Завершення земельної реформи в Україні, тобто впровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення, поки що відтерміновується. З огляду на протестні акції аграріїв, неготовність законодавчої бази, інформаційну наповненість Державного кадастру земель Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман попросив представництво Міжнародного валютного фонду про перенесення термінів відкриття ринку земель. А поки що в нашій державі відбувається активне обговорення цього надто важливого питання і можливих наслідків продажу українських чорноземів.
“Формування ринку землі в Україні. Як земельна реформа позначиться на розвитку сільських територій?”
Такою була тема “круглого столу” із земельних питань, ініційованого Національною асоціацією сільськогосподарських дорадчих служб України.
Проведення ще одного “круглого столу” на тему “Обіг земель сільськогосподарського призначення: стан і перспективи” ініціювала Громадська спілка “Полтавське товариство сільського господарства”.
До початку продажу землі в Україні перш за все необхідно створити Земельний банк. Аби розвивати власний бізнес, державні банки повинні надавати кредити власникам паїв під заставу землі. Також має бути примусовий обмін земельних ділянок. Такої думки дотримується директор департаменту агропромислового розвитку ОДА Сергій ФРОЛОВ. Він також висловив пропозицію стосовно надання певних преференцій господарствам, які утримують тваринництво. Адже вони сплачують у 4–5 разів більше податків, аніж ті, хто займається виключно рільництвом.
“Увійшовши в ринок землі, ми можемо втратити все”
– Ні інституційно, ні організаційно, ні методично Україна не готова до відкриття ринку землі, й це слід визнати. Як можна давати старт продажу паїв, якщо землями територіальних громад за межами населених пунктів ці громади не розпоряджаються? За тієї ситуації, що є нині, ми землі не отримаємо ніколи, – емоційно говорила голова Полтавського регіонального відділення Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад, голова Омельницької ОТГ Кременчуцького району Олександра ШЕРЕМЕТЬЄВА. – Водночас Держгеокадастру рекомендовано погоджувати з місцевими громадами видачу землі. Зараз такого погодження немає. І коли їдеш в автобусі, а поблизу села бачиш людей з автоматами, бо віддали землю під полігон, а сільський голова не знає про це й нічого не може пояснити людям, це – ненормально. Таке ставлення держави до органів місцевого самоврядування недопустиме. Хоча науковці ставлять соціальний капітал – довіру народу до влади – на перше місце. А ця довіра сьогодні менше 2 відсотків. Відповідно довіра влади до народу не складає і 1 відсотка. Ця довіра визначається дуже просто. Варто проаналізувати державні акти й закони, які приймаються для того, щоб захистити соціальний статус населення. Тож як можна довірити владі вирішувати земельні питання? Якщо взяти земельні нормативно-правові акти з 1990-х і донині, жоден з них не має “спадковості”, поступовості, вони суперечать один одному. Дали землю в постійне користування, але сьогодні, якщо ти навіть початковий фермер, ти повинен купити цю землю. Дали землю в постійне користування педагогам, а сьогодні відбирають у них, бо наділи не були оформлені, й віддають АТОвцям. АТОвці ще не встигли її оформити, як виставляють землю в газетах на продаж. Де ж держава у цих процесах?
Порядку в земельних відносинах сьогодні немає. А ввійшовши в ринок, ми можемо втратити все. У державі, на жаль, взагалі відсутня стратегія національної безпеки.
Звичайно, я і за інвестиції, і за розвиток сільських територій, – каже Олександра Шереметьєва. – Моє бачення: треба передати право розпоряджатися землею за межами сіл об’єднаним територіальним громадам. Наша громада є однією із перших, яка пішла на створення ОТГ. Поки що те, що було нам обіцяно щодо передачі повноважень з боку держави, не виконано. Стосовно ринку землі, то спочатку необхідно відпрацювати нормативні документи, щоб усе було прозоро й справедливо. Територіальні громади самі зможуть визначитись, хто із селян буде хазяйнувати на землі й чесно податки сплачуватиме, а хто здаватиме землю в суборенду чи перепродасть права оренди. Під час перепродажу прав оренди взагалі зменшуються права власника, а цього не можна допустити. Виходить так: той, хто нахапав землі за непрозорими схемами, ще й наживатиметься. Куди це годиться?
