– Красивих українських дівчат у Європі, звісно, чекають. Але навіщо там п’ятдесятирічний військовий пенсіонер? – розводить руками, усміхаючись, Віталій МАЙБОРОДА, який очолює в Полтаві громадську організацію “Центр підприємливих людей”. – Я тут хочу жити не гірше. Тож свій Європейський Союз будую на оцих шести сотках. Мій дім уже зараз – енергоавтономний.
“Моя євроінтеграція починається з оцих шести соток”
… Для цього дачного кооперативу на околиці обласного центру енергонезалежність стала життєвою необхідністю три роки тому, коли злодії вкрали трансформатор. Про дім Віталія, утеплений 20-сантиметровим шаром пінопласту, в “Зорі Полтавщини” вже йшлося півтора року тому (“Купольний будинок – незвично, але економно”, “ЗП” від 15 січня 2016 р.). Але тоді з економної дивини та чудасії була лише округла форма будинку (вітер “облизує” такі стіни, не остуджуючи їх настільки, як традиційні, чотирикутні, та ще й сніг навколо “замітає”), а також реактивна піч, здатна розжарюватися до кількасот градусів, із тягою попід підлогою. Тоді господар показав чимало “фокусів”, як можна обігріти такий дім із мінімальними витратами.
Сьогодні купол прикрашають дві сонячні батареї – джерело електроенергії, та дві панелі для обігріву повітря, причому одночасно з провітрюванням (для утеплених дачних будиночків, де господарі не живуть постійно, це дуже важливо).
Сідаємо на лавку під яблунею.
– Наша громадська організація має на меті пояснювати, як поступово можна зменшувати суми у платіжках за комунальні послуги. Адже сонце світить і вітер дме усім однаково, а головне – безкоштовно, – розповідає господар.
– Чому українці в цьому напрямку рухаються так повільно?
– Радянське суспільство десятиліттями привчали навіть не думати про економію. Світло й тепло в домі можна було не вимикати цілодобово, коштувало воно копійки; невідпрацьовану солярку колгоспні механізатори зливали навіть у лісосмуги – старше покоління все це пам’ятає. Тому реальна ціна енергоносіїв стала великою несподіванкою.
Ще одна причина інертності – непродумана система субсидування. Держава начебто робить благу справу, але… Своєму батькові я кілька разів пропонував різні варіанти економії витрат. У відповідь: “Нащо? У мене є субсидія!” А коли за віком та станом здоров’я мусив продати автомобіль, виявилося, що через цей дохід субсидія йому більше “не положена”. Тому гроші таки довелося витратити на утеплення та іншу модернізацію, а тепер бігає по інстанціях, доводить, що від продажу машини не розбагатів. Тобто впевненості в тім, що субсидія буде і завтра, й післязавтра, немає. А шкода від ілюзорного відчуття захищеності – величезна.
Сьогодні я, військовий пенсіонер, – продовжує Віталій, – теоретично мав би виживати на 1800 гривень пенсії. Насправді ж цих грошей не вистачить навіть на комунальні платежі за двокімнатну квартиру в місті. Вже не кажучи про їжу, пальне для автомобіля, неповнолітню дитину на моєму утриманні. Тому й виникла ідея збудувати на дачній ділянці житло з максимальною енергоефективністю. Купольні будинки в Японії виготовляються масово – житло такої форми оптимальне для циркуляції повітря, довго утримує тепло всередині. Попри те, що жодного фахового будівельника у нашій громадській організації немає, вивчивши креслення, збудували його власноруч. Утеплили пінопластом 25-ї щільності товщиною 20 сантиметрів.
– Як працює ваша “електростанція”?
– На моєму куполі з південного боку зараз встановлено лише дві сонячні панелі потужністю по 300 ват кожна. 10-годинний погожий день – це 6 кіловат електроенергії. Взимку – 2–3 кіловати. Мало? Згоден. Але й використовувати можна в рази менше звичного. Скажімо, старий ламповий телевізор споживає 800 ват за годину, а сучасні потребують 150, 100 і навіть 50–60 ват. Яскрава лампочка Ілліча – це 100 ват, аналогічна ж світлодіодна – всього 10 ват. І так треба підходити до всіх побутових приладів.
– А вночі?
– Від панелі енергія через контролер подається до акумулятора. Протягом світлового дня два моїх акумулятори заряджаються і накопичують приблизно 3,6 кіловата електроенергії. До речі, хто робитиме таку систему власноруч, рекомендую використовувати екологічні гелеві акумуляторні батареї.
