Полтавка Лілія Дмитрівна Сергієнко – пенсіонерка, ветеран праці – прийшла до нашої редакції сповнена водночас і рішучості, і обурення, і образи: на 17 міському автобусному маршруті “Паровоз” – ОЦЕВУМ” залишилося лише чотири пільгових рейси: по два вранці та ввечері. А впродовж дня пенсіонери змушені або викроювати гроші на проїзд зі своїх злиденних пенсій, або ж ходити пішки. “Допоможіть!” – вимагає жінка.
Пішки в травматологію
Нещодавно обставини змусили Лілію Дмитрівну Сергієнко 12 днів поспіль долати, як то кажуть, своїм ходом, неблизьку дорогу. Але вибору не мала: підрахувала, що зекономить чималу як для її статків суму – майже сто гривень. Пощастило, говорить, що погода не перешкоджала, і вона жодного разу не промокла до нитки з усіма небезпечними наслідками. Дорогою помітила, що попутників її віку на вулиці немало. Роззнайомилися – виявилося: товариші по біді – колишні пасажири автобусів “ОЦЕВУМ – “Паровоз”.
– Скільки було йду, стільки й бачу попереду бабусь. З однією розговорилася – з ціпком шкутильгає. З травматології якраз поверталася. Це вона ходила на перев’язки. Іншій бабусі 78 років, і вона теж не має іншого виходу, як потихеньку йти пішки. Пенсії ж у нас які? – скаржиться Лілія Сергієнко.
Нині проїхати автобусом “ОЦЕВУМ – “Паровоз” безплатно для неї можливо лише рейсами, які відправляються о 7.35 й о 8.35 та о 17.35 й о 18.35 ввечері. Вперше дізнатися про скорочення кількості пільгових рейсів жінці довелося прямо під час поїздки, коли сіла в автобус в інший час. Платити тоді відмовилася – вийшла та пішла пішки. Водій, за її словами, розмовляв із нею грубо, тож з усім накипілим звернулася до міськвиконкому. На момент нашої розмови в редакції відповідь Лілія Дмитрівна ще не отримала, втім тоді й місячний термін розгляду звернення ще не сплив.
Пришвидшити вирішення проблеми, на її думку, міг би збір підписів пенсіонерів на зупинці автобуса. Але займатися цим вона чомусь порадила саме журналістам.
Люди без прізвищ
О сьомій п’ятнадцять на зупинці людей ще негусто, адже в запасі в майбутніх пасажирів рейсу “ОЦЕВУМ – “Паровоз” залишається двадцять хвилин. Прямую до двох жінок старшого віку, в розмові з’ясовуємо, що обом за шістдесят. “Це на Сади через першу лікарню. Зараз буде остання безплатна ходка, – пояснює одна з них. – Людей завжди повно в обидва кінці”. Далі говоримо про водіїв. “Противні, пенсіонерів-пільговиків вважають за непотріб, – нарікають жінки. Прошу назвати свої прізвища на диктофон. Обидві дякують, сподіваються, що втручання преси допоможе відновити всі пільгові рейси, але просять обмежитися тільки іменами – Ольга й Варвара. От вам і збір підписів. Утім, не на тих, певно, натрапила.
Пізніше телефоном переповідаю цей момент Лілії Сергієнко, й вона не може стримати емоцій: “Ну чого ми боїмося за себе боротися?” А через кілька хвилин телефонує і просить обов’язково згадати в публікації пенсіонерку Надію Семенівну Татугіну – вона сама наполягає, адже після скасування денних пільгових рейсів також змушена вправлятися у ходьбі. Шкода, що замість оздоровлення для людей похилого віку вона обертається тільки виснаженням. Сімома потами бабусі встигають умитися, не здолавши й половини шляху, а мимо швиденько пробігають автобуси з пасажирами, які можуть наскрібати по 4 гривні на таку розкіш. Втішатися залишається хіба думкою про тих, кому ще гірше. Сільські жителі, до прикладу, транспортом взагалі не балувані й нерідко човгають до магазину по кілька кілометрів вперед і назад.
Утім, не будемо лукавити, вихід для міських пенсіонерів усе-таки є: їхати до тієї ж лікарні завчасно, зате безкоштовно. Звісно, потім доведеться не одну годину чекати під дверима початку прийому, але сільські ровесники Лілії Дмитрівни, напевно, й від такої перспективи були б щасливі. Лілія Сергієнко, напроти, вважає це неприйнятним. І за законом її право на пільговий проїзд справді не має якихось часових означень.
“Вішали на хазяїна – і всі діла”
У зв’язку з близьким розташуванням зупинки автобуса “ОЦЕВУМ – “Паровоз” до нашої редакції вдається знайти кілька його постійних пасажирів і серед своїх колег. Дізнаюся, що одного разу випадкова поїздка пільговим рейсом виявилася випробуванням іще тим. Людей набилося стільки, що водій був змушений не зупинятися на черговій зупинці, де на автобус чекало близько півтора десятка пенсіонерів. У салоні це викликало обурення, але воно було за той рейс уже енним: страшенна тиснява у переповненому автобусі раз у раз провокувала пасажирів на сварки. За зізнанням моєї колеги, того разу було шкода саме водія.
На оборону водіїв цього маршруту стає й інша моя колега. Хороші, говорить, хлопці, зі стальними нервами, бо ж іноді спостерігати за запеклими змаганнями пасажирів за сидячі місця в салоні було навіть лячно – справжнє стихійне лихо. Доводилося, на жаль, чути від людей поважного віку і дуже злі слова на адресу водіїв. Незабутня історія також із тим, як на одній із зупинок пасажири висадили в автобусі двері. Відтоді вони приварені, й водій будь-що ладен захищати їх від пасажирського натиску.
