З  кожним роком все менше залишається поряд з нами ветеранів та учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни. Але їхній життєвий подвиг не лише в тому, що ці відважні люди у свої молоді роки взяли у руки зброю й пішли захищати Батьківщину, а й у тім, що, повернувшись додому з перемогою, взялися за святу справу відновлення та розбудови землі батьків у післявоєнний час.
Життя Павла Примака, як і багатьох його ровесників, було нелегким. Родом він із села Липлянщина Житомирської області. Зростав у бідній селянській родині. Школярем працював у місцевому колгоспі, допомагаючи батькам. Павло був наймолодшою, шостою, дитиною у великій родині. Дуже хотів вчитися. Після закінчення семирічки єдиний із семи однокласників вступив до педагогічного технікуму. Мріяв стати вчителем. Не судилося. Померла його мама, а вже незабаром по країні прокотилася чорна звістка – війна.
Перші роки війни юнак проживав на окупованій території. Пригадуючи той важкий час, говорить: “Ой, як не просто було. Жили якось”. Після визволення рідного краю Павла мобілізували до армії. Було це у 1944 році. Двадцятирічним юнаком воював на 2-му Прибалтійському фронті у Латвії, у винищувальному протитанковому дивізіоні. Під час одного із запеклих боїв з ворогом, при формуванні переправи, був тяжко поранений осколком міни. Тривалий час лікувався в госпіталі. Кілька осколків тієї міни колишній солдат і досі носить у своєму тілі.
Додому повернувся у 1946-му. Працював у колгоспі, у сільськогосподарському технікумі здобув професію агронома-бджоляра. Та не довелося Павлу Миколайовичу залишитися на землі своїх батьків. Одна зі старших сестер, яка вийшла заміж і переїхала в село Петрівку Миргородського району, запросила до себе. Ось так доля і привела Павла Примака на Полтавщину. Нове життя розпочав на посаді дільничного агронома на Сорочинській МТС. Працював у Хорольському районі в Мелюшках бригадиром комплексної бригади, агрономом, городником, вагарем у Ковалях, де живе донині.
Познайомився і став на весільний рушник із гарною дівчиною, Марією Федорівною Климко із Петрівець, яка знайшла своє покликання у навчанні дітей. Все життя пропрацювала вчителем Ковалівської середньої школи.
Понад півстоліття Павло Миколайович Примак, ветеран Великої Вітчизняної війни, віддав розбудові села та місцевого господарства. Нагороджений медаллю “За трудові відзнаки”.
Павло Миколайович – людина, сповнена оптимізму. А додають йому цього почуття, щедро даруючи радість, донька Валентина та онуки. Тож побажаймо Павлу Миколайовичу і Марії Федорівні ще багато-багато спільних літ, добра, здоров’я, поваги від людей, щирості рідних, любові онуків.

Сергій МІСЮРЕНКО
Журналіст