Кожен християнин хоч би раз у житті має побувати на Святій Землі, в Єрусалимі. Та не всім, хто про це мріє, випадає нагода здійснити таку далеку подорож. Мені доля подарувала це щастя – побувати у найсвятішому місці для всіх християн світу, і я вважала, що то – приватна історія моєї душі. Однак у ці дні, коли віряни переживають особливі почуття, готуючись зустріти Світле Христове Воскресіння, перемагають журналістське моє призначення й почуття обов’язку: я повинна розповісти читачам “Зорі Полтавщини” про побачене й відчуте, дати змогу хоча б віртуально здійснити свою мрію. Адже кожен може серцем своїм доторкнутися до подій, які там сталися, душею своєю відчути й пережити хоча б часточку того, що відчував і що пережив Син Божий, коли змушений був іти поруч із розбійниками й нести свій хрест Скорботним шляхом від

Гетсиманського саду до Голгофи.

Віа Долороса (Via – вулиця, Dolor – біль) – Дорога Болю. Так називається вулиця в Старому місті Єрусалима, якою вели Ісуса Христа на розп’яття. Тут просто фізично відчуваєш, якою пекельно тяжкою була для Нього ця дорога, що постійно підіймалася вгору, – під сонцем палючим, із важким дерев’яним хрестом на плечах, у юрбі, яка ще вчора поклонялася Спасителю, а тепер кричала: “Розіпни його!”.
Гетсиманія
Мелодія флейти єднала землю із небесами – звучала ненав’язливо, майже непомітно. Високий худорлявий музикант у білій ярмулці й білій сорочці, в джинсах і сандаліях сидів на стільці в ніші височезної скелі, схилившись до мікрофона, що був з’єднаний коротким шнуром із колонкою-підсилювачем звуку. Стілець стояв на тоненькій ряднині, позаду – рюкзак і пластикова пляшка з водою. Спека за 40 градусів, дарма, що вересень. Музикант був схожий на птаха, який співає для всіх і не переймається тим, хто його чує. Навіть очей не зводить – увесь умістився в мелодії, промовляючи її устами флейти.
Буквально за метр поза спиною музиканта – три старезні високі виточені в камені колони, зліва із тріщин скелі звисають жмутики цупкої трави, так само, як і на Стіні Плачу.
Ми щойно перейшли Кедронську долину (Долину мертвих), яка часто згадується в Біблії, як і Кедронський рівчак. Вона пролягла між Старим містом Єрусалима й Оливковою горою (Гетсиманією). В долині знаходиться величезне древнє єврейське кладовище, де збереглися гробниці, яким більше 2000 років. І сьогодні дехто з відомих осіб на цьому цвинтарі бронює собі могилу, адже вважається, що саме тут мають початися воскресіння мертвих і Страшний суд. Зовсім поруч – місто Давида, найстаріша частина Єрусалима. Нині тут відкрито археологічний парк і тривають розкопки, це кам’яне, майже підземне, царство вражає уяву – місто внизу, під ногами.
Наближаємося до Гетсиманського саду, що біля підніжжя Оливкової гори. Старе місто навпроти височить на Храмовій горі. В саду збереглися оливи, яким дві тисячі років: здається, їхні стовбури покорчені чорним болем спогадів про те, що вони чули й бачили. А разом із тим ці оливи дуже схожі на старі наші верби, закосичені молодими пагонами, які рясно ростуть із обрубаних стовбурів.
У Гетсиманію Ісус прийшов після Таємної вечері зі своїми учнями-апостолами, яка відбулась у Великий четвер у Сіонській світлиці. Залишивши їх, відійшов, щоб помолитися: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя!” – сказав їм, знаючи, що тут має статися. “Отче, Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!.. А проте не чого хочу Я, але чого Ти”, – розповідають нам про Його молитву в саду на камені євангелісти.
Тут на кожному кроці – біблейська подія: сюди прийшов Іуда і привів багато люду з мечами, киями й факелами, він підійшов до Ісуса й поцілував Його, тим самим видавши Господа. Його схопили, зв’язали й повели на суд до первосвящеників. Ось капличка, яка нагадує про епізод із Євангелія, коли апостол Петро плакав, усвідомивши, що відрікся від Господа тричі, перш ніж півень двічі заспівав. Неподалік – велична Церква всіх націй, збудована на місці, де Ісус Христос молився про чашу, аж “піт Його став, немов краплі крові”. Перед її вівтарем усередині збережено камінь, на якому молився Спаситель. Православна Церква Святої Марії Магдалини. Церква Святого Сімейства…
Ми ще повернемося сюди, а зараз – йдемо за Сином Божим, і знову нас веде мелодія флейти, повертаємося до Старого міста, в серце Єрусалима. Спробуйте уявити: Старе місто має площу близько 1 квадратного кілометра, воно розділене на 4 квартали: християнський, вірменський, мусульманський, єврейський – із церквами, мечетями, синагогами, з усіх боків воно оточене високим оборонним муром, у стінах якого – вісім воріт. Ми ввійдемо у Левові, які відновив у 16 столітті турецький султан Сулейман – чоловік Роксолани, нашої Насті Лісовської. При тому наказав замурувати Золоті ворота, щоб перешкодити Месії “наприкінці всіх днів” у друге пришестя потрапити на Храмову гору, бо Він має пройти через ці ворота в місто. Але їх обриси дуже чітко видно, а для Спасителя не існує замурованих воріт.
Via Dolorosa

