Так, це вже традиція – екіпірувати своє чадо до школи саме тут, у ярмарковому містечку в центрі Полтави, адже пані Ірина пам’ятає, як сама приходила сюди із мамою ще дівчинкою, а тепер уже онукам обирає все необхідне для нового навчального року. Щоправда, нинішній вибір товарів не порівняти з тим, який був у минулому. Але так і має бути. А головне – це торгове містечко дарує неймовірні позитивні емоції, тут уже панує передчуття свята. Адже зустріч із школою завжди святковіша, ніж прощання, хоч воно й урочисте, тож перше вересня ні з чим не порівняти, та ще коли воно й перше в житті.
Для Каті Шеремет першовересневий дзвінок у 32-й полтавській гімназії прозвучить утретє. І вона уявляє собі, як це буде, бо у великому люстрі розглядає свою новеньку блузочку до вже придбаної новенької спіднички.
– Вона така біла, ніжненька, гарна, – каже дівчинка.
І вона так гармонує своєю синьою окантовкою із такого ж кольору спідничкою.
Мама Каті, Яна Шеремет, усміхається, вона теж задоволена, бо її влаштовують якість тканини й зручний пошив. А обирали наряди, каже, разом, дослухаючись одна до одної, адже Катя – не маленька, її думка враховується. Важливо й те, що ціна блузочки прийнятна – 325 гривень. А загалом, каже, тисячі три доведеться витратити, ще потрібні піджачок, спортивний костюмчик, зошити-щоденники-олівці-фломастери. Рюкзак уже куплений.
Радісно й Олі Тараненко, молодій продавчині, допомагати ось таким вдячним покупцям. Вона розповідає: “У нас весь товар новий, цьогорічний, виробники – Україна, Туреччина, Польща. Мені дуже подобаються вироби фірми “Сьюзі” з міста Хмельницька – шкільна форма, сарафани, спіднички. Покупці знають цю марку, кажуть, одяг носиться й по три-чотири роки.
Моїх співрозмовниць влаштовує й місце торгівлі (від вулиці Котляревського до площі перед театром імені М. В. Гоголя), кажуть, дуже зручно, в ятках на одній площі є все необхідне для школи, і тут значно затишніше, ніж на Центральному ринку.
– Наші торгові намети ніяк не псують вигляд історичного центру міста, подивіться довкола, вся пішохідна частина задіяна: он літні майданчики виставили всі ресторани й кафе, споруджено різні МАФи, там он піцу готують, там каву, морозиво продають, вироби народних майстрів, – кажуть продавці із сусідніх яток.
– І в Києві на Хрещатику, бачив по телевізору, теж працює шкільний базар, – додає підприємець, який назвався Ігорем.
І що заперечиш. Справді, багатьом полтавцям не подобається хаотично запруджена, забудована, часто ще й потворними МАФами, нинішня вулиця Соборна, але вирішувати цю проблему треба в цілому. Певне, шкільний базар, який працює тимчасово, упродовж двох місяців, – найменша біда у порівнянні з отими цілорічно діючими “кафешками” посеред вулиці.
– Якщо перенести шкільний базар десь на околиці, – додає пан Ігор, – людям буде не зручно. Ось і біля ТРЦ “Київ” зараз не торгують, бо там каналізація, там по суті тунель і така аерація – такий вітер, що неможливо працювати. Якщо розміститися далі на площі – там сонце, спека. А тут зручно: батьки можуть прогулятися з дітьми до альтанки, каву випити і скупитися затим. У нас хороший вибір форми для хлопчиків одеської фабрики “Bozer”: зручні лекала, якість тканини чудова. Є й львівські товари. А ціни – це все у порівнянні: костюмчик, який ми продаємо за 900 гривень, у Києві коштує 1 400.
Далі – ятка із львівськими й івано-франківськими вишиванками: блузки, сукні, комплекти. Кажуть, упродовж двох минулих літ тут черги стояли. Але патріотичний запал не згас і нині, “просто діти ще на морях і в таборах”, вважає реалізатор Тетяна. Вишиванки беруть і до шкільної форми, і як святкове вбрання, і для випускних вечорів, і на свято останнього дзвоника: нарешті вже перестали дівчата розшукувати й позичати коричневу форму радянських часів, яка чомусь так довго трималася в тренді.
Арінка, якій одинадцять, вишиванку має, а зараз разом із мамою вибирає рюкзаки – собі й молодшому братику Андрію. Мама Тетяна каже, що обом дітям потрібне все нове, зі своїх вдяганок і взуття повиростали або воно вже зносилося. Це дуже недешево, доводиться готуватися до цих закупівель заздалегідь і тривалий час.
– Ми перестали продавати китайські рюкзаки, зараз усі – українського виробництва. Добре купують сумські “Bagland” і одеські “Winner” – з ортопедичною спинкою, – розповідає реалізатор Олександр Борисенко.
Великий вибір і зошитів та щоденників вітчизняного виробництва. Діти вибирають їх переважно за картинками на обкладинці, зізнається реалізатор Віталіна Сидоренко, батьки ж орієнтуються на ціни.
– А психологи й педагоги радять брати зошити без картинок, щоб вони не відволікали увагу учнів на уроках, – говорить учитель української мови і літератури Полтавської гімназії №14 “Здоров’я” Алла Тарасевич. – І носити на уроки шкільну форму, яка зручна, яка дисциплінує учнів.
Це у відповідь на зізнання однієї з дівчаток, учениць цієї ж гімназії, про те, що вони з подругами люблять іноді йти до школи в іншому, моднішому, одязі, хоч, звичайно, “не в джинсах із великими дірками”.
Загалом же у ці дні, як і в попередні тижні, на шкільному ярмарку покупців небагато, а продавці чекають, що ажіотаж почнеться ближче до першого вересня – і в центрі, й по вулиці 23 Вересня (поряд із магазином ПП “Універсам-Полтава”).
Бо ж скоро у школу, зовсім скоро.

Марія ВІТРИЧ.