Нині стало популярним складати родинне дерево. Моя співрозмовниця Ганна Борисівна Саєнко
22 роки займається пошуками свого родоводу в Україні, Росії та Молдові.
– У нашій сім’ї найбільше Вікторів і Вікторій, – починає розповідь полтавка. – Моя прапрапрабабуся, Катерина Стефанівна Рогачова, була свого часу найкращою ученицею в гімназії. Поїхала в маленьке містечко в Сибіру, щоб вчити дітей у початковій школі. Та місце вчительки було зайняте. Невідомо, як склалася б її доля, якби не випадкова зустріч з мисливцем-красенем Іваном. Він не тільки запропонував дівчині руку і серце, а й допоміг організувати школу на хуторі на своїй малій батьківщині. Разом з іншими чоловіками збудували дерев’яний будинок для школи, там і почалося вчителювання Катерини. Хуторяни були переважно неграмотні, то вчила і дітей, і дорослих. Одним з учнів став її чоловік. Так би і працювала все життя, якби одного року навесні річка не вийшла з берегів і не затопила хутір. Мешканці рятувалися на човнах. Серед бурхливої води, у човні, Катерина народила сина. Люди добралися до найближчого поселення, попросили допомоги і залишилися живі. На честь перемоги над водною стихією хлопчика назвали Віктором. То був мій прапрадід – професійний військовий. Катерина Стефанівна розповідала про човен і пригоду дітям, онукам. Так історія дійшла до наших часів.
У родині зберігається фото прапрадідуся у формі кавалериста, датоване 1900 роком. Йому довелося брати участь у військових парадах. Перший його парад був у Кременчуці в 1872 році – показові виступи, що дивували городян. А наступного року після огляду кавалерії Віктор познайомився з дівчиною на ім’я Наталка. Вони одружилися і виростили семеро синів. Наймолодший – Борис – мій прадід. Старша донька Бориса, Анастасія, закінчила медичні курси і пішла сестрою милосердя на фронт Першої світової війни. Там обвінчалася з військовим хірургом. Первістка народила в санітарному ешелоні. Немовля назвали Віктором.
Мій дідусь Віктор у 1930-ті роки став учасником велопробігу за маршрутом Одеса–Владивосток. Коли одружився, перша донька (моя майбутня мама) стала Вікторією Вікторівною – на честь перемоги у велопробігу. Дід Віктор пройшов усю Велику Вітчизняну, загинув у боях за звільнення Варшави. Мама, Вікторія Вікторівна, – дитина війни. Разом з батьком Борисом Костянтиновичем виростили трьох дівчат. Чоловіка моєї старшої сестри Ольги звати Віктором. І я не стала винятком у сімейній історії. На всесоюзній будові – БАМі – Байкало-Амурській магістралі – познайомилася зі своїм Віктором. Різні республіки направляли туди молодь. Приїхали й ми, тоді студенти Київського і Харківського університетів. Старшого сина назвали теж Віктором, доньку – Наталкою – на честь предків.
Я горджуся ними, їхнім чесним самовідданим служінням людям і своїй країні, їхніми добротою, людяністю, самопожертвою. Родовід – дороговказ для сучасників.

Записала Олена ВИГОВСЬКА.