Майстри пера, мікрофона, фото- і телекамери відзначили своє професійне свято

У  Полтавському художньому музеї імені М. Ярошенка (Галереї мистецтв) того дня грамоти, подяки, квіти, величезну кількість приємних слів та мистецьких вітань отримали більш як дві сотні журналістів та творчих колективів різних видань і телерадіокомпаній області. Надзвичайно цікавою була концертна програма: від вокальних, хореографічних та музичних подарунків аж до пісочної анімації.
Газетярів, радійників, телевізійників, фахівців інтернет-видань з нагоди Дня журналіста вітали і вручали відзнаки заступник голови облдержадміністрації Олег Пругло, депутат обласної ради Руслан Рогов, представник Нацради України з питань телебачення і радіомовлення в області Лілія Миронович, начальник ГУ НП в області Олег Бех, перший заступник директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА Юрій Варченко.
Конкурс професійної майстерності “Журналіст року”, вперше ініційований департаментом інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА минулоріч, визначав переможців у п’яти номінаціях. Одна з найдосвідченіших членів журі – ветеран, метр полтавської журналістики, заслужений журналіст України Раїса Самойленко. Робіт на це творче змагання, за словами організаторів, надійшло утричі більше, ніж минулого року.
У номінації “Кращий журналістський доробок” перемогу здобули Ганна Волкова та Марина Франчук. У номінації “Кращий сюжетний матеріал” – Інна Безугла та Олена Ліпошко; в номінації “Громадянська позиція” – Ольга Щеглова та Анна Чапала; “Краще подання резонансного матеріалу” – Аліна Красільнікова та Ольга Матвієнко; “Кращий дизайн видання” – Інна Данилейко та редакція районної газети “Козельщинські вісті”. Крім дипломів, переможці також отримали сертифікати на півтори тисячі гривень. Грамоти отримали всі, хто посів треті місця, а також – за спеціальною ухвалою журі – ще кілька працівників ЗМІ та посадовців.
“Покликання – журналіст”
Виставку під такою назвою з нагоди свята підготувала обласна організація Національної спілки журналістів України.
Стенди розташували у вестибюлі на другому поверсі Полтавського обласного краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Світлини полтавських журналістів – із найнесподіванішими сюжетами: від заходу сонця над Полтавою до окопів на Донбасі. На відкритих виставочних столиках розміщені експонати музею газети “Зоря Полтавщини” та філії ПАТ “НСТУ” “Полтавська регіональна дирекція “Лтава”.
До слова запрошуються голова обласної організації НСЖУ Євген Лопушинський, представник Нацради України з питань телебачення і радіомовлення в області Лілія Миронович, заступник директора профільного департаменту ОДА Вікторія Пилипенко, т.в.о. директора виконавчого філії ПАТ “Національна суспільна телекомпанія України” “Полтавська регіональна дирекція “Лтава” Анатолій Мішин, директор обласного краєзнавчого музею Олександр Супруненко, фотокор Анна Чапала, журналіст і фотограф з багатолітнім досвідом Віталій Скобельський.
Вперемішку з концертними номерами відбулося нагородження колег, до лав НСЖУ прийняли дев’ятьох журналістів.
Спілкувалися, отримували задоволення, за чаєм-кавою ділилися враженнями та спогадами.
Журналіст – шпигун народу
Газетярі про професію  жартома і всерйоз
Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ, “Полтавський вісник”:
– Особисто для мене 6 червня, День журналіста, – свято дуже складне, бо 5 червня у моєї дружини день народження.
З приводу самого святкування. За тридцять років у цій професії, слухаючи чергового керівника, я часто можу вгадати наперед, що він казатиме. І на таких заходах, як сьогодні, для мене набагато цікавіше спілкуватися з колегами, спостерігати за ними.
– Яка професійна відзнака для Вас є найпам’ятнішою?
– Свій журналістський стаж відраховую вже півстоліття – з того моменту, як Новосанжарська районна газета, що тоді називалася “Червоний прапор”, опублікувала мою першу замітку. Я навчався у третьому класі й написав допис про турнір із настольного тенісу в нашій школі. Корінець про найперший офіційно одержаний журналістський гонорар (44 копійки) вважаю найціннішою професійною відзнакою. Зберігаю його й досі. Немалі на той час гроші: я купив набір спортивних поштових марок. Згодом, через роки, коли вже почав працювати в редакції, мені сказали, що 8-річному дописувачу тоді було нараховано 50 копійок, з яких сплатилися поштовий збір та всі податки, в тім числі й за бездітність. Відтоді я жартома й відліковую свій професійний стаж.
Людмила ДАЦЕНКО, редактор відділу АПК Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”:
– Мені пощастило: у “Зорі Полтавщини” я чи не найбільше спілкуюся з працівниками тієї галузі, де неможливі страйки, бо хліб треба сіяти за будь-якої політичної ситуації чи погоди. Саме поміж сільських людей збереглися наші споконвічні цінності: любов до землі, щирість, взаємодопомога. Спілкуватися з ними – надзвичайне задоволення.
– З точки зору сучасної журналістики молодь може зауважити: ну кому воно цікаве – надоїли, накосили, намолотили?..
– Ну то як написати… Але саме ці речі забезпечують нашій області за багатьма показниками лідерство на теренах України, і саме ними українці найбільше пишалися в усі часи.
А ще я веду додаток “Зустріч”. І буває приємно, коли вдається допомогти людям знайти другу половинку. Вони створюють родини, радіють життю, і до цього певною мірою причетна і я. Журналістика дає можливість допомагати людям у найнесподіваніших ситуаціях.
Тетяна ЦИРУЛЬНИК, головний редактор Полтавської обласної газети “Коло”:
– Для мене це свято є перш за все нагодою подякувати колегам за підтримку, за те, що ми на своєму фронті боремося за краще майбутнє, як це не пафосно звучить, нашого міста і області. Робота дуже важка, постають щоразу нові загрози, нові виклики. Колишні комунальні газети віднедавна намагаються виживати самостійно, борються за читача, не очікуючи фінансової допомоги від влади. Видання стали конкурентами на інформаційному просторі, і нічого з цим не поробиш. Та попри це ми, журналісти, зберігаємо людяність, і в час загрози нам вистачає сили духу й мудрості виступати єдиним фронтом. Совість у нас є, тому все буде добре.
– Від кого відчуваєте підтримку?
– Звісно, від читачів, які телефонують постійно, підказують теми, вказують на помилки. Від влади – не відчуваємо, бо доводиться з нею боротися. Начебто і ми, й вони хочуть змін на краще, але взаєморозуміння часто не знаходимо.
Також є підтримка від героїв наших публікацій. Ті знають: їхні слова не будуть перекручені, спотворені. Ну й, звісно, є підтримка добрих сил.

Ольга БЕРЕЗІНА.