Так розповідає про операцію одна з перших пацієнток, якій у обласному кардіологічному диспансері провели оперативне втручання з допомогою навігаційно-абляційної системи. У серпні на новому обладнанні столичний кардіохірург Борис КРАВЧУК прооперував сімох мешканців області, у вересні – ще чотирьох. Сучасна високотехнологічна система придбана завдяки Проекту Міжнародного банку реконструкції та розвитку “Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей”.

Що таке радіочастотна абляція?

Борис Кравчук.

Під час короткої перерви між операціями вдалося поговорити із самим Борисом Кравчуком – лікарем-кардіохірургом, завідуючим відділенням лікування аритмій Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова. Розмова була короткою. Але, попри велику кількість термінології, розумієш абсолютно все. І віриш. Тому передаю майже дослівно.
– Ми проводимо малоінвазивні операції, які дозволяють частині людей назавжди позбутися аритмії, що супроводжується частим пульсом, частині – досягнути полегшення самопочуття і продовжити лікування далі. Це називається катетерна радіочастотна абляція субстрату тахіаритмії. Тахіаритмія – це група електричних хвороб, які проявляються нападами дуже частого серцебиття. Частина цих хвороб суттєво погіршує якість життя людей, частина – несе ризик раптової серцевої смерті. Усі ці хвороби потребують контролю й лікування. Сучасні технології дозволяють деякі з них вилікувати радикально за допомогою катетерної операції.
– У чому суть процесу?
– Технічно це виглядає так. Через великі судини організму, наприклад, стегнову вену чи артерію, у серце заводять спеціальні інструменти, які називаються електрофізіологічні катетери. Серцеві електричні потенціали реєструються зсередини – відбувається дослідження, так зване картування функцій серця. Пишеться кардіограма з кількох електродів, заведених через судини всередину серця. Шукається причина, що призводить до нападів посиленого серцебиття: конкретне місце, яке задає аномальну електрику і звідки починається збій. У деяких випадках для цього доводиться через катетери спровокувати напад – в операційній це контрольовано й абсолютно безпечно. Коли потрібна точка знайдена, туди підводиться лікувальний катетер, через який подається струм відповідного частотного діапазону, що прогріває цю точку і умертвляє. Наші пацієнти на побутовому рівні називають це “припіканням серця”.
У такий спосіб відсотків 60 електричних хвороб серця можна вилікувати радикально – назавжди. У решті випадків, коли хворі ділянки мають велику площу, або коли їх багато, або коли вони розміщені глибоко у стінках серця, повністю вилікувати людину неможливо. Але досягти якогось часткового ефекту можна: пригальмувати прояви, зменшити частоту, тривалість нападів. Застосувавши ще й медикаментозне лікування, пацієнт уникає серйозних ускладнень, отримує значно кращу якість життя.
– Як часто Ви приїжджаєте в Полтаву?
– У вашому місті я вдруге. Місяць тому ми запустили лабораторію спільно з інженерами компанії-постачальника обладнання. Працювали тут два дні й пролікували сімох пацієнтів. Тоді 4 операції були радикальними (проблеми повністю усунуті), трьох пацієнтів прооперовано з частковим ефектом.
– Тобто стали зовсім здоровими четверо людей, яким дошкуляла тахікардія 140–160 серцевих скорочень за хвилину?
– Бувало й більше. Але за місяць, що минув, за інформацією кардіологів центру, ці пацієнти живуть зовсім без ліків і своїм станом абсолютно задоволені.
– Ви оперуєте по всій Україні?
– Ні, переважно працюю в інституті, але тим закладам, із якими маємо домовленості про співпрацю, ми допомагаємо запускати нові напрямки, нові лабораторії.
– Скількох хірургів навчаєте проводити такі операції в Полтаві?
– Готові працювати в цьому напрямку троє фахівців – зараз вони роблять перші кроки.
– Скільки треба часу, щоб їх навчити?