Системні проблеми й ключові запобіжники
На початку земельної реформи вважалося, що вона має закінчитися прийняттям Земельного кодексу України. І в 2001 році його було прийнято. У Кодексі передбачалися ринок і продаж земель сільськогосподарського призначення. Але під час різноманітних перетворень було встановлено мораторій, який триває і нині.
– Загалом мораторій не притаманний для економічно розвинених країн. Адже він обмежує конституційні права громадян – власників земельних паїв, які хочуть продати землю, – зазначив начальник головного управління Держгеокадастру в Полтавській області Вадим ЧУВПИЛО. – До речі, зараз не так багато громадян готові продати свою землю. Таких – 5 відсотків. Люди усвідомлюють важливість і цінність землі. Тож блискавичного скуповування чи масштабного виставлення землі на продаж очікувати не доводиться, і не варто маніпулювати такими проблемами. Я погоджуюся, що в чинному законодавстві є багато протиріч. І їх вирішення знаходиться в основі законопроекту, який пропонують Мініагрополітики та науковці. Саме законодавчими регуляторними актами можна врегулювати основні питання й напрацювати ключові запобіжники, які унеможливлять консолідацію великих площ в одних руках та нададуть можливість фермерам реалізувати своє право щодо придбання земельних наділів.
Адже не секрет, що, хоча за законом сьогодні й не можна продати пай, це робиться через заповіти, договори оренди на 49 і більше років. Водночас бабуся не може подарувати своїм онукам пай за життя… Не можна взяти під заставу землі й кредит у банку для розвитку бізнесу. Тобто саме поняття “мораторій” у земельному законодавстві вже не актуальне. Воно себе вичерпало.
Однозначно слід рухатися вперед. Я погоджуюся, що треба підходити до впровадження ринку землі обережно, бо не повною мірою готові до цього і громадяни, й держава. Тому ми поступово й покроково рухаємося в цьому напрямку. Рішення мають бути виваженими, важливі питання повинні виноситися на широкий загал для обговорення. Але не слід забувати, що в усіх цивілізованих країнах продаж землі є нормою. Зрозуміло, що ринкової ціни на землю у нас немає. Прикро, що АТОвці, отримавши 2 гектари від держави, продають їх за 20 тисяч гривень, і законом це не заборонено, й таке відчуження здійснюється. Водночас вартість 1 гектара землі в Польщі – близько 10 тисяч доларів. І наші громадяни навряд чи дешевше продаватимуть землю. Отож питання обігу земель дискусійне. Воно має право на широке обговорення. Але рухатися в цьому напрямку треба, й запропонований законопроект – це модель, яка має право на існування.
“Держкадастр наповнений на 14 відсотків, то чим будемо торгувати й кому що продаватимемо?”
– Я – за ринок землі. Але для нашої держави – це поки що далека перспектива. Спочатку необхідно відпрацювати і налагодити всі аспекти нормального функціонування орендних відносин, – наголосив депутат обласної ради, керівник агроформування “Агріс” Володимир КУЦОВОЛ. – Не є таємницею, що на сьогодні жодне фермерське господарство не може оформити в належний прозорий справедливий спосіб оренду державної землі, яку роками, а то й десятиліттями, обробляє. Давайте відпрацюємо спочатку всі законодавчі акти, пов’язані з орендою, і чим швидше, тим краще, а далі можна приступати й до ринку землі. А поки що з нами (агровиробниками. – Авт.) борються, як із серйозними конкурентами на ринку сільськогосподарської продукції. Нас ніхто у вищій владі країни не чує і не хоче слухати. Два звернення прийнято депутатами обласної ради стосовно мораторію на продаж землі. Відповіді – нуль. І таких звернень сільських громад, районних та обласних рад, скажімо, до Верховної Ради, – тисячі. А у відповідь – все одно нав’язують свою “політику”. Але ж є Конституція, де написано: земля і її надра належать усьому українському народу. Розпаювали землю: весь народ отримав паї? Справедливо це чи несправедливо? Виникає питання й стосовно державних підприємств, де земля взагалі не розпайована. Людей непокоять проблеми, вони звертаються до мене як до депутата. Між тим, наприклад, по