Християнський послух з голкою у руках
Ікони, інтерпретації біблійних сюжетів, пейзажі, натюрморти – кожна робота вишивальниці випромінює цілюще світло. І воно не розсіюється десь навколо, а сконцентровується-сплітається у стрімку сонячну стежину, яка летить крізь захмареність людських душ, щоб наділити світлою силою наші думки і вчинки. Постоїш перед вишитим шедевром – і ніби аж підростеш: розправиш плечі й відчуєш, що саме час виконати якусь давню обіцянку, зробити відкладену на потім добру справу, подякувати близьким і друзям просто за те, що вони в нас є…
Для Ніни Вікторівни Фоменко всі ці наші раптові прозріння-просвітлення важливі. Як людина віруюча, вона дуже стримано сприймає захоплені відгуки про свої роботи.  “Не моя, – говорить, – заслуга. Це Бог дав такий дар. І я молюся, щоб він був зі мною ще довго. Трудитимусь, вишиватиму. Ні сили, ні часу не шкодуватиму, тільки б Господь сподобив”.
Колись Ніна Вікторівна працювала в Миргороді вихователькою у дитячому садочку. Озираючись у далекі 1970-ті, переконана, що й педагогічна нива покликала її з волі Божої. Перші три місяці працювала нянечкою навіть без запису до трудової книжки – колеги чекали, що Ніна отямиться і знайде роботу за фахом, адже закінчила кооперативний технікум. Але яке там – щаслива нянечка тільки дивувалася, яку вірну підказку про пошук робочого місця почула… уві сні. Саме ж після дивного сну вона з’явилася на порозі дитячого закладу. Згодом здобула педагогічну освіту й загалом понад два десятиліття виховувала малих миргородських непосид.
“Я кожній мамі могла б розповідати про її дитину до пізнього вечора. Так усіх їх любила. Тепер те ж саме з вишивками: про кожну ікону, картину можу говорити безкінечно”, – зізнається Ніна Вікторівна. Утім одна любов змінила іншу на її життєвій дорозі зовсім не безболісно. Скорочення з дитсадочка наприкінці 1990-х жінка переживала, як справжню драму. “Знаєте ж, як воно в таких випадках буває – ображаємося, плачемося… Але тепер я знаю, що це Бог дав мені інший послух”, – розмірковує майстриня.
Ікона святої Дарії – свідок чудесної події
Першу ікону “Різдво Богородиці” Ніна Фоменко вишила в 1999 році. Працювала з такою наснагою, ніби крила виросли. Спеціальні матеріали для вишивальниць черпала на сторінках всеукраїнської газети “Порадниця”. Невдовзі цікаву дописувачку помітили в редакції, зав’язалося дружнє листування з журналісткою Ольгою Гойденко, яка допомогла миргородській вишивальниці спочатку “заочно” познайомитися з відомим українським греко-католицьким священиком, істориком, дослідником українського народного мистецтва, автором вишиваних ікон та церковних хоругов Дмитром Блажейовським.
Принагідно варто нагадати, що цей феноменальний чоловік народився на Лемківщині, студіював інженерію в Чехії, пішки подолав шлях до Рима, де вивчав філософію, теологію та історію. Пізніше організовував греко-католицькі парафії в США. Повернувшись у 1973 році в Рим, на 63-му році життя, не тільки продовжив роботу в царині історії України, Української Церкви, а й почав вишивати ікони та малювати зразки для їх вишивання. У 1999 році отець доктор (Блажейовський захистив докторат з богослов’я та історії) відкрив унікальний Музей вишитих ікон у Львові.
Миргородчанка Ніна Фоменко писала Блажейовському листи, а у відповідь отримувала збірки з релігійною вишивкою. У 2010 році, коли у Львівському  національному театрі імені Марії Заньковецької отця доктора вітали з особливою датою (21 серпня він святкував своє 100-річчя!), миргородська майстриня подарувала для його музею вишиту ікону святої Меланії.
Цікаво, що подарований образ виконаний унікальним, авторським швом Ніни Вікторівни Фоменко. Його винайдення – окрема історія. Спочатку вишивальниця послуговувалася усім відомими хрестиком, напівхрестиком, але під час роботи над іконою святої Дарії відбулася дивовижна подія, після якої голка в золотих руках майстрині затанцювала зовсім по-іншому.
Що саме тоді трапилося, людині збагнути взагалі непросто, але Ніна Вікторівна відчувала це так, ніби хтось сів поряд з нею і почав підказувати, що вишивай ось так і так… Спробувала на вивороті – гарно, потім продовжила вишивати новим швом ікону. Як назвати його, думала недовго. “Ні собі, ні будь-кому присвоїти його не можу. Це – Божий шов”, – каже жінка.
