Своє професійне свято вітчизняні кіномитці відзначають кожну другу суботу вересня з 1996 року. Хоча насправді історія кіно України почалася задовго до цього. Перший фільм фотограф Альфред Федецький зняв у Харкові наприкінці ХІХ століття, у 1896 році. Дещо пізніше він же організував і перший кіносеанс у своєму місті.
Всеукраїнське фотокіноуправління створено 1922 року – були реконструйовані одеське і ялтинське підприємства, а в 1928 році введено в дію Київську кінофабрику (тепер – державне підприємство “Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка”). Це і можна назвати початком історії українського кіно. У 1930 році в Україні знято перший звуковий фільм (Д. Вертов, “Симфонія Донбасу”).
Олександр Довженко, Іван Кавалерідзе, Марк Донськой, Сергій Параджанов, Леонід Биков, Леонід Осика, Іван Миколайчук, Богдан Ступка і ще багато видатних митців сьогодні відомі у світі як представники української потужної школи кіно.
У 2003 році в Україні почала діяти загальнодержавна програма кіноіндустрії, метою якої є розвиток, популяризація, пропаганда українських фільмів. Саме заради підтримки і популяризації кіноіндустрії України і з’явилося нове свято в нашому календарі.
Нині український кінематограф після 20 років занепаду починає відроджуватися. Поява нових фільмів уже не рідкісне явище, а добра традиція. Минулого року на екрани вийшло 30 українських фільмів. У 2015 році їх було 24, у 2014-му – 16, у 2013-му – всього 12, і тоді це був не найгірший показник.
Серед повнометражних українських фільмів, які вийшли останнім часом, увагу глядачів привернули зокрема драма режисера Тараса Ткаченка “Гніздо горлиці”, український історико-драматичний фільм “Жива”, знятий Тарасом Химичем за реальними подіями, драматично-історичний – режисера Олени Дем’яненко “Моя бабуся Фані Каплан”, історичний – “Толока”, це екранізація вірша Тараса Шевченка “У тієї Катерини хата на помості…” режисера Михайла Іллєнка. Цьогоріч уже презентовано чимало нових стрічок – ми розповідали, наприклад, про історичний фільм – однойменну екранізацію роману Андрія Кокотюхи “Червоний” (режисер – Заза Буадзе), а невдовзі на екрани вийде ще десять нових робіт, зокрема психологічна драма “Стрімголов” – режисерський дебют Марини Степанської, сімейний фантастично-пригодницький фільм “Бобот”, знятий Максимом Ксьондою, пригодницький фільм-фентезі “Сторожова застава”, знятий Юрієм Ковальовим за мотивами однойменної книги Володимира Рутківського. А ще – “Люксембург” Мирослава Слабошпицького, “Рівень чорного” Валентина Васяновича, “DZIDZIO Контрабас” Любомира Левицького, “Давай танцюй” Олександра Березаня, “Брама” Володимира Тихого, “Кіборги” – повнометражний художній фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва про оборону Донецького аеропорту.
Це вже справді сучасне українське кіно, яке не має нічого спільного з радянським чи російським кінематографом. Адже з початком війни на сході гостро постало питання: чим замінити досі таку популярну в нас продукцію країни-агресора? Уже маємо справді своє різножанрове кіно з широким тематичним діапазоном, і глядачі починають йому довіряти.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.