“Що дочки роблять? Шиють та співають! А що мати роблять? Порють та плачуть”… А в Полтаві за розкиданим сяк-так асфальтом, який коштує мільйони гривень, ніхто навіть не плаче.
Втрачена актуальність
Вперше про цьогорічні дорожні роботи в обласному центрі захотілося написати ще наприкінці зими. Вечір середи, 22 лютого. Розмова двох сусідів біля під’їзду:
– А ти бачив, що у нас біля АТБ (навпроти ринку на Садах-2) дорогу ремонтують?
– Як це?
– І я б хотів знати, як. Кілька бригад довбають асфальт, вирізають прямокутні дірки під латки. Причому не з ломами-лопатами – торохтять відбійними молотками з пересувним електрогенератором. Усе – недешево і всерйоз!
…Зупинимось на хвилиночку. 22 лютого. Щедрий цьогорічний сніг тільки почав танути, на узбіччях усіх доріг ще височать кучугури брудного льоду вперемішку з цим снігом і піском, а самі дороги нагадують русла річок із крижаними берегами. Уявити хоча б приблизно, яка глибина тих ям, неможливо. Пішоходу дорогу перебрести – завдання непосильне.
– Так я ж не стримався, – продовжує чоловік, – добрів до однієї з бригад спитати: чи вони й асфальт сьогодні кластимуть? І знаєш, що почув? “Завтра, тільки нікому не кажи. Самим стидно, із нас же люди сміються!”
На щастя, “завтра” з ночі пішов рясний дощ, тому вранці з вікна маршрутки дорожників на Садах-2 не помітила. А от свіжих квадратних дірок – скільки завгодно! Заповнені водою, розмиваються уздовж і вшир. Певно, подумалося тоді, коли підсохне, доведеться роздовбувати ще більше.
Про враження від початку дорожніх робіт запитала у водія маршрутки. Чоловік ситуацію під колесами назвав “страшним ділом”:
– Усе, що відремонтували по місту напровесні минулого року, давно “поїхало” за колесами. Хіба можна асфальт у калюжі кидати? Я – категорично проти. А як ходова розбивається! Після зими й так яма на ямі, під водою їх не видно, а тут ще й добавили. Суцільна аварійна ситуація. Могли б і підождать, доки хоч вода посходить! От зараз уже на 10 хвилин відстав від графіка, бо ні обминути таку дірку, ні з зустрічним транспортом роз’їхатися.
…Протягом кількох наступних днів взяти коментар у жодного посадовця міськради по телефону, на жаль, не вдалося: заступник міського голови був у відрядженні, потім у відпустці, начальник управління ЖКГ – на виїздах, нарадах тощо. Тож 28 лютого із проханням прокоментувати такий ранній початок ремонтних робіт звернулася письмово.
А потім дружно зійшов сніг, усе швидко підсохло, в асфальті з’явилися перші латки, й про лист, чесно кажучи, забула – втратив актуальність…
Свіжий портрет минулорічної дірки
Цитую свій матеріал піврічної давнини (“Зоря Полтавщини” від 23 вересня 2016 року №143–145 “Хто кому сепаратист”): “На підступах до “Моменто ріzza” крізь новісінький асфальт продавився не тільки щебінь – проглянула несміливо гранітна пилюга. Беру тоненьку паличку, розколупую кількаміліметрову “товщу” асфальту, і світло-сіра дірка на чорному фоні виглядає дуже ефектно. Повз проходять люди. Хтось – мовчки, хтось показує великого пальця: “Во!” Спасибі, що не середнього.
Таких дірок виходить поряд одразу кілька. Фотографую. Повертаюся до каналізаційного люка біля свого дому (вул.Ціолковського, 51). Відламую молоденький пагін тополі від пенька – зелений і хрусткий (тополі спиляли лише півтора місяця тому) – і легко втикаю в асфальт. Не дротину і навіть не суху гілку. Галузка вгрузає, не хруснувши, сантиметрів на півтора і не падає. Глибше – ніяк, там щебінь чи старий асфальт. Це було увечері 24 серпня – святковий день, якщо пам’ятаєте, був не надто спекотний. Може, то асфальт був аж настільки свіжий? За кілька тижнів покриття таки затверділо, але віником подекуди змітається ще краще.
Фото посадженої у асфальт тополі є, а от “портрет дірки” втратив актуальність через два дні: розколупані місця (на розі будинку 17 по вулиці 23 Вересня, позаду кафе “Моменто піzzа”) таки переасфальтували. Заховали гранітну пилюгу під товщу сантиметрів 2, кількаметрову латку видно й досі. Та якщо сміттєвоз, який їздить тут щодня, завантажити вщерть, він важитиме тонн 12–15 (в Інтернеті вичитала). Всі наступні запитання – риторичні. Відповіді на них – уже незабаром”.
Відповідь знайшлася, як первоцвіт з-під снігу. На початку квітня у вихідний день повертаюся з ринку, а позаду “Моменто піzzа” уже зяє перша яма в “новому” асфальті. У неї, наповнену водою, як у дзеркало, заглядають хмари. Тобто “портрет дірки” набув нової актуальності на тому ж місці. Це не перевантажена транспортом центральна вулиця – лише наскрізний проїзд до кількох будинків та дитсадка, де мотаються легковики тутешніх мешканців, авто розташованої між гаражів охоронної фірми та сміттєвоз.
“Згідно з технологією…”
Лист-відповідь на моє запитання надійшов точнісінько через місяць після звернення (як і годиться по закону). “Управлінням житлово-комунального господарства за дорученням виконавчого комітету Полтавської міської ради, в межах наданих повноважень, розглянуто Ваш лист стосовно незадовільної якості проведення ямкового ремонту покриття вулиць міста Полтава, про що повідомляємо наступне.
Роботи по відновленню покриття вулиць міста Полтава виконуються спеціалізованими будівельними організаціями з дотриманням чинних будівельних норм України.
Перший заступник начальника управління К.Малько”.
Ціцерон нервово курить у куточку. Бо чинні будівельні норми по-полтавськи – це коли асфальт кладеться в калюжі і “їде” за колесами через 7 місяців після його укладання.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”