Прикметно, що свого часу унікальність цього шва підтвердили й авторитетні дослідники з факультету технології та дизайну Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Студенти брали у Ніни Фоменко майстер-клас, намагалися досконально зрозуміти, що в новому шві взято від напіхрестика, що – від гобеленової гладі… З хвилюванням слухали незвичайну історію його народження.
Шедеври миргородської майстрині вражають також масштабами – вишивальниці вистачає снаги на створення робіт розмірами до кількох метрів. Отож недивно, що, відвідавши її удома, журналісти часто говорять, що якоїсь миті забували, що стоять не у храмі, не перед іконостасом.
Вишита дорога до храму
У творчому доробку майстрині – близько 160 робіт. Найбільше тішиться тим, що чимало з них роздарувала – храмам, музеям, людям. У рідному Миргороді в Іоано-Богословській церкві прихожани моляться перед створеною Ніною Вікторівною іконою святої рівноапостольної княгині Ольги. Є ікона її роботи також у Благовіщенській церкві в Лохвиці. Приємно майстрині, що порадував її вишиваний подарунок дружину нашого неперевершеного поета-пісняра, земляка Дмитра Луценка Тамару Іванівну. А навесні 2015 року Ніна Фоменко разом із чоловіком Павлом Григоровичем, колишнім військовим льотчиком, а нині – найвідданішим помічником дружини, який власноруч виготовляє дивовижної краси рами для картин і оклади для ікон, вирішили подякувати від миргородської громади литовському народові за велику підтримку України в тяжкий час новітньої боротьби за державну незалежність. До Прибалтійської країни вирушили тоді дві картини вишивальниці – “Тарас Шевченко” та “Соняхи”.
Спілкуючись із Ніною Вікторівною, знову довелося замислитися про велику істину, за якою людина щось має лише тоді, коли вміє віддавати. “Отримаємо з чоловіком пенсії, а вони ж в обох невеличкі. “Ну бери та йди по нитки”, – каже він мені. Розуміє. Не раз виручала також доньчина підмога. А взагалі я багато разів уже переконувалася, що поки у весь час у роботі, є й на хліб насущний, і на нитки. Трудишся – то Бог і дає. Як тільки ж полишаєш голку – вмить усякі земні проблеми обсідають”.
Власне, щоб зрозуміти суть сказаного, треба знати, що свої вишивані шедеври Ніна Фоменко не продає. Останнім часом, щоправда, почала замислюватися: якби хтось захотів придбати святий образ на подарунок для котроїсь із нових церков (а вони ж, дякувати Богові, сьогодні і в містах, і в селах потроху будуються), не відмовила б. Можливо, у когось є душевна потреба виявити саме таку щедрість…
Вишивання стало для Ніни Вікторівни справжньою стежкою до православного храму. Причастя, благословення на початок нової творчої роботи. Тепер у Миргороді в неї два найсокровенніших маршрути – до двох церков:  апостола Іоанна Богослова та Успіння Пресвятої Богородиці. Саме в них вона отримує тверду впевненість, що черговий творчий задум із Божою поміччю з’явиться на світ, через які б випробування заради цього не довелося пройти.
І зауважте, що це зовсім не метафора. Майстриня переконана, що роботі над святими образами завжди намагаються завадити… темні сили. Страшно й слухати, від скількох травм Ніні Фоменко доводилося відновлювати свою праву руку. Був і складний перелом, після якого наполегливо розробляла правицю саме за допомогою вишивання, працюючи ниткою з кожним разом більшої довжини. Були й глибокі порізи до самої кістки, коли, посковзнувшись у дворі, поранилась об паркан: у лікарні наклали шви, а хвора вже на четвертий день наділа рукавичку й, попри біль, сіла завершувати ікону. Невдовзі рани зажили так, що й шрамів не роздивитися… Інша історія пов’язана з тим, як довелося вишивати прикутою до ліжка, бо ж виникла проблема з хребтом…
Ясна річ, що ні в Божих храмах, де зберігаються ікони, вишиті Ніною Фоменко, ні у виставкових залах люди не повинні думати про перешкоди, які довелося подолати їх авторці. Перед ними – результат уже перемоги добра над злом, здатний захистити і їх самих чи (як у випадку з пейзажами та натюрмортами) просвітлити красою створеного Богом світу.
На виставці у Полтавському художньому музеї імені Микола Ярошенка представлено понад 80 творчих робіт майстрині. Значна частина з них – це ікони та біблійні сюжети: “Благовіщення”, “Ніч у Гетсиманському саду”, “Несення Хреста”, “Голгофа”, “Плач на Оливній горі”, “Плащаниця”, “Вознесіння Христове”, “Таємна вечеря”.  Серед тих, хто прийшов привітати Ніну Вікторівну з приємною подією, був і митрополит Полтавський та Миргородський УПЦ Филип. Відвідати виставку, власне стати причасниками  дивовижного таїнства, можна до 4 червня.

Вікторія КОРНЄВА.