Окрасою Глобинського району є Устимівський дендрологічний парк державного значенння, прекрасний у будь-яку пору року. Його засновник Василь Устимович колись з гордістю говорив: “У моєму саду навіть повітря лікує”. Нині дендрарію – 125-й рік.
На жаль, небагато відомо про особисте життя того, хто створив унікальну пам’ятку природи. Деякі факти біографії Василя Устимовича збереглися в пам’яті людей і переповідалися з покоління у покоління. Чимало розказала Катерина Сич із села Устимівка. Майже чотири десятки років жінка віддала роботі у дендропарку. Їй випала нагода поспілкуватися із людьми, які знали Василя Устимовича особисто. Життя його може стати сюжетом для кінофільму.
За фахом Василь Устимович був лікарем-терапевтом і дерматологом. Коли приїздив у Глобине, колеги його побоювалися, бо діставав із кишені білу носову хусточку, протирав ліжка чи підлогу, і не дай Боже на ній залишався пил… Був уважним тоді, коли хворі скаржилися на медичне обслуговування.
У розпорядженні Василя Устимовича були оранжереї, де він вирощував різні рослини, навіть екзотичні ананаси. Розробив проект електричного плуга. Контактував зі знаменитою фірмою “Джон Дір”. Та, попри успіхи в улюблених справах, не щастило в особистому житті. Його мати Аліна (або Олександра) Платонівна Родзянко була надто вимогливою. Особливо в тому, що стосувалося одруження Василя. Вважала, що її син має коріння знатного роду, тому не може захоплюватися служницями.
Одружитися Василю Устимовичу вдалося аж у 50-річному віці – після смерті матері. Його дружині, теж колишній служниці, було лише 17. Кажуть, юнка вирізнялася неймовірною красою. Її ім’я так і залишилося невідомим. Вінчання у церкві відбулося при закритих дверях і вікнах. На весільній вечірці зібралися найближчі друзі родини Устимовичів. Мало хто схвалював цей шлюб. Василь Васильович звернувся до найстаршого серед присутніх, свого найкращого друга – генерала у відставці, пана Диздиря, аби той виголосив святкову промову. Тільки-но товариш взяв до рук келих, як у нього стався серцевий напад. Так ніхто і не привітав новостворену сім’ю. Через рік у подружжя народилася донька Ніна.
У 1917 році, під час конфіскації майна, Устимовичів позбавили земель і маєтку. Найдорожче для Василя Васильовича – дендрарій – вже не належало йому. Устимовича паралізувало, потім він помер. Дружина з Устимівки виїхала в Ялту. Як склалася її подальша доля – достеменно невідомо. Проте молода вдова ще виходила заміж. Але й в Устимівку поверталася – переповідали, що приїздила якось вночі на авто разом із донькою та внуком. Пройшлась селом, потім – парком. Більше про неї нічого не чули. Фото Устимовичів також не збереглися.
Найкращою згадкою про Василя Устимовича для земляків є залишена ним перлина природи – Устимівський дендропарк.
* * *
За даними Кременчуцького краєзнавчого музею, меценат походив із відомого на Полтавщині роду Сахнів – Устимовичів. Його прадід – Прокіп Андрійович Устимович – був городничим Кременчука. Дід – Адріан Прокопович – військовим комендантом міста під час лютування холери. Родина Устимовичів занесена до дворянської родовідної книги Полтавської губернії.
Батько, Василь Адріанович, народився в Полтаві. Служив корнетом у лейб-гвардії. Вийшов у відставку поручиком. Родина жила в Кременчуці. Василь Адріанович був губернським гласним від Кременчуцького повіту, гласним міської думи, головою з’їзду мирових суддів, предводителем дворянства міста, почесним попечителем Олександрівського реального училища. Його дружина Олександра Платонівна походила також із знатного роду Родзянків.
Василь – єдиний син Василя Адріановича та Олександри Платонівни – народився в 1864 році. Закінчив Кременчуцьке реальне училище. Перебуваючи почесним доглядачем Кременчуцького міського училища, щорічно вносив на користь закладу 150 рублів. Пожертвував власний будинок і землю для Устимівського земського училища, яке було відкрите 1887 року, був гласним повітового земства, членом Товариства кременчуцьких лікарів, санітарним попечителем Пирогівської та Глобинської волостей, почесним мировим суддею, гласним міської думи. Був обраний членом ради Кременчуцького відділення Полтавського товариства сільського господарства, заступником голови місцевого відділення Імператорського російського технічного товариства.

Віта КОНОВАЛЕНКО
Журналіст