У  липні виповнюється 330 років, як Івана Мазепу було обрано гетьманом Війська Запорозького. Ця пам’ятна й вагома в історії України дата відзначатиметься на державному рівні. У Полтаві вже відбулися Дні українського кіно в рамках традиційного Всеукраїнського фестивалю мистецтв “Мазепа-фест”, присвячені цій події. Організатор заходу – Полтавське обласне товариство “Просвіта” на чолі з його головою, народним депутатом України III–V скликань Миколою Кульчинським. Долучилося до проведення фестивалю й Державне агентство України з питань кіно.

Полтавці збиралися у кінотеатрі “Колос” (нинішня Wizoria) на безплатні покази різнопланових фільмів, і щоразу зала була переповнена. Глядачі вголос, маючи вільний доступ до мікрофона в обговореннях побаченого, висловлювали свої враження, щонайперше наголошуючи: вони в захопленні від того, що ці фільми створені в Україні. Однак не лише перегляди кінострічок пропонували організатори, не меншим потрясінням для багатьох полтавців стали зустрічі із гостями фестивалю.
Відкривався він показом історико-драматичного фільму “Жива” (режисер – Тарас Химич), і перших глядачів вітали разом із Миколою Кульчинським голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко та виконавиця головної ролі, артистка Івано-Франківського драматичного театру Ольга Комановська. Цей перегляд було присвячено 75-річчю Української повстанської армії.
Микола Кульчинський наголосив, що фестиваль проходить у стінах історичної будівлі – колишнього Полтавського просвітницького будинку імені Миколи Гоголя – і саме тут 1903 року зібрався весь цвіт української інтелігенції під час відкриття пам’ятника Іванові Котляревському.
Пилип Іллєнко зазначив, що полтавці побачать також фільм його батька, режисера Юрія Іллєнка, “Княгиня Ольга”, створений ще у 80-ті роки минулого століття. Тоді його заборонили знімати українською, і лише минулого року фільм продубльовано рідною мовою, як і заповідав Юрій Іллєнко.
– Я граю героїню УПА Анну Попович, зв’язкову, яка була наділена даром передбачення – бачила віщі сни – і тим самим рятувала бійців. А сама врятувалася вірою в життя і вірою в Бога. Я була з нею особисто знайома, як і вся творча команда. Історія, яку ви побачите, записана з її уст. Вона мене благословила на роль, і боляче, що її немає уже два роки, – розповіла перед початком перегляду фільму “Жива” Ольга Комановська.
Вражаюча історія про полювання загону МГБ (1949 рік) на останніх вцілілих повстанців у важкодоступних районах Карпат, кохання, неймовірні випробування, краса природи і віртуозність зйомки – все разом захоплювало глядачів. Після перегляду вони почули відповіді на свої запитання до гостей.
Наступного дня серед відвідувачів переважали діти, які прийшли з батьками переглянути вже відомий у світі анімаційний фільм-фентезі “Микита Кожум’яка” (режисер – Манук Депоян). В іноземному прокаті він має назву “Драконячі чари”. Потому було продемонстровано, уже для дорослих, повнометражний фільм, також створений на реальних подіях, “Гніздо горлиці” (режисер – Тарас Ткаченко). У стрічці йдеться про долі українських жінок, які поїхали на заробітки в Італію. Фільм уже має приз екуменічного журі міжнародного кінофестивалю “Мангейм-Гальдерберг” (Німеччина) і Гран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю.
Завершальний день показу українського кіно був особливим уже тому, що полтавці мали змогу зустрітися із легендарним військовим лікарем Всеволодом Стеблюком, котрий        з-під куль вирятував дуже багато поранених бійців на сході України, зокрема і в Іловайському “коридорі смерті”. Організатори запросили його і як активного учасника подій на Майдані та одного із героїв документального фільму “Переломний момент: війна за демократію в Україні”. Його визнано найкращим документальним фільмом 23-го міжнародного кінофестивалю у Сан-Луїс Обіспо (США). Над стрічкою український режисер Олесь Санін працював разом із володарем трьох премій “Оскар”, американським документалістом Марком Джонатаном Гаррісом. Устами учасників новітніх подій в Україні (Майдан, Революція Гідності, російсько-українська війна) кінострічка розповідає про конкретні, найзнаковіші моменти боротьби за утвердження незалежності, гортаючи і сторінки історичного минулого. Спокійно цей фільм справді дивитися неможливо, як і попереджав перед переглядом Микола Кульчинський.
Олесь Санін зазначав: “Ми хотіли розкрити глядачам, у першу чергу західним, через наших героїв, що з нами сталося, хто ми такі і як ми живемо та далі збираємося жити”.
Після перегляду Всеволод Стеблюк наголосив, що творці фільму зробили надзвичайно важливу справу.
– Адже у цій війні ми якщо в чомусь і програємо, так це головним чином в інформації, в ідеологічній боротьбі. Донедавна на Донбасі не було ні радіо, ні телебачення українського, лише зараз FМ-радіо починає мовлення. І досі очікуємо, що запрацює вежа на горі Карачун і люди в третій рік війни матимуть українське телебачення.
А фільм, додав наш гість, “має українську душу”, його ж учасники – справді творці історії. Він також прочитав свій вірш, де є такі рядки:

Ми – Майдан. Ми народжені
вільними,
Ми народом свободи наречені.
Через зради стаємо ми сильними,
Через смерть на безсмертя
приречені.
…………………………………………..

Ми – Майдан. Ми – АТО.
Ми – Вкраїна,
Через біль, через смерть ми ідемо,
Ми святу свою справу не кинем,
До кінця ми її приведемо.

– Ми всі стали іншими, – підсумував Всеволод Стеблюк. – Мене часто запитують, особливо друзі з-за кордону, чи після Майдану ми досягли своєї мети, адже стільки людей загинуло? І я відповідаю, що так, досягли, бо впершу чергу метою для нас було відчути себе людиною. Частинкою народу, великої нації. І кров ця не була даремною. Ми інші, ми змінилися. Нині – перехідний етап, і ми завершимо свою справу, ми переможемо.
Полтава стала другим містом України, після Києва, наголошують організатори дійства, де фільм “Княгиня Ольга” було показано українською мовою. Цей перегляд завершував фестиваль, який, безумовно, збагатив і душі, і серця полтавців, тим самим спонукаючи до роздумів про власну долю, адже ми всі нині є творцями історії, а ось місце наше в її творенні – то привід для роздумів.
“Українська нацiя – це реальнiсть, яка має пiд собою принаймнi тисячу лiт автентичної iсторiї. Жоден народ не боровся так тяжко, як українцi, щоб утвердити свою незалежнiсть; українська земля наскрiзь просякнута кров’ю”, – писав вiдомий журналiст-мiжнародник Ланселот Лоутон ще у першій половині ХХ сторіччя. Сьогодні ці рядки актуальні і для нас, і для цілого світу.

Лідія ВІЦЕНЯ.