Дослідники небезпідставно називають “Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького” (1710 р.) однією з перших у світі демократичних конституцій. Головна її ідея – повна незалежність України від Польщі та Росії. 21 жовтня виповнюється 345 років від дня народження автора цього унікального документа, визначного борця за волю України, державного, військового і політичного діяча, талановитого поета та публіциста Пилипа Степановича Орлика.
Із праць дослідників Пилип Орлик постає людиною висококультурною, європейцем у повному розумінні цього слова. Народився він у селі Косута (Ошмянський повіт, Віленське воєводство, нині – Вілейський район, Мінська область, Білорусь) у сім’ї родовитої литовської шляхти чеського походження. Навчався в єзуїтському колегіумі у Вільно (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 році. Виявив талант до ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовами. У 1698 році обійняв посаду кафедрального писаря Київської митрополії, невдовзі – писаря Генеральної військової канцелярії.
У 1707-му Орлик став Генеральним писарем Війська Запорозького, одним із найближчих помічників Івана Мазепи, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана у його таємних відносинах із антиросійською польською верхівкою. Мазепа утаємничив Орлика у свої плани підготовки антиросійського повстання і шведсько-українського союзу. Під час подій 1708–1709 років і поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи, разом із ним відступив на територію Туреччини, в Бендери (нині – Республіка Молдова). Після смерті Мазепи, коли постало питання про обрання нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому в Україні Петром I, в центрі уваги опинився саме Пилип Орлик. 5 квітня 1710 року його обрали гетьманом Війська Запорозького.
У день виборів було проголошено “Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького”. Визначальною рисою Орликової Конституції є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради – своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків – від кожного по одній заслуженій особі.
У своєму прагненні звільнити Гетьманщину від російського панування Орлик спирався на підтримку Швеції, Туреччини та Кримського ханства. У 1712 році звернувся з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що “козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі”. У 1714-му залишив Бендери й перебрався до Швеції, але смерть його чільного союзника Карла ХІІ в 1718-му змусила шукати сприяння інших держав.
Тридцять років Пилип Орлик поневірявся по Європі, зазнавав злигоднів, нестатків, переслідувань агентів Петра I та його наступників, однак неухильно й послідовно, як міг у тяжких умовах еміграції, боровся за визволення України. У своїх листах і в щоденнику він не раз порівнював себе з чоловіком, якому буря розбила корабель.
Скінчив своє багатостраждальне життя Пилип Орлик, найімовірніше, 24 травня 1742 року в Яссах, неподалік Бендер, де свого часу знайшов вічний спокій його великий попередник – гетьман Іван Мазепа. Перед смертю Орлик надіслав листа до запорожців, нагадуючи їм про високий обов’язок захищати рідну землю. Мудрий державець зустрів смерть у такому убозтві, що молдавський правитель мусив поховати його власним коштом.
Вшанування пам’яті Пилипа Орлика в Україні стало можливим лише після здобуття Незалежності. У червні 2011 року до 15-ї річниці Конституції України видатному українцеві відкрили пам’ятник у сквері на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика у Києві.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.