Він здобув авторитет всесвітньо відомого педагога завдяки унікальній системі перевиховання дітей-правопорушників у трудовій колонії імені Максима Горького в 1920–1928 роках на Полтавщині.
ЮНЕСКО зарахувала Антона Макаренка до числа чотирьох найвидатніших педагогів ХХ століття. Його вчення засноване на вихованні працею, колективом і грою.
Народився Антон Макаренко у Білопіллі Сумського повіту Харківської губернії (нині – Сумська область). Батько працював робітником залізничних майстерень. Брат Віталій, учасник Першої світової війни, був “білим” офіцером, емігрував за кордон. Перед цим разом з Антоном працював у школі. Згодом запропонував Антону ввести для дітей в колонії елементи гри, зокрема військової. Залишив спогади про старшого брата “Мій брат Антон Семенович”.
“Усі біографії А. С. Макаренка починають історію нашої сім’ї з Білопілля, – пише він у своїй книзі. – Та перш ніж потрапити в Білопілля, батько кілька років працював у Крюкові (зараз – район Кременчука), де вже існували невеликі майстерні для ремонту вагонів. Тут батько познайомився з мамою і одружився в 1875 році. Мама була корінною крюковчанкою, і ще в мій час стояв на Поселянській вулиці її батьківський дім, досить великий і солідний, з великим двором і садом… Першою дитиною в нашій сім’ї була Серафима, що померла немовлям, сестра Саша з’явилася на світ ще в Крюкові, в 1881 році. У Білопіллі народилися Антон, Наталія і я, останній”.
Згодом родина знову переїздить у Крюків. Антона, слабкого, худорлявого, короткозорого, часто ображали однолітки. Ніхто б тоді не повірив, що цей хлопець стане, як скажуть про нього, “приборкувачем шпани”. Антон на відмінно закінчив Кременчуцьке міське училище та однорічні педагогічні курси при ньому, що давали право вчити дітей в початковій школі.
Зранку 1 вересня 1905 року на ганку будинку в Кременчуці, де зараз розташований музей Макаренка, мама благословила 17-річного сина на перший в його вчительському житті урок. У Крюківському двокласному залізничному училищі він починає викладати російську мову, малювання та креслення. З відзнакою закінчує учительський інститут у Полтаві і стає вчителем Полтавського Вищого початкового училища. Під час Першої світової в 1916-му його призвали в армію, та через слабкий зір демобілізували.
Невдовзі він повертається до Крюкова й очолює педколектив училища, в якому починав працювати. У 1919-му, після захоплення Крюкова білогвардійцями, Антон Семенович переїздить до Полтави, де стає завідувачем семирічної трудової школи № 10. Приймає пропозицію Полтавського відділу народної освіти організувати й очолити колонію для неповнолітніх безпритульних. Створили її в садибі пана Трепке в Ковалівці на березі Коломака неподалік Полтави. Колоністи обробляли 40 гектарів землі, збудували ферму, навчилися працювати в столярних майстернях, кузні, ремонтувати і шити взуття…
Коли макаренківська школа переїхала у Куряж поблизу Харкова, на її місце перевели дитячу колонію, засновану Лігою рятування дітей, почесним головою якої був письменник і громадський діяч, полтавець Володимир Короленко.
* * *
Кілька років Макаренко писав свою найвідомішу працю “Педагогічна поема”. Антона Семеновича прийняли до Спілки письменників. Він став співробітником відділу трудових колоній та комун народного комісаріату внутрішніх справ УРСР в тодішній столиці Харкові. У його віданні перебували 42 дитячі установи.
Працював в органах НКВС, хоча мав рідного брата-білоемігранта за кордоном і листувався з ним. Цей факт відзначали біографи видатного педагога. Макаренка нагородили орденом Трудового Червоного Прапора. Сучасники не могли зрозуміти, як чоловіку вдається справлятися з найважчими підлітками. Його критикували. Лише один раз у житті він дозволив собі вдарити підлітка за грубість, у чому сам зізнався.
Коли А.С.Макаренко переїхав до Москви, вийшли друком його “Книга для батьків” і “Прапори на вежах”. Пішов з життя Антон Семенович раптово, в 1939 році: спішив на потяг, повертаючись з письменницького будинку відпочинку, і слабке серце не витримало.
Одружився Антон Семенович після 40 років з Галиною Стахівною Салько, інспекторкою народного комісаріату освіти України. Після смерті педагога вона пропагувала творчу спадщину Макаренка. Її сина Лева і свою племінницю Олімпіаду, доньку брата Віталія, Антон Семенович виховав, як рідних дітей. Діти Олімпіади, внучаті племінники А.С.Макаренка, стали відомими людьми: Катерина Васильєва – кіноактрисою, Антон Васильєв – кінорежисером.
В Україні, у тому числі на Полтавщині, діють 9 музеїв педагога, його іменем названі освітні та виховні заклади в 10 країнах світу.
“Виховання відбувається завжди, навіть тоді, коли вас немає вдома”, – писав Антон Макаренко.

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.