– Важко сказати. Потрібна серйозна теоретична і практична підготовка на інших базах експертних інститутів. Думаю, вони зможуть самостійно виконувати такі втручання за рік-два регулярної інтенсивної роботи.
– Скількох людей оперуєте сьогодні?
– Плануємо чотирьох, двох уже прооперовано (розмова відбувалася близько 18-ї години 12 вересня. – Авт.). Перше втручання було діагностичним, не лікувальним – треба було з’ясувати причину нападів. Друге – радикальним. Молода дівчина з періодичними нападами тахікардії 220–230 ударів за хвилину відтепер не потребуватиме ніяких медикаментів, житиме повноцінним звичним життям. Третя операція саме розпочинається, тож мені пора.
Наступного дня після операції
Про причину, що привела на лікарняне ліжко, та перебіг операції розповідає 18-річна полтавська студентка Карина – симпатичне усміхнене дівча з неймовірними карими очима.
– Як давно у тебе виникли проблеми зі здоров’ям?
– Перший напад стався у 2013 році. Перестаралася у фітнес-залі з кардіонавантаженням. Одразу після заняття стало погано. Крім задухи й запаморочення, почало дуже сильно стукотіти серце. Спочатку все списала на втому. Додому дісталася, пам’ятаю, близько 9-ї вечора. Викликали “швидку”. В стаціонарі мене “відкапали”, але пояснити, що відбувається, так ніхто й не зміг. Відтоді почалися мої ходіння лікарнями.
– Напади повторювалися часто?
– Серйозних за цей час було три – ну прямо дуже важких. Крім того, періодично посилювалося серцебиття, я приймала ліки, і все помаленьку стихало. Якось так усе відбувалося цікаво: то через хвилювання, то після фізичного навантаження, а іноді – просто на рівному місці. Лежу й відчуваю: хоп – і серце починає стукотіти несамовито. Причину ніхто не називав. Казали, мовляв, переростеш. А кілька тижнів тому стався напад ну ду-уже сильний і тривав сім годин поспіль.
– Опинилася в лікарні?
– Ні, мусила терпіти. Я підробляю і саме тоді не те що піти додому чи викликати “швидку” – відлучитися нікуди не могла. Випила таблеточку, умилася, трошки полегшало. А потім усе заново. Пощастило, поряд опинився лікар, якимись препаратами допоміг протриматися. Аж наступного дня пішла у приватну клініку, обстежилася, поставили мені діагноз (синдром WPW під питанням).
а дообстеження та операцію. Направлення не дали. Поїхала, але без направлення у столиці нікуди на лікування не брали. За три дні обійшла усі можливі заклади і ні з чим повернулася додому. В Полтаві поставили мені ще кілька діагнозів, аж поки не опинилася у кардіодиспансері. Тут нарешті дообстежили й остаточно визначилися з операцією – якраз незабаром з інституту Амосова мав приїхати кардіохірург.
– Коли познайомилася з лікарем, який взявся оперувати?
– У день операції, 12 вересня.
– Дуже боялася?
– Не боялася зовсім. Заздалегідь відшукала в Інтернеті хірурга Кравчука, начиталася позитивних відгуків. Та й тутешні лікарі дуже гарні. Я їм довірилася. Операція пройшла добре.
– Розуміла й відчувала усе, що відбувалося?
– При цьому втручанні використовується лише місцева анестезія, тому під час операції я все бачила, мені пояснювали хід процедури, зі мною постійно розмовляли, жартували. Було навіть весело – якщо можна так сказати.
– Дуже боляче, коли катетер рухається судинами?
– Не боляче, але неприємно. Відчувала, як десь усередині в мені щось “колупається”. Коли певні ділянки серця обстежили, мені спровокували напад. Було добре видно на екранах, як він починався. Я крутила головою то на монітори, то на лікарів. Бачила й ту діляночку всередині серця, що так мене підвела. І на моїх очах її “відключили”. Ніякого сильного болю не відчула. Тому всім кажу – такої операції боятися зовсім не треба.
– Вітаю з успіхом. Учора саме твій випадок Борис Богданович назвав радикальним лікуванням: раз і назавжди. Хірург упевнений, що про цю проблему ти скоро зможеш забути.
Пацієнтам з аритмією не доведеться їхати в столицю

Костянтин Вакуленко.

