маленькій кімнатці Т.Г. Шевченка при Академії мистецтв у Петербурзі, на стіні біля ліжка, були розвішені пучечки сухих трав з України – полину, м’яти, барвінку…
Все це – найкраще свідчення його любові до рослинного світу своєї Батьківщини. Саме це так влучно передає поетичний рядок молодої поетки-полтавки Людмили Смоляр: “У розмаї Шевченкових думок дерева й квіти вплетені в рядки, його слова вкарбовані в віки. Краса і диво – у один вінок”.
Справді, ботанічний вінок з поезій Т. Шевченка вражає своїм видовим складом, адже йдеться про більш як 90 видів лише вищих рослин: дерева, кущі, трави – однорічні, дворічні та багаторічні. Найчастіше Шевченко у своїх творах згадував калину, тополю, вербу, дуб та барвінок – рослини, які стали справжніми символами України.
Цікаво й те, що Тарас Григорович знався не тільки на суто аборигенних, тобто місцевих, рослинах. У його творах згадані такі субтропічні види, як платан, кедр, лавр, інжир. Багато разів наш славний земляк пише про такі рослини, які наші сучасники практично забули, – руту, кукіль, кугу, бугилу та багато інших. Все це – свідчення цікавості Тараса Григоровича до живої природи, його вміння розгледіти у ній будь-яку корисну травинку, яку слід не тільки розумно використовувати, а й старанно плекати та оберігати.
Біологи різних фахів – садівники, овочівники, квітникарі, рослинники – уславили ім’я Тараса Шевченка у назвах нових сортів. Першим це зробив наш видатний земляк, виходець із Чернігівщини С.Ф. Черненко. Змалечку і все життя цей відомий селекціонер-плодівник був закоханий у поезію Т.Г.Шевченка, напам’ять знав майже всього “Кобзаря”. У 1925 році він переїхав до Росії і там створив один із кращих своїх сортів яблуні – Пам’яті Шевченка. Цей сорт вирізняється великими та смачними блискучо-червоними плодами.
У середині 1950-х років росіянка М.Ф. Шаронова створила сорт жоржини Тарас Шевченко – з рожевими суцвіттями, а уманець В.Ф. Ніколаєв – однойменний сорт гладіолуса із суцвіттями темно-малинового кольору.
Суттєвий внесок у сортову Шевченкіану зробили науковці Національного ботанічного саду імені
М.М. Гришка НАН України. Першим їхнім наробком 60 років тому стали сорт троянди Роза Шевченка з махровими темно-червоними квітками та сорт флоксу Кобзар із великими вишнево-червоними суцвіттями. Авторка цього сорту Е.Д. Харченко створила потім ще один сорт цієї рослини, але вже з іншим забарвленням квітів, дуже пахучих, назвавши його Тарас Шевченко. Величезну популярність набув сорт персика Пам’ять Шевченка, який у Ботанічному саду вивів І.М. Шайтан.
Книжкою книжок для українців всього світу залишається “Кобзар” Т.Г. Шевченка. Тому не дивно, що саме з ним пов’язані назви багатьох сортів. Це вже згадані, а також новіші сорти томатів, винограду та ярого тритикале селекції українських вчених із Києва, Одеси й Харкова. Шедевром називають сорт гладіолуса Великий Кобзар, виведений житомирянкою Е. Мірошниченко наприкінці 90-х років минулого століття. У цей самий час був виведений дуже ранній і високоврожайний сорт винограду Шевченко та гібрид цукрового буряка Шевченківський.
Народну любов до Тараса Шевченка закарбовано у назві аматорського сорту волоського горіха, поширеного на півдні України, який має унікальну особливість “тікати” від весняних приморозків. Там його лагідно називають Шевченя.
Відомо, що за масштабністю монументального увіковічення в інших країнах світу Т.Г. Шевченко входить у чільну десятку, стоячи поряд з Христофором Колумбом, Симоном Боліваром, Жанною Д’Арк, Олександром Пушкіним, Папою Римським Іваном Павлом ІІ. У світі встановлено більше 1200 монументів Кобзарю у 38 країнах світу. А в Україні, окрім кам’яних і бронзових, є ще й багато живих пам’ятників національному генію.

Віктор САМОРОДОВ
Голова Полтавського відділення Українського ботанічного товариства