Здається, що символічною перепусткою на площу перед адмінбудівлею на Соборній, 45, у Полтаві минулого вівторка, 1 серпня, була саме щаслива посмішка. Жінки з дітлашнею на руках, бабусі з букетами, дужі чоловіки – всім не терпілося побачити своїх спортсменів-переможців не з екрана телевізора чи монітора комп’ютера, а вживу – обійняти й разом нарадітися.
XXIII літні Дефлімпійські ігри (змагання серед спортсменів із вадами слуху) в турецькому місті Самсун добігли кінця. Українська збірна виступила на висоті – друге місце в командному заліку і 99 медалей (21 “золото”, 42 “срібла”, 36 “бронз”). Це на 11 нагород більше, ніж на попередній Дефлімпіаді в Болгарії. Багато зробили для перемоги і наші полтавці – 23 спортсмени та 5 тренерів.
Зустріч на старті
– Мій онук, Владислав Пліш, завоював срібну медаль з карате. Це перше його міжнародне змагання такого рівня. Пишаюся ним дуже-дуже, – ковтає радісні сльози сімдесятивосьмирічна Альбіна Михайлівна. В руках у жінки – величезний букет гладіолусів, у ході – просто неймовірна, як для її віку, легкість. Скучила бабуся за своїм чемпіоном!
– Невістку зустрічаю, Катерину Ковальчук, у неї перше і третє місця в змаганнях із боулінга, – ділиться радістю Микола Лук’янов. Порозумітися нам допомагає перекладач жестової мови, але все головне ясно й без слів. Бо ж це гордість за рідну людину, яка десь там, на далекому турецькому березі, піднялася на омріяний п’єдестал, і це бачив увесь світ.
– А ми прийшли вітати нашого каратиста Сашу Тритяка, – говорить молода жінка, Вікторія Жовтоконь, біля якої тупцяється трирічний племінник переможця – тезка й у майбутньому, за сподіваннями мами, також спортсмен. – Ми тут гуртом – мама Валентина, брат Сергій. Постійно дивилися трансляції змагань по телевізору, шукали найсвіжіші новини в Інтернеті. Хвилювалися за всіх українських дефлімпійців. Ну а за Сашу – так не те слово. 26 липня він переміг двічі. В обід здобув “срібло”, а під вечір – “золото”. Я од радості тоді так розплакалася!
“Дорогі чемпіони, шановні герої”
Автобус із полтавськими дефлімпійцями прибував у призначений час. Люди на площі то рушали назустріч, то знову спинялися, адже стало видно, що команда в синьо-жовтій спортивній формі завмерла біля Стели загиблим Героям. Покладанням квітів дефлімпійці вшанували пам’ять земляків, які віддали життя саме заради таких, мирних, тріумфів України. Відтак спортсмени рушили на площу, тримаючи в руках величезне синьо-жовте полотнище.
“Дорогі чемпіони, шановні герої”, – такими словами звернувся до дефлімпійців заступник голови облдержадміністрації Роман Товстий. Він пообіцяв підтримку розвитку інваспорту й запросив переможців наступного дня на зустріч із керівниками області. Привітав дефлімпійців також заступник голови обласної ради Анатолій Ханко. Усім, хто вірив у їхню перемогу, від імені колег подякувала каратистка Інна Мажара.
Урочистість дійства майже загіпнотизувала малечу, яка й по завершенні офіційної частини не наважувалася бігти в розкриті обійми татусів-спортсменів. “Не признав?!” – сміючись куйовдила голову розгубленому хлопчику якась жінка. Тим часом ще сильніше замиготіли фотооб’єктиви – настав час сімейної фотосесії з переможцями і довгожданого спілкування.
Специфічне турецьке суддівство й освідчення в аеропорту
– Ігри такого рівня завжди дуже складні для спортсменів, бо на них виступає вся світова спортивна еліта. Цього року участь в Дефлімпіаді взяла рекордна кількість держав – 109. Рекордна й кількість спортсменів – 4, 5 тисячі, – розповів у короткому інтерв’ю журналістам тренер збірної України з футболу, начальник Полтавського регіонального центру з фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт” Олександр Верещака. – Конкуренція була шалена, й медалі здобувалися важко. Так що кожна медаль без перебільшення – золота.
Ще перед відльотом на змагання Олександр Верещака пообіцяв на телекамери, що у фіналі його підопічні обов’язково будуть. Сказав – зробив. Утім через те, що під час фінального матчу не вдалося вирвати перемогу в турків (усе вирішили післяматчеві пенальті), видно, ще й досі переживає. Особливо засмутила позиція турецького суддівського корпусу, який настирно й послідовно допомагав своїм.
Загалом першість на Дефлімпіаді здобула збірна Росії, але за кількістю спортсменів вона переважала нашу збірну майже в два з половиною рази, говорить Олександр Верещака. Третє місце посіла збірна Південної Кореї. Змагання відбувалися як в індивідуальних, так і в командних видах спорту.
Серед полтавських дефлімпійців найбільше було футболістів та каратистів. Із перемогами додому повернулися, зокрема, сестри-каратистки тридцятиоднорічна Віта Гаврилова та двадцятичотирирічна Інна Мажара. Цікаво, що старша з них на змаганнях такого рівня тільки дебютувала.
– Я чотири роки займаюся карате. Тренуюся у Миколи Богодистого. Йти у спорт підказала сестра. Шкодую, що не зробила цього раніше. Рада, що привезла золоту медаль, – пояснює тендітна жінка через перекладача.
Тим часом Інна Мажара займається карате вже 15 років. Нинішня Дефлімпіада для неї третя, на грудях – п’ять медалей: по дві золотих і бронзових та одна срібна. Найсильнішою суперницею для полтавки виявилася представниця Ірану, але перемогти її таки вдалося. Після дуже напруженого графіка – перед змаганнями рік довелося мало не жити в спортзалі – Інна нарешті може трохи відволіктися.
Тим більше, що привід у неї – особливий. Щаслива красуня-каратистка показує поверх медалей праву руку з каблучкою на безіменному пальці – під час зустрічі спортсменів у Бориспільському аеропорту коханий освідчився переможниці. Так що тепер – весілля, але надалі – знову тренування, бо ж є мрії і про наступні Дефлімпіади та перемоги.
Заохочувальні новації
Наступного дня, 2 серпня, полтавських дефлімпійців вітали голова облдержадміністрації Валерій Головко, голова обласної ради Олександр Біленький. За їхнім дорученням начальник управління сім’ї, молоді та спорту Олександр Буцький розповів про запровадження в області приємних новацій у системі матеріального заохочення спортсменів. Ідеться про спеціальне розпорядження про премії, які отримуватимуть спортсмени, котрі прославляють Полтавщину й Україну на престижних змаганнях. Раніше такі кошти вишукувалися у “пожежному” порядку. Полтавські дефлімпійці отримають грошові винагороди з обласного бюджету вже цього місяця.
Інша новина – започаткування 5 стипендій для спортсменів з обмеженими фізичними можливостями у розмірі 6 тисяч 400 гривень щомісячно. Окрім того, щорічно за підсумками спортивного року будуть визначатися претенденти на фінансову допомогу для отримання житла.
Дякуючи обласній владі за підтримку, начальник Полтавського регіонального центру з фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт” Олександр Верещака звернувся з проханням посприяти у створенні у Полтаві спортивно-технічного училища. На переконання Валерія Головка, фінансування такого закладу з обласного бюджету цілком реальне.

Вікторія КОРНЄВА.