Поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, критик, перекладач, журналіст Микола Костенко залишив нам і прийдешнім поколінням значний творчий спадок. Він мав унікальний хист глибинно оцінювати сьогодення і передбачати майбутній розвиток подій. Відверто й прямолінійно висловлював свою думку про все, що відбувалося в суспільстві. Без “рожевих окулярів” дивився на можновладців, душею вболівав за народ: “Мамо рідна, Вкраїно мила, Як вирвати корінь твоєї біди? Ну чому це: Доля – мимо, Правда – мимо, Могил наших – до жаху зримо, І так – завжди?!!”…
Ще в 2008 році Микола Костенко запропонував співвітчизникам творчу настанову на час випробувань, через які, розумів, суспільству доведеться пройти на шляху до свого Ренесансу. Він писав поетичний заповіт, наче знав, що відійде у вічність на початку високого патріотичного злету українського духу:
“Одне мені дано  знання високочоле,
З божественних висот,  де виріс барвний сніп:
На згарищі душі, сплюндрованої вчора,
З останнього зерна посій прийдешній хліб!”
Після Революції Гідності Микола Костенко не раз виступав перед письменниками, науковцями й просто книголюбами різних творчих професій у центральній бібліотеці міста Полтави та Полтавському літературно-меморіальному музеї В. Г. Короленка. Відверто висловлював свої міркування з приводу подій, які бурхливо розвивалися. Тоді ще ніхто не міг передбачити, що то була остання нагода безпосередньо послухати Миколу Костенка, дізнатися його оцінку ситуації, бачення шляхів виходу з неї, почути передбачення письменника. А вони, до речі, викладені насамперед у поетичних творах, грунтувалися на здатності аналізувати ситуацію в контексті історії, адже події минулого певною мірою проектуються на час теперішній, і робити сміливі висновки.
Ми слухали нові вірші Миколи Костенка в авторському виконанні й не здогадувалися, що ті моменти були неповторні, а ті рядки, які він написав на початку неоголошеної війни на сході України, – його лебедина пісня.
…Знову голос Миколи Костенка зазвучав у центральній бібліотеці міста Полтави наприкінці березня 2017 року, він знову подивився на нас своїм відкритим, задумливим поглядом,  але вже тільки у відеозапису…
Вечір до роковин пам’яті відомого митця Миколи Костенка провели в бібліотеці зовсім не випадково. Із цим закладом Миколу Васильовича пов’язували багаторічна дружба і активна співпраця, він був безвідмовним учасником численних заходів, які тут проводилися, – презентацій книг, творчих вечорів письменників – і завжди говорив своє вагоме слово.
Товариш по перу, голова Полтавської спілки літераторів Михайло Любивий нагадав присутнім на вечорі пам’яті, наскільки доброзичливою людиною був Микола Костенко, як допомагав колегам. Поділилися світлими спогадами також члени Національної спілки письменників України Іван Нечитайло та Володимир Мирний.
– Коли не стало Миколи Костенка, ніби порожнеча виникла в нашому літературному середовищі, – сказав Володимир Мирний, – не стало того генератора, який рухав літературне життя на Полтавщині. Це була людина могутньої волі. Я навіть дивувався, коли він встигав писати всі свої збірки. Окрім того, ще й завжди підтримував молоду літературну “парость”. Талановитий поет, першокласний прозаїк, Микола Костенко залишив нам також вагомий літературознавчий доробок. У величезному томі “Над темним хлібом душі” можна ознайомитися з його оцінками творчості Михайла Казидуба, Наталії Баклай, Лідії Віцені. Є там матеріал і про мене, і про багатьох інших митців. А скільки статей Микола Костенко написав як журналіст, скільки здійснив розвідок!.. Жаль, що все це не вийшло на ширші обрії, київські. Він же – справді національний поет, який упритул відчував землю, на якій жив і творив.
Завідувачка сектора читальної зали Ірина Бабаєва представила шанувальникам творчості Миколи Костенка, його колегам по перу та старшокласникам загальноосвітньої школи № 29 книжкову експозицію з кількох десятків книг Миколи Костенка, які були видані в різні роки. Микола Васильович завжди приходив у бібліотеку з приємними подарунками – приносив нові видання з автографами і добрими побажаннями колективу бібліотеки та всім своїм читачам. І книги ці чекатимуть на шанувальників величного, прекрасного й правдивого українського Слова завжди.

Наталія ЖОВНІР
Журналіст