За спостереженнями моєї колеги, пільговими рейсами часто користувалися працюючі пенсіонери. Звісно, їдуть вони на роботу не від хорошого життя – нестатки гонять. Але бабуся, яка вже зовсім не в силі працювати, навряд чи могла б протиснутися до такого пільгового автобуса й раніше. Отож виходить майже безкінечник – у кожного своя правда і всіх по-людському шкода.
До автобуса з табличкою на лобовому склі “ОЦЕВУМ – “Паровоз” підходжу в обідню пору. Водій Юрій якраз закінчує прибирання у салоні, на зупинці чекають пасажири. Це рейс, скориставшись яким, Лілії Сергієнко довелося б викласти 4 гривні. Представляюся й питаю про причини скорочення безплатних рейсів для пільговиків.
– Тисячу гривень на заправку треба кожного дня. Де їх взять можна? Їх треба заробить, правильно? – цілком спокійно реагує водій. На питання про компенсації за перевезення пільговиків махає рукою: – І раніше не компенсували ніколи. Вішали на хазяїна – і всі діла. У мене протягом дня на будь-якому рейсі два пільгових місця – афганці, учасники війни і так далі. Я кажу людям – два, а їх заходить десять. Потикали книжечки і вийшли… Ну тепер мені їхати вже пора…
Агов, хто крайній, тобто компетентний?
Коментар у відділі з питань транспортних перевезень та зв’язку виконавчого комітету Полтавської міської ради вдалося отримати вже через кілька днів після звернення. За цей час у відділі з’явився новий очільник – Юрій Миколайович Сябро:
– Сімнадцятий маршрут є пільговим, тобто передбачає перевезення пасажирів, які за законодавством користуються пільгами. Обслуговує цей маршрут ТОВ “Люкс-Полтава 2009”. Але вже півтора року держава не компенсує перевізникам затрати за перевезення пільговиків. Тому можна сказати, що перевізники обслуговують цей маршрут із доброї волі. Зараз вони самі зменшили кількість пільгових рейсів, мотивуючи це тим, що мають затрати, які не покриваються і не компенсуються.
Щодо вирішення проблеми на місцевому рівні, то новопризначений начальник відділу на момент запису був у курсі тільки того, що міська влада зверталася до керівництва держави за роз’ясненнями. Насправді ситуація дещо інша. Видатків на компенсацію за перевезення пільгових категорій не передбачалося уже в Держбюджеті на 2016 рік. Натомість держава переклала перевезення пільгових категорій пасажирів на місцеві бюджети. Остаточно це виписано у прийнятому в кінці минулого року Законі “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України”. Експертів, які заперечували, що право на пільговий проїзд закріплене державою, а не органами місцевого самоврядування, тож є цариною саме її відповідальності, ніхто не почув. А вони недвозначно попереджали, що не всі навіть фінансово спроможні громади зможуть знайти необхідні кошти. Як наслідок, пільговики в різних містах опиняться у нерівних умовах.
“Турбота” не про всіх
У Полтаві перевізники отримують компенсації за пільговиків у рамках міської Програми соціального забезпечення та соціального захисту населення “Турбота”. Зокрема за проектом рішення Полтавського міськвиконкому “Про розподіл коштів з міського бюджету на відшкодування витрат за пільгове перевезення окремих категорій громадян у міському пасажирському транспорті загального користування за квітень 2017 року”, посилання на яке розміщене на одному з місцевих інтернет-видань, ТОВ “Люкс-Полтава 2009” перевезло за вказаний період 59 тисяч 275 пільговиків і отримало право на компенсацію у розмірі 53 тисячі 545 гривень.
Щоб поспілкуватися з перевізником безпосередньо, набираю наданий у транспортному відділі номер… диспетчера. Кажуть, на яку людину натрапите, така буде й відповідь. Жіночий голос виявився приязним і надиктував, куди телефонувати далі. Через кілька хвилин говоримо з директором ТОВ “Трек Сервіс Контроль” – диспетчерської служби міських пасажирських перевезень, яка контролює роботу перевізників у Полтаві, – В’ячеславом Поспєловим. Він знову нагадує, що перевізники не отримують компенсацій від держави. До міської програми “Турбота” претензій, за його словами, немає, але яку частину витрат перевізників вона покриває, сказати не може – не його парафія. Щонайменше дивно прозвучала інформація про те, що є сподівання на надходження компенсації від держави за липень. Але якщо врахувати, що алогічність давно вже стала у нас за норму, то…
Після отримання компенсації, за словами В’ячеслава Поспєлова, підприємство-перевізник відновить усі пільгові рейси на 17-му маршруті. Як про приклад вдалого розв’язання проблеми, розповідає про раніше частково скасовані, а нині відновлені рейси на 25-му міському маршруті.
Отож Лілії Дмитрівні Сергієнко залишається чекати і… ходити пішки. Невдовзі повинна надійти офіційна відповідь на її звернення з міськвиконкому. А в серпні-вересні обіцяємо повернутися до цієї ситуації знову. Спробуємо з’ясувати, коли настане давно обіцяна “ера” монетизації пільг і як вона могла б змінити ситуацію на конкретному маршруті “ОЦЕВУМ – “Паровоз” у Полтаві.

Вікторія КОРНЄВА.