В  останню неділю Великого посту Церква урочисто згадує Вхід Ісуса Христа до Єрусалима, який вважається Його вступом на шлях Хресних страждань. Цього року свято припадає на 9 квітня. У народі його називають Вербною неділею і дуже люблять за безліч красивих традицій.
Єрусалим чекав на Ісуса: люди переказували один одному вражаючу новину про те, що Господь звершив велике чудо у Віфанії – воскресив Лазаря, який уже чотири дні був мертвий. Начальники ж іудейські, фарисеї і книжники, сповнені злості та заздрості, замишляли убити Месію. Вони шукали зрадника, який видасть їм Спасителя.
Добре знаючи, яка доля уготована Йому в цьому місті, Господь разом з учнями вирушив до Єрусалима на свято Пасхи. У місто Він в’їхав на молодому ослі. Й це було дуже символічно, бо не мало жодного зв’язку з тим, як у давні часи в’їжджали у свої столиці після перемог земні царі та полководці – на розкішних колісницях, на баских конях. Навколо них рухалися легіони війська зі зброєю, за ними – сотні полонених рабів у кайданах… Натомість Ісус в’їхав до Єрусалима мирно й смиренно, засвідчивши, що Його Царство – не від світу цього і що Він – Переможець гріха і смерті.
Люди встилали Йому дорогу гіллям з дерев та одягом, а в руках тримали пальмові віти. Радісні й щирі, вони кричали Христу: “Осанна!” й були переконані, що Спаситель прийшов звільнити їх від римського панування.
Люди не розуміли, що Господь не бажав земної влади і знав, що через кілька днів Його нинішні прихильники будуть кричати: “Розіпни, розіпни Його!” Він плакав, бо бачив не зовнішню велич Єрусалима – перед Його поглядом відкривалася страшна безодня невір’я і пороків, які вразили жителів міста.
Царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для свідчення того, що страждання Спасителя були добровільними, що Він готовий був Своєю Святою Кров’ю омити тягар наших незліченних гріхів.
Церковні служби у цей день продовжують служби Лазаревої суботи. На утрені благословляють (святять) гілки, що їх віруючі тримають у руках на знак того, що вони зустрічають Господа, Який невидимо гряде.
В Україні найпершими після зими прокидаються верби, тож від найдавніших часів напередодні Вербної неділі до храмів привозили багато віт цього дерева. Повертаючись із освяченою вербою після служби Божої додому, господарі відразу ж садили кілька гілок на городі, “щоб росли Богові на славу, а нам, людям, на вжиток”. Решту віття несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Тих, хто проспав заутреню, символічно били свяченою вербою і примовляли: “Не я б’ю – верба б’є, За тиждень Великдень, Недалечко червоне яєчко!”

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.