Ще з початку року, відколи у Верховній Раді України зареєстрували три законопроекти про державну мову, і з парламентських трибун, і з популярних соцмереж висловлюються як надії на довгоочікуваний відхід у небуття сумнозвісного закону Ківалова-Колесніченка, так і звична “мантра” про те, що питання це дражливе й будь-які зміни “не на часі”.
Поділитися результатами досліджень щодо становища української мови в нашій державі та презентувати законопроект № 5670 “Про державну мову” до Полтави зі столиці приїхав один із його розробників, член Координаційної Ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України, наш земляк Тарас ШАМАЙДА.
– Як співкоординатор руху “Простір свободи” я впродовж останніх 5–6 років дуже глибоко займався разом з колегами аналізом становища української мови – на основі державної статистики, польових досліджень, вивчення законодавства. Усе свідчить про те, що становище української мови продовжує бути загроженим в незалежній Україні. Якщо в одних сферах вона зміцнила свої позиції – наприклад, у кінопрокаті, певною мірою зрушення відбулися в освіті, то в таких сферах, як телебачення, друковані медіа, сфера послуг, навпаки, відбуваються відкат і значна русифікація. Особливо ці процеси посилилися з 2012 року в зв’язку з нав’язаним Москвою законом Ківалова-Колесніченка, – сказав Тарас Шамайда на прес-конференції в ОКІА “Новини Полтавщини”.
Він переконаний, що русифікаторський закон, який і досі діє в Україні, є елементом кремлівської гібридної війни. А також нагадав, що російській військовій агресії піддалися саме ті регіони, де українська мова була ретельно “зачищена”.
Робочу групу з підготовки законопроекту № 5679 “Про державну мову” очолював найвідоміший в Україні фахівець з політики європейського мовного законодавства, юрист-міжнародник Володимир Василенко. Разом із ним працювали громадські активісти, експерти, юристи, соціолінгвісти. Співавторами стали 33 парламентарі з різних фракцій та позафракційні. Наразі в Україні триває ініціатива з підписання звернень до парламенту та Глави Держави із закликом підтримати законопроект № 5679 “Про державну мову”.
– Суть законопроекту в тому, що він забезпечує виконання статті десятої Конституції України в частині того, що державна мова має бути присутня в усіх сферах суспільного життя на всій території України, – наголосив Тарас Шамайда. – На практиці це означає, що громадянин України має право на отримання товарів, послуг, інформації державною мовою у будь-яких суспільних сферах. У магазині, на вокзалі, в лікарні громадян повинні обслуговувати державною мовою. Мова першого звернення, мова обслуговування повинна бути українською “за замовчуванням”. Це є моїм правом. Але, наголошую, це не означає, що якщо я приходжу в магазин і мені зручніше спілкуватися російською, угорською чи англійською, то це заборонено. Ні. В законопроекті сказано, що якщо клієнт хоче, щоб його обслуговували іншою мовою, і, припустімо, офіціант її знає, то вони можуть спілкуватися як завгодно. Ідеться про унеможливлення тих ситуацій, коли українець заходить у кафе і просить меню українською мовою, а йому відповідають: “Зачем? Вы что, не понимаете по русски?” Це – принцип.
У презентованому законопроекті виписано, що його норми не поширюються на сферу приватного спілкування і проведення релігійних обрядів.
Докладніше ознайомитися з текстом усіх трьох мовних законопроектів (№ 5670, № 5556, № 5669) можна на сайті Верховної Ради України. Який із них, звісно, після відповідних доопрацювань, набере необхідну кількість голосів народних депутатів і чи набере взагалі – питання відкрите. Поки що ж, на 26-му році незалежності, в умовах війни з Росією і все пильнішої уваги суспільства до випадків, коли українці готові конфліктувати через відмову їм в обслуговуванні рідною мовою (остання з таких історій пов’язана саме з Полтавою), маємо миритися з верховенством русифікаторського закону Ківалова-Колесніченка. Чи то “КаКи”, як його влучно охрестили в колах української інтелігенції. І напевно, що після століть імперських заборон українського Слова, масштабних нищень його носія-народу це є вже навіть не відкатом…
Згадаймо незабутнього Бориса Олійника: “…Оскільки мова як станова ознака самого поняття нації є тією своєрідною перфокартою, в якій закодована пам’ять усіх поколінь, історія народу, анкета його родоводу, неперехідні моральні цінності, закони пращурів, біоритми національного інстинкту, психофізична структура етичного типу, то, зрозуміло, втрата мови вільно чи невільно веде до щезання й самої нації.
Що протиприродно взагалі… Як примус згори зректися своєї мови, так і добровільна відмова від неї – акт однаковою мірою протиприродний”.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”