Семенівському району Держкадастр наповнений лише на 14 відсотків. То чим ми будемо торгувати й кому будемо продавати? У Семенівському районі я вже неодноразово порушував на сесіях місцевих рад це питання: практично в усіх громад забрали сінокоси й пасовища та розорали їх. Як людям виживати? На це Держгеокадастр надає абсурдні відповіді, посилаючись на ті чи інші обставини. Але часто трапляється, що коли до цієї держструктури надходить заявка на землю від зовсім невідомої не те що в районі, а й в області людини, вона отримує землю, розорює її… А де ж механізми захисту місцевого населення, де і як працює законодавство про зміну цільового призначення землі? За таких обставин про який розвиток сільського господарства можна говорити, де випасати худобу, куди вилетіти бджолі? Ми на аграрній комісії облради звернулися до фіскальної служби області із запитом, щоб нам у зв’язку зі зміною в оподаткуванні пояснили: скільки фактично в області обліковується землі й скільки за неї сплачується податків? Як виявилося, обліковується лише 1,3 мільйона гектарів. У середньому з гектара сплачується 2 тисячі гривень податків. Але ж у Полтавській області є понад 2 мільйони гектарів земель! То чому більш як із 800 тисяч гектарів не сплачуються податки? А це означає, що обласний бюджет недоотримує майже 2 мільярди гривень. Ми йдемо з простягнутою рукою до Міжнародного валютного фонду, який нав’язує нам політику знищення нашого виробника, вітчизняного агроринку, й водночас не можемо навести лад у себе вдома. Я був у Києві, брав участь в акції протесту проти зняття мораторію. Пройшовся магазинами столиці, на полицях – суцільно продукти з Європи. Мито зняли, кордони відкрили – завозьте. Ми конкурентні чи ні? Звісно, ні. Нас навмисне знищують. Але чи може бути порядок хоча б в одній вітчизняній галузі, якщо діти керівників нашої держави навчаються за кордоном, лікуються вони там?.. То чи зацікавлені вони у розвитку своєї вітчизняної медицини, освіти? Ні! Вони – тимчасові. Прийшов, посидів, “надерибанив” і пішов… Саме тому зараз не можна навіть говорити про продаж землі. Спочатку потрібно інформаційно наповнити Земельний кадастр, упорядкувати орендні відносини та встановити відповідні обтяження. Ми ратували за публічні земельні аукціони, які наповнять бюджети. Але нині цими аукціонами селян фактично виживають із землі. Усі аукціони, які виграні в Семенівському районі, виграні з орендною платою 50 і вище відсотків, що суперечить будь-яким здоровим економічним розрахункам. Заходить агрохолдинг і знищує конкурента. Тобто виганяє фермера, який 20 років працював на цій земельній ділянці. А фінансове навантаження перерозподіляє на свої 100 тисяч гектарів… Але ж у 1986–1998 роках, коли держава розвалила фундамент продовольчої безпеки, оті фермери, у яких сьогодні забирають землю, фактично витягували село на своїх плечах! Тому, не маючи впорядкованих земельних відносин, ми не можемо говорити про відкриття ринку землі. Далі – довіра. Орган, який сьогодні розпоряджається землею – Держгеокадастр, – не має довіри у сільгоспвиробників. Землю в оренду взяти місцевим аграріям практично неможливо, хоча паралельно вона роздається наліво й направо.
***
Неправда, що проблема села – у неможливості продати земельні паї. Проблеми – в економічній і соціальній площинах, відсутності ефективної землевпорядної системи. Мораторій на продаж сільгоспугідь треба тримати доти, доки не буде вирішено проблем, що накопичилися за останні 20 років, наголосив фермер із Великобагачанського району Володимир ЧИШКО. Землю треба передати громадам і водночас інвентаризувати її та забезпечити можливість перегляду договорів оренди, укладених на 49 і більше років.
***
У ході тривалих дискусій було обговорено чимало місцевих проблем, масштабних питань. А їх підсумком, на нашу думку, стала теза про те, що земельна ділянка – не товар, а просторовий базис суспільства. Це – соціальний ресурс, який перейшов нам у спадок від наших пращурів і належить нашим правнукам.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”