Православні християни 22 травня молитовно згадують подію перенесення мощів святителя Миколая Чудотворця із Мір Лікійських до італійського міста Барі. У нашому народі це свято називають Літнім (Весняним) чи Теплим Миколаєм і особливо шанують, адже Чудотворець здавна є одним із найулюбленіших в Україні святих.
Події, які передували становленню свята, досить сумні. У XI столітті Візантія переживала важкий період своєї історії. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали мешканців та паплюжили святі храми, мощі, ікони, книги.
У 1087 році великий центр малоазійської провінції Лікія – місто Міри (його руїни розташовані поблизу сучасного турецького містечка Демре) – спорожнів. Мешканці залишили його, побоюючись несподіваного набігу турків. У соборі, де спочивали мощі святого Миколая, перебувало лише четверо ченців…
Саме тоді в Італії християни замислилися про необхідність врятувати від осквернення нетлінні мощі Мірлікійського архієпископа. Першими до лікійського берега дісталися купці з міста Барі.
Дізнавшись від ченців, де лежать мощі, вони відкрили кам’яний саркофаг. Гробниця виявилася наповненою духмяним миром, яке витікало з нетлінних останків святого. Після молитви святиню дістали та перенесли на корабель. Коли місцеві мешканці, схвильовані тривожною новиною, прибігли на берег, було вже пізно.
21 травня корабель прибув у Барі, й незабаром радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня святиню урочисто перенесли в церкву святого Стефана. Подія супроводжувалася численними чудотворними зціленнями хворих. Через рік було збудовано храм святого Миколая, який освятив Папа Римський Урбан II.
В українській традиції Літній Миколай – покровитель хлібів та захисник домашніх тварин. Цього дня люди виводили коней на площі, де священики кропили їх святою водою. Від цього дня починали також стригти овець.
На Київщині й на Поділлі на Теплого Миколая був звичай влаштовувати “заздравні” (щоб усі були здорові) обіди.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.