Із рожевих світанків юності, оповитих добротою, теплом та любов’ю, постає світлий образ моєї вчительки – лагідної і водночас строгої та вимогливої “класної мами” – Алли Степанівни Шаригіної. Правду кажуть: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, це – не тільки Божий дар, а й дуже наполеглива та відповідальна праця, єдиним дороговказом у якій є серце, віддане дітям. І Алла Степанівна сповна віддавала його нам – студентам групи керівних кадрів мехфаку 28-38 – та всім своїм випускникам Хорольського технікуму механізації сільського господарства.
3 травня наша “класна мама”, чарівна і неповторна Алла Степанівна Шаригіна, відсвяткувала свій вісімдесятирічний ювілей.
Незабутнім для нас залишиться перший день осені далекого 1977 року. В повітрі лагідно пливли павутинки бабиного літа, і ті ниточки срібні, красою сповиті, єднали безвусих хлопців і статечних чоловіків (віком до сорока років) у єдину студентську родину. Алла Степанівна зупиняла свій уважний погляд на кожному, ніби вже з перших хвилин вболіваючи за все, що буде на наших життєвих шляхах у майбутньому.
…Закружляло, понесло у вихорі студентське життя: навчальна практика, пари, семінари, будзагін “Романтик” у Шишацькому районі, незабутня екскурсія в Ленінград, танці в студентському містечку, річка Голубиха, на березі якої готувалися до іспитів, неповторна краса древнього містечка Хорол, що навіки полонило своєю красою. І всюди поряд була наш вимогливий і справедливий класний керівник, викладач природознавства і землеробства Алла Степанівна Шаригіна, яка знайшла “ключик” до кожного вихованця.
Ця мудра жінка не тільки навчала багато поколінь студентів Хорольського технікуму механізації любити працю на землі та осягати ази культури землеробства, а й стала справжнім моральним авторитетом. Вона, як ніхто, вміла згладжувати будь-які конфлікти, що іноді виникали в колективі. Алла Степанівна пам’ятає кожного свого учня, пишається їхніми успіхами. Радіє, що прищепила своїм вихованцям кращі людські чесноти: доброту, милосердя, почуття справедливості, навчила шукати й знаходити своє місце в житті.
Колишні студенти добре знають, що Алла Степанівна – не тільки педагог від Бога, а й прекрасна дружина, найкраща в світі матуся та найлагідніша бабуся. І мені це відомо не з розповідей. Учні завжди були бажаними гостями в затишній оселі Шаригіних, пригощалися ароматним чаєм зі смаколиками, бавилися з їх меншенькою Юлечкою, яка зростала на наших очах. Директор технікуму Віктор Олександрович Шаригін обожнював свою дружину, лагідно називав “моя Алюня” і розповідав усім, що в юності вона була схожа на відому актрису театру й кіно Еліну Бистрицьку.
Нам було цікаво якомога більше дізнатися про улюблену наставницю. Народилася Алла Степанівна 3 травня 1937 року в Маріуполі в родині Мотрі Петрівни та Степана Степановича Малєванових. Своїх дітей, Аллу та Стаса, батьки виховували в любові. Їхній затишний будиночок у робітничому поселенні на околиці Маріуполя завдяки невтомним матусиним рукам купався в розмаїтті мальв і жоржин та квітучого вишневого саду. Певне, від неї Алла отримала у спадок любов до кожної квіточки, кожної рослинки-стеблинки, з її дбайливих рук завжди проростає кожна насінинка чи зернинка, наче з води. А матуся ще ж і вишивала гарно та пісень українських, наче серцем, співала. Тато невтомно трудився на коксохімічному комбінаті, певне, там і підірвав своє здоров’я. Одного дня мамина пісня обірвалася на півслові – після тяжкої недуги помер тато Степан.
