“Гірчак перцевий вважається кровоспинним засобом. Розкажіть про його використання”.
С. І. ГУНЬКО.

Гірчак перцевий (водяний перець, собачий перець; горец перечный; Polygonum hydropiper – однорічна трав’яниста рослина родини гречкових. Стебло прямостояче, від основи розгалужене, 20–70 сантиметрів заввишки. На осінь червоніє. Листки чергові, видовженоланцетні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з хвилястими цілісними краями; піхви листків (розтруби) плівчасті, червонуваті, з голим або коротковійчастим краєм. Квітки двостатеві, дрібні, по 2–3 в пучках, зібраних на верхівці стебла й гілок у довгі звислі переривчасті колосовидні суцвіття. Оцвітина рясно вкрита крапчастими залозками, рожева або зеленаво-рожева, 4–5-роздільна. Плід – горішок. Цвіте з липня до жовтня.
Росте рослина по берегах річок, у канавах, на луках, у вологих лісах по всій території України, крім Степу і Криму.
Для виготовлення ліків використовують траву, зібрану на початку цвітіння рослини. Зрізують її на висоті 10–15 сантиметрів від землі. Сушать на відкритому повітрі в затінку або на горищі, розстеливши тонким шаром. Сухої сировини виходить 20 відсотків. Зберігають її у паперових мішках. Термін придатності – два роки. Аптеки відпускають сировину.
Трава містить глікозид полігопіперин, флавоноїди (гіперозид, ізорамнетин, кверцетин, кверцитрин, кемпферол, рамнетин і рутин), аскорбінову кислоту (до 200 мг% ), вітаміни К, Е і каротин, a-ситостерин, органічні кислоти (мурашину, яблучну, оцтову, валеріанову і галову), дубильні й смолисті речовини, ефірну олію, макро- і мікроелементи (залізо, марганець, магній, титан, срібло та інші).
Галенові препарати гірчака мають кровоспинні, знеболюючі, протизапальні, заспокійливі й антисептичні властивості. Кровоспинна дія у них поєднується зі здатністю стимулювати скорочення м’язів матки подібно до такої здатності ріжків, але значно слабшою. В науковій медицині препарати гірчака використовують переважно як кровоспинний засіб при маткових кровотечах на грунті гіпотонії матки внаслідок запалень, при поліменореї різного генезу, при невеликих гемороїдальних кровотечах, при кровотечах із дрібних судин і капілярів шлунку й кишок. Частіше їх використовують як допоміжний засіб у комплексній терапії при маткових і внутрішніх кровотечах.
У поєднанні з іншими лікарськими рослинами гірчак використовують при проносах та ентероколітах. Зовнішньо рослину використовують для місцевих ванн при геморої, вузлуватій формі зобу, для лікування гнійних і гангренозних ран, екзем, виразок гомілки тощо.
Внутрішньо вживають рідкий екстракт гірчака перцевого – по 30–40 крапель 3–4 рази на день; настій трави (20 г, або 2 столові ложки, трави на 200 мл окропу) – по третині склянки 3–4 рази на день; настойку трави (у співвідношенні 1:4, на горілці) – по 30–40 крапель 3–4 рази на день; порошок висушеної трави – по 1 г 2–3 рази на день. Готують також мазь. Три столові ложки суміші трави гірчака перцевого, квіток льонку звичайного і кори дуба звичайного, взятих порівну, настоюють, час від часу помішуючи, на склянці розтопленого свинячого сала протягом 12 годин, проціджують. Використовують для лікування гемороїдальних гуль із болями і свербінням у задньому проході. Добре змащений маззю шматок марлі вводять у відхідник на 4–5 годин.
Свіжий сік трави гірчака корисний для змащування виразки гомілки (1–2 рази на день). Свіжу подрібнену траву прикладають до потилиці при нежитю або головному болю. Відвар трави (50 г трави на 400 мл окропу) використовують для обмивань уражених ділянок шкіри. Настій трави (повна пригорща сухої або свіжої трави на 2 л окропу, кип’ятять 15 хвилин, настоюють 20 хвилин) – для сидячих ванн тривалістю 15 хвилин при геморої.
Протипоказано вживати препарати гірчака при гломерулонефриті.