Жовті, схожі на дзвіночки квіти, темно-блакитні ягідки чудернацької форми, що трохи терпкуваті на смак і нагадують чорницю, – це жимолость. Плоди цього листопадного чагарника надзвичайно корисні. В них міститься багато вітаміну С й інших органічних кислот, а ще вони дуже смачні. На жаль, у нашому регіоні ця плодова культура не надто популярна, але вона заслуговує на увагу садівників через свою невибагливість, скоростиглість і високі смакові якості ягід-кістянок. Тож раджу знайти у своєму садку місце й посадити там кілька кущиків жимолості – не пошкодуєте!
Як і коли садити?
Найбільш сприятливий термін для висаджування молодої жимолості – кінець серпня – жовтень. Весна – не найкращий час, адже квіткові бруньки розкриваються раніше, ніж відтаює грунт. Найліпше розміщувати кущики цієї культури на відкритих сонячних ділянках. У півтіні теж можна. Але слід мати на увазі, що чим менше сонця отримуватимуть рослини, тим вони гірше плодоноситимуть.
Непридатні для жимолості занадто сухі ділянки, а також низькі з тривалим застоєм води. Ця культура добре росте на нейтральних і слабокислих грунтах, любить родючі окультурені землі. На важких, глинистих ділянках листя в рослин залишається блідо-зеленим, прирости – короткі. Якщо вибору немає й доводиться розміщувати саджанці на ділянці із виснаженим грунтом, попередньо слід домішати в грунтову суміш органіку з розрахунку 5 кг на 1 м2, якщо ж він надто важкий – торф і пісок. Відстань між кущами залежить від сорту, але в середньому – 1,5 м. В яму глибиною і шириною 50 см, як і під інші ягідні культури, разом із верхнім шаром землі вносять 10–12 кг перегною, 100–150 г подвійного суперфосфату, 30 г сірчанокислого калію (сульфату калію), 300 г деревного попелу. Саджанці заглиблюють у грунт так, щоб коренева шийка була на 5–6 см нижче земляної поверхні. Після садіння грунт необхідно полити з розрахунку 1 відро води на кущ і замульчувати шаром торфу завтовшки 3 см. Його насамкінець слід злегка втрамбувати.
Особливості догляду
Протягом весни і літа грунт під молодими кущиками треба прополювати, а восени – перекопати вилами на глибину до 15 см і додати по 60 г суперфосфату і 30 г калійної солі на 1 м2. Раз на три роки раджу підживлювати ділянку перегноєм – 10 кг на 1м2. Навесні під кущі бажано внести повне мінеральне добриво, наприклад, Кемиру – по 40–50 г на 1 м2. Після цього землю в пристовбурних колах спушуємо і замульчовуємо перегноєм, торфом або іншим доступним матеріалом. Мульча запобігатиме появі бур’янів і сприятиме збереженню вологи в грунті. Один раз на 2–3 роки восени під жимолость необхідно вносити мінеральні добрива з розрахунку 70–80 г подвійного суперфосфату і 50–60 г сірчанокислого калію, 150–200 г деревного попелу. Через рік після садіння рано навесні, а також після плодоношення рослини підживлюють аміачною селітрою з розрахунку 20 г на 1 м2 або сечовиною по 15 г/м2.
У перші 3–4 роки після садіння жимолость росте повільно, даючи прирости всього по 70–80 см, і це цілком нормально. Протягом цього періоду потрібно прополювати і рихлити грунт, але робити це слід обережно, позаяк у рослин поверхнева коренева система. Щоб зменшити клопіт із поливами, краще скористатися мульчівним матеріалом. Вологість особливо необхідна жимолості в першій половині літа, під час інтенсивного росту пагонів. При недостатньому поливі рослини погано ростимуть, ягоди десертних сортів матимуть не надто приємний гіркуватий присмак.
Садіння жимолості на неосвоєній ділянці значно знижує врожайність і якість ягід. У період повного плодоношення, на 7–8-й рік, врожайність більшості сортів невелика – 1–1,5 кг з куща. Проте з кущів деяких сортів у дорослому віці можна збирати по 5–12 кг корисних ягід.
До 15-річного віку жимолость не обрізають, видаляючи хіба що поламані чи інфіковані пагони. Гілки жимолості довговічні, але основний урожай зосереджується на однорічних приростах минулого року. П’ятнадцятирічні рослини вже потребують омолодження. Восени зрізати слід всю надземну частину кущів на висоту 20 см. Від коренів навесні відросте молода поросль, що через рік уже заплодоносить. Для того, щоб запобігти загущенню крони, слід також видаляти численну кореневу поросль. А от верхівки здорових молодих пагонів, на яких формується найбільше квіткових бруньок, не зрізають.
Восени жимолость підгодовують фосфорними і калійними добривами – до 30 г суперфосфату і до 20 г калійної солі на 1 м2. Навесні можна застосовувати азотні добрива (30 г сечовини на ту ж площу). Саджанці починають плодоносити вже на другий-третій рік після садіння, максимальну кількість ягід вони дають на четвертий-п’ятий рік. При якісному догляді жимолость здатна приносити високі врожаї 20–25 років. Перші плоди на рослинах ранніх сортів з’являються вже в кінці травня, а масове дозрівання ягід настає через шість-сім днів по тому. Загалом плодоношення в жимолості тривале, краще не чекати масової появи ягід і збирати їх у міру достигання, адже у більшості сортів вони швидко осипаються.
Запилюють цю культуру джмелі, бджоли, оси, мухи й інші комахи. Квітки в жимолості двостатеві, але вони через свої біологічні особливості погано запилюються власним пилком. Тож, аби не тільки милуватися рясним цвітінням, а й отримувати рясні урожаї вітамінних плодів, необхідно поруч посадити хоча б два, а краще – три кущики різних сортів. Вони легко перезапилюватимуться вітром, і ви завжди матимете повний кошик ягід. Ще одна причина посадити в себе на ділянці жимолость – хімічний склад невеличких плодів, цукор яких легко засвоюється. Магнію та натрію в них більше, ніж у будь-яких лісових ягодах, а за кількістю калію вони поступаються лише брусниці. У народній медицині жимолость радять вживати при розладі травлення, для лікування шлунку і печінки, а також як сечогінний і зміцнюючий засіб загальної дії. Вона особливо корисна людям, які мешкають у забрудненій радіонуклідами місцевості.
Розмноження поділом
Сортові якості у жимолості зберігаються тільки при вегетативному розмноженні, тобто способом поділу кущів, живцювання, вкорінення відростків. Найкращий результат дає зелене живцювання. Влітку слід нарізати пагони, розділити їх на живці з двома-трьома парами листків. Листяні пластини слід наполовину обрізати, щоб зменшити площу випаровування. Підготовлені таким чином ще не вкорінені саджанці висаджуємо в тіні під плівку або пластикові пляшки. Субстрат готується із суміші торфу і річкового піску (1:3). Головна умова швидкого укорінення живців – часті поливи (4–5 разів на день) протягом перших 10 днів після садіння. Вкорінені живці повинні перезимувати на тому самому місці, а навесні їх уже можна пересаджувати для дорощування.