А потім у їхній дім, у їхнє життя увірвалася війна. І досі у спогадах Алли Степанівни виринають страшні картини, як горіла школа, як переховувалися та жили в окопах…
Після війни по закінченні школи вона рік працювала піонервожатою, а в 1955-му вирішила здобути омріяну професію вчителя, вступивши до Мелітопольського державного педінституту на факультет біології, хімії та основ сільськогосподарського виробництва. Її запалу енергії, сили, вміння згуртовувати навколо себе вистачало на всіх, тож і обрали дівчину секретарем комсомольської організації інституту. Навіть кохання свого життя юна красуня зустріла під час чергування в загоні добровільної народної дружини. Віктор Шаригін, студент інституту механізації, уже на третій день після знайомства освідчився дівчині. В останні дні засніженого грудня 1959 року молодята стали на весільний рушник. Такого велелюдного комсомольського весілля Мелітополь іще не бачив: майже 200 гостей прийшли привітати молодих зі знаменним днем у їхньому житті!
Найбільшою радістю подружжя стали діти – син Олександр та дочка Юля. Не встигли й озирнутися, коли виросли, знайшли кожен своє покликання. Олександр закінчив політехнічний інститут, став інженером. Донька Юлія здобула дві вищі освіти. Після Революції Гідності Юлія Бойко два роки очолювала Хорольську районну раду. А нині повернулася в рідний заклад – туди, де все життя працювали її батьки, в Хорольський агропромисловий коледж, викладачем економічних дисциплін. І нині навчає працювати на землі вже дітей та онуків тих, кого навчали її батьки.
Хорольському технікуму механізації подружжя Шаригіних, Віктор Олександрович та Алла Степанівна, віддали кращі роки свого життя, свою натхненну працю, свої знання, вміння, досвід і любов. Спочатку викладали студентам цикл технічних дисциплін, а в 1972 році Віктор Шаригін обійняв посаду директора технікуму. Цікаво, що трохи раніше, з 1964-го по 1966 рік, Шаригіни працювали на Кубі – Віктор Олександрович читав курс лекцій з механіки тамтешнім студентам. Потрібна була саме його кваліфікована допомога, бо кубинці почали випускати техніку для збирання і перевезення цукрової тростини. Про ці чудові дні, проведені на Острові Свободи, Алла Степанівна згадує зі справжнім захватом.
Двадцять сім років очолював Віктор Олександрович Шаригін рідний і дорогий серцю навчальний заклад, що став кузнею керівних спеціалістів середньої ланки народного господарства для всієї України. У 1985 році Хорольський технікум механізації був реорганізований у радгосп-технікум, а вже в 1991-му – в аграрний коледж. Скільки ж зроблено за ці роки! Стрімко зростали корпуси гуртожитків, навчального центру, перетворюючись у справжнє студентське містечко, постійно оновлювалась матеріальна база надсучасною технікою і обладнанням.
На жаль, тяжка недуга прикувала Віктора Олександровича до ліжка. Нестерпно тяжких сім років він боровся за життя… І поряд з ним щомиті була берегиня дружної родини Шаригіних – Алла Степанівна. 5 серпня 2007 року Віктор Олександрович відійшов за межу вічності.
Важко, до неможливого важко летіти з одним крилом… Та Алла Степанівна – сильна жінка, вона вчилася жити без нього, повністю віддавши себе дітям та онукам. Найбільшою її втіхою є онуки – Гліб, Саша та Маринка. Онука Марина пішла родинною стежкою Шаригіних: працює викладачем одного з технічних коледжів Амстердама. Виховує двох синочків – Алика і Тіма. Фото маленьких правнуків в обіймах мами красується у кімнаті бабусі Алли на чільному місці. Гліб закінчив Харківський національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, пройшов конкурсний відбір і став слідчим міського відділу поліції у Полтаві. Саша успішно навчається в 10-му класі однієї зі шкіл міста. Тож бабусі Аллі є ким пишатися, є заради кого жити.
Не забувають дорогу наставницю, частенько навідують, телефонують, передають вітання і її колишні студенти. Куди б не вели мене дороги, завжди віднаходжу хвилинку, щоб привітати, обійняти, притиснути до серця мою “другу матусеньку” Аллу Степанівну Шаригіну.

Володимир АНДРІЄНКО,
директор ПАФ “Урожай” ( м.Глобине), за дорученням одногрупників – Івана Данилейка, Петра Пономаренка, Василя Батури, Івана Артюха, Миколи Шокотька, Анатолія Лифаря, Михайла Гришка.