Відбиток долоні Ісуса в стіні.

У ці дні щороку, наприкінці Великого посту, буваючи в храмах і читаючи Біблію, ми почуваємося так, наче разом із Ісусом Христом переживаємо всі Його випробування, щоб радісно зустріти Воскресіння – з вірою в те, що Він “смертю смерть подолав”, даруючи спасіння кожному з нас. Тож символічно маємо взяти хрест і пронести його дорогою страстей Сина Божого до Розп’яття.
Вулиця завдовжки 1200 метрів поділена на 14 зупинок, які тут називають станціями (стояннями): дев’ять із них розташовані на звивистих кам’яних вуличках, що перетинають основну, інші п’ять – у храмі Гробу Господнього.
Але спершу зупиняємося біля Церкви святої Анни, яка зведена прямо на тому місці, де народилася Діва Марія. За день до цього ми якраз побували в гірському Свято-Георгієвському монастирі, неподалік від Єрихону – там старий Іоаким в пустелі довго молився й вимолив дитину, яку літнє подружжя обіцяло присвятити Богові.
Перша станція знаходиться в преторії, у фортеці Антонія, де римський прокуратор Іудеї Понтій Пілат засуджує Ісуса на смерть через розп’яття за звинуваченням первосвящеників: “умиває руки”, знаючи, що Він невинний. На цьому ж монастирському дворі (його плити й чотири колони збереглися з часів римського володарювання) міститься й друга станція – це дві каплиці з промовистими назвами Засудження і Бичування. Тут солдати знущалися з Христа, називали лжепророком, катували, одягли Його в багряницю, поклали на голову терновий вінець. Звідси Син Божий поніс важкий Свій хрест.
Третя станція позначає місце, де Ісус упав перший раз під вагою хреста. Четверта – на місці, де Він зустрів свою багатостраждальну Матір. “…та й Тобі самій меч прошиє душу…” (Лк. 2, 34-35). Цій події присвячена маленька вірменська церква Страждань Богородиці.
П’ята станція нагадує про те, як римські солдати змусили Симеона Киринеянина допомогти Ісусові нести хрест, побоюючись, що знесилений і побитий в’язень не дійде живим до страти. Тут дорога стрімко підіймається вгору, а в стіні справа біля входу в капличку бачимо відбиток долоні Сина Божого, Який, щоб не впасти, обіперся об стіну. З трепетом у серці кожен віруючий кладе свою долоню в цю завжди теплу заглибину в камені. Емоцій просто не передати. Голгофа близько…
Шоста зупинка на місці, де стояв будинок Вероніки. Жінка, згідно з Євангелієм, вийшла назустріч й утерла мокрою хустиною закривавлене чоло змученого в’язня, і в ту ж мить на полотні відобразився нерукотворний Лик Христа. Тепер тут капличка святої Вероніки, а хустина з ликом Спасителя зберігається в Соборі Святого Петра у Римі. На сьомій станції бачимо залишки колони, біля якої під тягарем хреста Ісус упав удруге, адже Симеон недовго допомагав Йому, солдати лише дали змогу трішки відновити сили. До восьмої зупинки веде вузенька вуличка, тут Син Божий звертався до єрусалимських жінок. Їх чимало йшло у юрбі, і дехто з них почав плакати, коли вже вийшли за стіни Єрусалима. Уявляючи муки розп’яття, вони жаліли ув’язненого. “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!” – сказав їм Ісус Христос. Тим самим Він передрікав той час, коли місто буде зрівняне із землею. Дев’яте стояння: Син Божий утретє падає під хрестом біля римської колони. Він зовсім знесилений, а звідси вже видно Голгофу.
