У  старій шафі, яка стояла в кімнаті, на припорошеній пилом полиці вишикувались книжки. На корінці кожної з них золотими літерами виблискували назви. Лише одна була неяскрава. Діставши її, перше, що побачила я, була назва – “Присвячено…”. Написано тільки одне-єдине слово, бо, напевно, з часом повний напис стерся. Сторінки пожовклі, здавалося, якщо доторкнутися хоча б до однієї, вона розсипеться, й ти не дізнаєшся історії, котра викладена у її рядках. Погортавши, я зрозуміла, що це не просто стара книжка з горища, а щоденник солдата, який записував події, що відбувалися під час Великої Вітчизняної війни. В кінці щоденника був обережно вкладений лист…
“Ксеніє, як все-таки тяжко переживати ці роки на такій відстані від тебе. Командир нашого загону відіслав нас на лівий фланг. Ми думали, що тут буде легше, але ні. Війна – це той фрагмент часу, коли не буває легко, а лише стає важче день за днем. Ти розумієш, що сьогодні маєш змогу дихати, якщо це так можна назвати, а завтра ти залишаєшся тільки у згадках. Друзі-солдати, котрі завжди закривали твій тил, зникають, і більше ніхто не в змозі підтримати тебе й не дати впасти духом ще сильніше, ніж є нині. Ці картини перед очима не дають заснути. Все, що трапляється вдень, навідує тебе вночі. Кров, вибухи, стрілянина, відчай, страх, смерть… Душа відчуває, що, можливо, через день, два, три ти не побачиш це криваве поле та чорного янгола й не зможеш боротися далі задля того, щоб відтворити його, зробити, як раніше, чистим і незайманим. Щоденно брат втрачає брата, мати – сина, а дівчина – свого коханого. У світі стає ще на тисячі рідних душ менше. Ми воюємо за неньку Батьківщину та наших дітей, щоб вони могли побачити цей світ і змінити його в кращий бік та не допустити таких масштабних помилок, які ми бачимо сьогодні. Люта агресія з ворожої сторони дає стимул боротися й дивитися у майбутнє. «Я повинен повернутися живим!” – такі думки лунають щосекунди крізь біль і слабкість. “Я повинен подолати це палаюче від крові пекло!” – такі слова промовляються щомиті.
28 квітня 1945 року. Навіки твій Солдат”.
Саме цими словами обірвався лист. Можливо, друга частина не дійшла до адресата, бо загубилася, або просто не була написана. Цього ми ніколи не дізнаємося…

Анастасія МАЛІК,
учениця 10-А класу Розсошенської гімназії
Полтавського району.