Більше 20 років тому решетилівець Микола Нечитайло з дружиною продали кімнату в комуналці й придбали житло на березі річки Говтва. Навколо купленої хатини геть нічого не росло. Тож довелося Миколі Яковичу з Ольгою Дементіївною самотужки закладати молодий сад. Нові господарі навіть шовковицю привезли з хутора Баланди Великобагачанського району. Тепер дерева навколо обійстя Миколи Нечитайла високі й добре плодоносять. Радують урожаєм яблуні, абрикоси, горіхи, виноград, шовковиця.
– Ось із оцих дерев дозрілі горіхи треба молотком розбивати і кінчиком ножа ядра виколупувати – сорт такий, – показує Микола Якович. – А на дереві біля хати такі горіхи, що досить узяти їх в долоню, трохи стиснути – і відразу шкаралупа розсиплеться, а ядерця цілі.
Розкішне горіхове дерево росте і в кінці городу, біля стежки, що пролягає вздовж берега Говтви.
– Це – живий пам’ятник моїй дружині, – говорить Микола Нечитайло. – Перед тим, як піти з життя, вона попросила: “Миколо, збережи горіх!”. І я бережу її улюблене дерево ось уже чотири роки.
Миколі Нечитайлу – майже 80. Він – автор 11 художніх і документальних книжок, член Полтавської обласної спілки літераторів, лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного, переможець загальнонаціонального конкурсу “Українська мова – мова єднання”, цікавиться краєзнавством. Попри поважний вік, ніколи не сидить без роботи. “Зоря Полтавщини” уже розповідала про цього славного чоловіка. Нині ж – акцент на садово-городні “секрети” працелюба…
– Я трудяга на землі з діда-прадіда, – говорить Микола Нечитайло. – Знаю ціну шматка хліба і дрібки солі, бо в 1947 році пухлий з голоду ходив, як і багато моїх земляків-селян. Звик працювати… І зараз встаю о п’ятій ранку та йду на город, поки не спекотно. Після бухгалтерського технікуму заочно закінчив сільськогосподарський інститут за спеціальністю “вчений агроном”. Ті знання з агрономії успішно застосовую тепер на присадибній ділянці.
На городі у Миколи Нечитайла ростуть-буяють огірки, помідори, цибуля, кілька сортів картоплі: біла, рожева, рання і та, що дозріває в звичний час…
– Щоб виростити добрий урожай бульби, я починаю з підготовки грунту. Стараюся поглибше виорати, попередньо угноївши землю.
Добрива Микола Якович застосовує натуральні, намагається уникати хімії. Колорадських жуків-шкідників на картоплі збирає руками.
У куточку біля паркану, між господарськими спорудами і початком городу, знаходиться компостна яма. Там з органічних господарських відходів “зріє” найкраще добриво, і що цікаво – ніякого неприємного запаху.
– Під час садіння картоплі в кожну ямку я кладу підготовлений перегній і попіл, – розповідає Микола Нечитайло. – Це – як ложка меду… Посадковий матеріал періодично змінюю. І, звичайно, якщо картоплю вчасно не підгорнеш, хорошого урожаю не буде. А так ні в кого у Решетилівці немає такої картоплі, як у мене!
На городі в Миколи Нечитайла росте цікавий, незвичний для нашої місцевості вид цибулі – стебла дуже високі, не трубчаті, а пласкі, їх можна різати в салат. Виходить дуже смачно! Загалом господар вміє не тільки вирощувати овочі, а й дає лад урожаєві, на зиму дещо припасає, наприклад, засолює помідори, сушить яблука, абрикоси…
Микола Нечитайло запевняє, що від роботи на городі і в саду отримує велике моральне задоволення. “Земля – мати, я на ній працював і працюватиму”, – любить повторювати сивочолий господар.
Біля воріт і в кінці городу в Миколи Яковича – кущі калини. Біля того куща, що з боку дороги, – вербичка. “Без верби й калини немає України”, – наголошує Микола Нечитайло, патріот своєї держави.
Історія куща, що росте в нього в Решетилівці, дуже цікава:
– У 1957 році, перед службою в армії, я викопав кущик калини біля Псла і посадив удома. Звідтоді, скільки ми з дружиною не переїжджали на нове місце, завжди брали з собою саджанці тієї самої калини. У всіх місцях, де жили й працювали (а це – вже двадцяте!), залишилися висаджені нами калинові кущі.
Микола Нечитайло обробляє вісім соток землі:
– Чули пісню “Хочеш мати мозолі, купи дачу у селі”? Отак воно й є насправді! Та я завжди радію результатам своєї щоденної важкої праці.
З дружиною Ольгою Дементіївною Микола Якович Нечитайло прожив щасливо майже 57 років. Без неї йому тяжко, але робота виручає – ніколи сумувати.
Давши волю своїй творчій уяві й використавши нетрадиційні матеріали, господар перетворив своє обійстя на затишний куточок. Одну стіну своєї хатини Микола Якович пофарбував у кольори українського прапора.
Миколу Нечитайла часто запрошують до обласного центру на зустрічі зі школярами чи студентами як літератора, й він залюбки відгукується на запрошення, відвідує в Полтаві мистецькі заходи. Так, у квітні цього року побував на презентації чергового номера літературно-історичного альманаху “Цвіт чебрецевий”, що був започаткований у Градизьку Глобинського району, а потім став обласним. Микола Якович – постійний автор цього видання.
Йому до душі – спілкування з однодумцями, він щоразу поспішає додому – до улюбленої роботи в саду й на городі, бо її завжди вдосталь…

Наталія ЖОВНІР.