А тепер рахуємо по максимуму. Щоб мій телевізор не вимикати навіть 6 годин поспіль, потрібно 900 ват. Стільки ж годин роботи ноутбука – це ще 540 ват. Електродіодні лампочки беруть зовсім мало. Разом із холодильником виходить зазвичай трошки більш як півтора кіловата за день. Праска – це вже серйозно, вона споживає за годину цілий кіловат. Часто вмикати пральну машину також не вийде.
Тобто, перш ніж обирати систему, порахуйте свої потреби. Багато людей не можуть мені одразу відповісти, скільки енергії вони споживають. Та відкрийте книжечку абонента “Полтаваобленерго” і подивіться на свої платежі! Українці тепер намагаються вкладатися у мінімальні 100–150 кіловат на місяць. Тобто моєї системи для потреб дачного будиночка, 1–2-кімнатної квартири цілком досить. Якщо ж, наприклад, у селі треба доглядати господарство – це вже інші потужності.
До зими планую змонтувати ще дві сонячні панелі й вітрогенератор, бо вітер, на відміну від сонця, дме і вдень, і вночі. Якщо матиму 10 кіловат за добу, а для дому з головою вистачає трьох, сім зайвих зможу продавати за “зеленим” тарифом. Віднедавна купувати цей надлишок держава зобов’язана згідно із законом. Кілька будинків у Полтаві таким правом уже користуються.
– Скільки коштує система з використанням сонячної панелі?
– Станція потужністю 500–600 кіловат (як у мене зараз) коштує приблизно 30 тисяч гривень. Окупиться за 5–7 років, а якщо зайве продавати, то значно швидше. Крім того, станції, що подають надлишок у мережу (вони називаються мережевими), не потребують акумуляторів, тому коштують дешевше.
Раджу землякам звернути увагу на інфрачервоні керамічні обігрівачі. Одна така батарея опалює 30-метрову кімнату на 2-му поверсі цього будинку. Дуже прогресивна штука – вітрогенератор Маглів китайського виробництва, але він коштує у гривнях тисяч 75. Поки таких грошей не наскладав, виготовив власноруч два невеликих сонячних колектори. Принцип їх дії простий: у короб, ззаду закритий фанерою, поміщаємо під скло лист металу (можна звичайного профілю) насиченого чорного кольору. Для цього потрібна фарба, що не вигорає. Встановлюється пристрій на стіну із сонячного боку вертикально. Через систему отворів повітря, нагріте в колекторі, надходить у кімнату. Це не замінить опалення, але у міжсезоння для комфортного життя такого тепла вистачить. Взимку сонячний колектор відсотків на 30 зекономить витрати на опалення. Коли на вулиці навіть мінус 15 градусів, але день сонячний, температура в колекторі може підніматися до плюс 45. Ставимо в отвір вентилятор і маємо в домі свіже тепле повітря. А купольний будинок тим і цікавий, що тепло може утримувати до ранку. Вже з’явилися перші вітчизняні виробники таких колекторів. Виготовлений у Харкові коштує 9 тисяч гривень. На стіну монтується як кондиціонер.
Основним джерелом тепла в цьому домі є власноруч змонтована піч, у якій замість традиційного вертикального димаря використовується горизонтальна реактивна тяга. Жодних втрат, усе тепло йде на обігрів підлоги й повітря в домі. Працює піч на дровах, брикетах, а у мене працюватиме ще й на водневі. Енергію для розщеплення води на кисень і водень забезпечать вітрогенератор та сонячні батареї. На водневі вже працюють автомобілі “Хонда”, “Тойота”. Чому японці – можуть, а ми – ні?
– Чи змінюється ставлення людей до ваших ідей?
– Дуже повільно. Навіть коли пояснюю декому з сусідів-дачників, чому ніде навколо світла немає (увечері у вікнах мерехтять свічки), а у мене є, вірять не одразу. Про свічний обігрівач (звичайну свічку, накриту трьома, з’єднаними між собою, глиняними горщиками для квітів) уже й “Зоря Полтавщини” розповідала, і по телебаченню фокус показував – не вірять! Отакий ми недовірливий народ… Євроінтеграція починається в кожного з нас у голові.
Енергетика по-українськи…
Як пояснює координатор проектів з енергоефективності Національного екологічного центру України Анна Акерманн, половину обсягів української електричної енергії виробляють атомні станції, 40 відсотків – теплові, 9 відсотків – гідроелектростанції і лише 1 відсоток дають відновні джерела енергії – сонце, вітер, біомаса тощо. Наскільки цей ринок є незалежним від зовнішнього впливу?