Про почуте говоримо з головним лікарем обласного кардіологічного диспансеру Костянтином ВАКУЛЕНКОМ.
– Втручання з допомогою навігаційно-абляційної системи – це дуже високоінтелектуальна праця, що вимагає максимальної сконцентрованості, зосередженості. Я знаю 5–6 таких фахівців на всю Україну. Це особлива каста хірургів – виважених, толерантних.
– Костянтине Євгеновичу, яка потреба області у таких втручаннях?
– На жаль, в Україні, як спадкоємиці СРСР, офіційної статистики аритмій, що виникають переважно як ускладнення якогось основного захворювання, немає взагалі. Щоб зібрати статистику, зробити реєстр хворих, доведеться багато попрацювати. Але з досвіду інституту Амосова на Полтавщині можна відбирати щороку сотні три таких пацієнтів, це точно. З них третину можна оперувати. Багато залежить від самої людини, її довіри до методу, до лікаря. Крім того, кількість операцій залежатиме від забезпечення, адже витратні матеріали дуже недешеві.
Борис Богданович зі своїми пацієнтами спілкується, пояснює їм суть операції – вона непроста і не завжди стовідсотково позбавляє від страждань. Можна подолати хибний шлях проведення імпульсу в серці, але якщо причиною є ішемічна хвороба серця, то лікувати треба її. Людина мусить знати, на що вона погоджується.
– Як називається це обладнання і скільки воно коштує?
– Це навігаційно-абляційна система. Комп’ютер моделює порожнини серця, показує, де народжується імпульс, як розповсюджується. За цим слідкує оператор, що працює в парі з кардіохірургом і наводить його на ціль. А хірург ту ціль знешкоджує. Система придбана шляхом тендерних закупівель за кошти Світового банку – приблизно 10 мільйонів 600 тисяч гривень. Дуже високовартісна штука. Ідемо до того, щоб полтавських пацієнтів лікували полтавські фахівці. В ідеалі – за наші полтавські кошти. Адже завдання столичних закладів – Інституту серця, Національного інституту імені Амосова – це складні експертні випадки. Все інше повинно лікуватися в регіонах.
– А люди в районах знають, що в кардіодиспансері можна зробити таку операцію?
– Оце і є нашим з вами спільним завданням, завданням лікарів у районах. У Києві цей вид втручань виконується вже років 15–20, але відтепер до столиці їхати не доведеться. Пацієнти з аритмією повинні звертатися до своїх кардіологів, а їм ми надішлемо спеціальні роз’яснювальні листи, яких пацієнтів направляти до нас на консультації (далеко не всі аритмії лікуються в такий спосіб). Ми виїжджаємо у райони для роботи з сімейними лікарями, кардіологами. Досвід уже є – саме так запускалося відділення інтервенційної радіології, коронарографії в обласній лікарні. Щоб достукатися до свідомості лікарів, тоді знадобився цілий рік. Велику роль зіграло “сарафанне радіо” – пацієнти почали звертатися за допомогою самі.
– І насамкінець, як просувається будівництво нового корпусу кардіодиспансеру і що в результаті отримають мешканці області?
– Ідея цього проекту – створити замкнений цикл допомоги пацієнтам, що страждають на серцево-судинні хвороби. Щоб у стінах одного закладу можна було діагностувати хворобу, пролікувати людину і медикаментозно, й хірургічно, запропонувати їй усі етапи реабілітації і, дай Бог, здоровою відпустити додому. Бо нинішнє приміщення не відповідає жодним вимогам. Йдеться навіть не про елементарні зручності для пацієнтів, які просто необхідні. Ніде встановити сучасне обладнання. Наприклад, зараз ми працюємо на пересувному ангіографі, а він має бути стаціонарним. Але такий потребує спеціального приміщення. Сучасні технології вимагають інших площ.
Будівництво нового корпусу просувається добре, три поверхи майже зведені.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”