Спортсменом року-2016 і переможцем загальноміського конкурсу “Молодь року” в Полтаві став Любомир Лемешко – майстер спорту України, плавець, учасник ХХХІ Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро, єдиний представник обласного центру на Олімпіаді-2016. Звісно, без підтримки батьків, родини, розповідає хлопець, не було б таких результатів і найголовнішого старту в його житті.
Сорок три сотих секунди – стільки не вистачило Любомиру для виходу до півфіналу олімпійського турніру з плавання. А почався шлях у великий спорт, коли батьки привели у дитячий басейн “Дельфін”, дитячо-юнацьку спортивну школу № 3.
– Мама, Юлія Миколаївна, і тато, Артур Олександрович, вперше завели мене в басейн у 9 років. Це вони обрали такий вид спорту. У дитинстві я хотів піти на футбол, але так і не записався в секцію. Батьки сказали: “Іди на плавання. Спробуєш, чи сподобається”. Спробував і залишився. Водили спочатку батьки, дідусь, потім уже сам ходив на тренування. Перший мій тренер – Зоя Володимирівна Мороз, – розповідає Любомир Лемешко. – Займаюся 15 років, десять з них – на професійному рівні. Коли потрапив до юнацької збірної України, сприйняв плавання як справу свого життя. Мені здається, Олімпіада – то своєрідна винагорода спортсмену за наполегливість.
– Навчався в 13-й школі, потім – у спеціалізованому спортивному класі 14-ї гімназії. У спорткласі було по два тренування на день. Перше – з 6.30. У збірній часу для тренувань треба було більше, то заходив у воду вже о шостій, бо на восьму – на уроки. Вставав о четвертій, збирався і встигав на перший автобус у центр. “Втягнувся” швидко. Цікаво, що батьки зі спортом професійно не пов’язані, займаються бізнесом. Тато захоплювався легкою атлетикою, кандидат у майстри спорту, по батьковій лінії є в сім’ї спортсмени. Мама закінчила музичну школу. Братик Костя, якому 9 років – стільки ж, скільки було мені, коли почав плавати, – займається футболом, грає в одній із дитячих команд “Ворскли”. Батьки навчили, і сам я так думаю, що важливі в житті й освіта, й спорт. Школа була для мене в пріоритеті, як і плавання. Трохи не вистачило до шкільної медалі. Після уроків – друге тренування, додому між школою і басейном не встигав. Тут важливі чіткий режим, побут, харчування, допомога батьків.
Мій співрозмовник – багаторазовий чемпіон України, учасник юнацьких і дорослих чемпіонатів Європи, Всесвітньої гімназіади в Катарі. Тренувався у Ірини Остапової, зараз його наставник – Олександр Кречетов. Нині спортсмен готується до чемпіонату світу в Угорщині, наступної Олімпіади 2020 року в Японії. Юнак закінчив університет економіки і торгівлі за фахом “Менеджмент і адміністрування”. У Донецьку, ще до початку подій на сході країни, отримав освіту тренера. Має кваліфікацію судді молодіжних змагань. З благословення митрополита Полтавського і Миргородського УПЦ Филипа став іподияконом і допомагає вести служби у Макарівському храмі. Любомир каже, що це дає духовну підтримку.
– Є бажання з часом створити свій спортклуб, зайнятися бізнесом, – ділиться планами юнак.
– Що б ви побажали батькам, котрі мріють виростити олімпійця? – запитую Любомира Лемешка.
– Мабуть, немає рецепта, який би навчив, як стати учасником чи призером Олімпіади. Все залежить від мотивації спортсмена, батьків. Часто дитину приводять у спортшколу, щоб вона у спорті багато заробляла. Треба визначитись – що саме потрібне в спорті. Важливі мотивація і сімейна підтримка, любов у сім’ї. У мене це було і є. Батьки розуміють і підтримують з дитинства й досі. Кохана дівчина Оля теж підтримує. Все, що роблю, я роблю для себе і для них – своїх близьких, рідних, друзів, знайомих, тренерів. Олімпійський старт вважаю не лише своєю заслугою, а й успіхом своєї родини.

Ганна ЯЛОВЕГІНА
“Зоря Полтавщини”