Атомна енергетика – це 15 енергоблоків на 4 атомних станціях. І хоч власний уран Україна має, після відмови від ядерної зброї збагачувати його ми змушені в Росії. Обладнання й запчастини – також переважно російського виробництва. Досі ніхто не знає, що робити з відпрацьованим паливом, вирішувати цю проблему, напевне, доведеться нащадкам. Крім того, наші блоки розраховані всього на 30 років експлуатації (скажімо, швейцарські – на 50), тому раніше чи пізніше їх таки доведеться закривати. 10 років тому на виведення з експлуатації одного енергоблоку в Україні пішло 100 мільйонів євро! Тим часом після аварії на атомній станції Фукусіма (Японія) у березні 2011 року Німеччина вже прийняла стратегію повної відмови від використання атомної енергії до 2022 року на користь природних, відновлюваних джерел. Почали із зупинки 8 найстаріших АЕС. Тож незабаром ми нарешті дізнаємося, скільки це може коштувати сьогодні.
Українські теплові електростанції донедавна використовували переважно антрацит, що видобувався шахтарями приватного холдингу ДТЕК на Донбасі та в Ростовській області Росії. Тож і в тепловій енергетиці, попри всі зусилля переобладнати українські ТЕС під наше газове вугілля, залежність від Росії та окупованих територій виявилася тотальною. Крім того, обладнання теплових станцій зношене, ефективність надзвичайно низька, а модернізація неминуче спровокує чергове підвищення цін і, відповідно, тарифів…
І лише 10 відсотків від валового виробництва електроенергії є стовідсотково українськими – це гідроенергетика (9 процентів), а також вітрова, сонячна та енергія біомаси (донедавна усі разом – близько 1 відсотка).
… і по-європейськи
За словами аналітика Романа Ніцовича, керівника програм DiXi Group, українська енергетична стратегія має на меті до 2030 року довести виробництво енергії з відновлюваних джерел у структурі кінцевого споживання до 11 відсотків. Але, по-перше, сонячна та вітрова енергетика ще не стала привабливою для зовнішніх інвесторів, а по-друге, наші мережі не пристосовані до нестабільної подачі енергії. Сонце й вітер “працюють” із перебоями, тому потрібна буде модернізація самих мереж. Єдині “статичні” зелені потужності – біомасові.
Натомість у Данії енергетична стратегія передбачає до 2050 року повністю відмовитися від викопного палива, увійти до трійки світових лідерів з успішного впровадження відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) й до 2020 року стати однією з найбільш енергоефективних країн світу.
В Австрії відновлювані джерела вже забезпечують 75 відсотків усього обсягу виробництва електроенергії, причому більше половини припадає на біомасу та органічні відходи. В найбільшій федеральній землі країни, Нижній Австрії, вже зараз 100 відсотків електроенергії генерується з ВДЕ: 63 відсотки належить гідроенергетиці, 26 – вітровій, 9 – енергії, виробленій із біомаси, і 2 – за рахунок сонячної енергії. Шведським законодавством встановлено ряд доволі амбітних цілей: до 2020 року планується досягти 50 відсотків ВДЕ у валовому кінцевому споживанні енергії. Згідно з німецькою енергетичною стратегією у перспективі до 2050 року відновлювані джерела енергії визначено основною складовою структури енергопостачання країни.
Історія успіху : “Сусіди – у сміття, ми – в реактор”

Директор комплексу Юрій Мацак (третій справа) з колегами.

Поки в Києві розглядають проекти та ініціативи, випробовують інноваційні системи обігріву, як то бойлери на біомасі з соломи для опалення шкіл (не уявляю, де у центрі європейської столиці зберігати солом’яні тюки), у Глобиному вже третій рік працює біоенергетичний комплекс агропромхолдингу “Астарта-Київ”. Як розповів директор комплексу Юрій Мацак, це потужне підприємство виробляє 150 тисяч кубометрів біогазу на добу, що еквівалентно 75 тисячам кубів природного газу! Тутешній біогаз – результат ферментації відходів цукрового виробництва та пожнивних залишків. Унікальність установки в тім, що вона, на відміну від більшості європейських зразків, абсолютно всі сільськогосподарські відходи переробляє на універсальне добриво, причому без жодних шкідливих залишків.
Згадую своє перше враження від побаченого: чотири велетенських циліндричних приміщення (висотою більш як 30 метрів), між якими розміщені дві трошки нижчі “обсерваторії” з яскраво-синіми куполами. До них стороннього доступу немає. Там живуть бактерії, яких постійно треба “годувати” – пожнивними рештками, силосом, силосованим жомом. Використовуються відходи від очистки зерна і навіть осад соєвої олії (поряд ще одне стратегічне підприємство “Астарти”, Глобинський переробний (соєвий) завод). Смакує цим істотам навіть гідрозмив, а простіше кажучи – гній із тваринницьких ферм Глобинського та сусідніх районів. Після відповідної підготовки “їжу” бактерії переробляють на газ, що збирається під синіми гумовими куполами. Звідси трубами біогаз подається на доочистку, а потім – споживачам. Кінцевий продукт переробки називається кек і має вигляд пористого мокрого торфу. Смачно плюхає додолу з висоти другого поверху й специфічно пахне – селянським дитинством. Пам’ятаю тодішній коментар Юрія Мацака: “Коло замкнулося. Із землі ми беремо те, що потрібно людині, й стовідсотково повертаємо у грунт те, що потрібно землі”.
– Юрію Івановичу, яка нині потужність цього об’єкта?
– Сім тисяч кубометрів біогазу на годину. За добу комплекс переробляє 1200 тонн сировини. Сьогодні цей газ офіційно купують два споживачі: переробний (соєвий) завод і цукрозавод, які входять до складу “Астарти”. У минулому році наш цукрозавод переробив понад 550 тисяч тонн буряків, виробив 78 тисяч тонн високоякісного цукру. Це надзвичайно енергозатратне виробництво. Біогаз дозволив на 40 відсотків скоротити використання природного газу. Завод із переробки сої також став споживати удвічі менше природного газу – можна було б відмовитися від нього повністю, але для цього потрібна модернізація котлів. А в перспективі з біогазу можливе виробництво і теплової, й “зеленої” електричної енергії. Додайте до всіх переваг ще й більше чотирьох десятків робочих місць, і постійний потік на поля екологічного добрива. Усе, що сусіди викидають у сміття, ми – в реактор, – усміхається Юрій Іванович.
Я згадую знову його порівняння дворічної давнини про те, що ємності з бактеріями потребують турботи не менше, ніж малі діти: “Фактично це величезний живий організм розміром з 8-поверховий будинок на 6 під’їздів, у якого може “боліти живіт”, може не перетравлюватися “їжа” з усіма наслідками цього процесу”.
– А з чого все починалося?
– З особистої ініціативи генерального директора агропромхолдингу “Астарта-Київ” Віктора Петровича Іванчика. Після масштабної реконструкції цукрозаводу стало зрозуміло, що велика кількість жому дуже швидко стане проблемою. Раніше його розкуповували місцеві мешканці на корм худобі, але зараз такого поголів’я в селах уже не тримають. Спеціально для експериментів збудували міні-лабораторію. І вже незабаром зрозуміли, наскільки масштабним може бути проект. Адже живі бактерії здатні виробляти біогаз із відходів у дуже великих промислових об’ємах. Скажу відверто – такий об’єкт коштує надзвичайно дорого, але за біоенергетикою – майбутнє.
– Юрію Івановичу, з Вашого досвіду, що треба змінити в країні, щоб енергія природних відновлюваних джерел із розряду неймовірного стала повсякденністю?
– На мою думку, й уряду країни, й народним депутатам треба братися за енергозбереження та енергонезалежність, починаючи від приватних осель і закінчуючи підприємствами великого бізнесу. У нас є талановиті вчені, професіонали, здатні запровадити промислове виробництво сонячних батарей, вітряків, проектів по міні-біогазових установках для фермерів. А скільки в містах простоює виробничих майданчиків! Сьогодні рекламується все, що завгодно, в тім числі й субсидії та дотації. Натомість інформації про те, як і чим грамотно утеплювати житло, скільки це коштує, як витрачати раціонально, економно – нема.
А енергоефективність, ощадливість має ще й інший бік – екологічний. Світ уже шокований кліматичними змінами. І поки центральна влада не усвідомить усієї загрози, ми так і продовжуватимемо заздрити європейцям із їхніми майже нульовими кредитами на втілення енергоефективних технологій вдома, в побуті. Бо з фінансової та енергетичної спроможності кожної родини, кожного будинку насправді й залежить енергонезалежність держави.
***
Коли матеріал був готовий до друку, уряд ухвалив проект енергетичної стратегії України до 2035 року. Її цілі – амбітні: зниження енергоємності економіки удвічі до 2030 року. Атомна енергетика до 2035 року має забезпечувати половину потреб електроенергії країни, відновлювальні джерела – 25 відсотків, гідроенергетика – 13, решту, 12 відсотків, – гідроелектростанції. Але наскільки реалістичні ці плани? Теплова генерація, надприбутками якої вже зацікавилося НАБУ, точно буде чинити спротив. На жаль, стратегії в Україні “мають звичку” залишатися документами декларативними.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”