Наступні станції (10–14) всередині Храму Гробу Господнього. Десята – місце, де кати здирають одяг з Ісуса, який уже присох до Його ран. Чергові знущання, приниження, торжество катів і невігласів із юрби. Не відають, що творять. Не збагнуть, що в тому немає жодної їхньої волі й перемоги: то Господь сам дав принизити себе, падаючи не під хрестом, а під тягарем гріхів людських і провин. Він, єдиний безгрішний на цій землі, пішов на смерть і за кожного з нас, нині сущих, також. Реально чи уявно йдучи страсною дорогою, маємо це усвідомлювати.
Одинадцята станція: Ісуса розпинають, руки й ноги прибивають цвяхами до хреста. Тепер навіть вдихнути повітря – нестерпна мука. Дванадцята: Ісус приймає мученицьку смерть на хресті. Місце, де стояв хрест, позначене срібним диском під вівтарем, і там є отвір, через який можна, ставши на коліна, доторкнутися до вершини скелі – Голгофи.
Тринадцята станція: Сина Божого знімають із хреста. Йосиф і Никодим кладуть Його на камінь і змащують миром перед захороненням. Чотирнадцята: мертве тіло Спасителя кладуть до гроба і залишають у печері, вхід до якої закривають каменем. Три дні воно спочиватиме там – до Світлого Воскресіння Господа нашого.
Храм Гробу Господнього. Святині Старого міста

Камінь Миропомазання.

Для християн усього світу це найсвятіше місце, паломники й туристи в першу чергу йдуть у Храм Гробу Господнього, прибувши до Єрусалима. Я – так само, і за кілька днів тричі поверталася сюди. Серце завмирало, не вірилося, що це відбувається зі мною.
Ми зайшли в Старе місто через Яффські ворота і йшли вузькими, покрученими вуличками, де на кожному кроці безліч сувенірних яток, різних магазинчиків, кафе, майстерень художників, туристичних агенцій. Тисячі гостей з усього світу щоденно двома зустрічними потоками пливуть цими гамірними вуличками. Уявлялося, що ми врешті вийдемо з цього базару і вже йтимемо до Храму, аж раптом виявилося, що ось він, перед нами. Ледь опам’ятавшись, переступаємо його поріг. І перше, що бачимо, – камінь Миропомазання, на якому лежало тіло Ісуса, щойно зняте з хреста. Тут Його загорнули в плащаницю. Вісім великих лампад невгасимо сяють над плитою, що ніби дихає ароматичними оліями, а християни з благоговінням цілують її і намащують миром свої речі, прикладаючи до каменя хрестики, іконки, хустки.
В центрі храму – Кувуклія, купольна каплиця, що зведена над печерою Гробу Господнього. Це тут відбулося Світле Воскресіння Господнє, і це тут щороку в Страсну суботу, перед Великоднем, сходить Благодатний Вогонь. У каплиці два вівтарі: у першому – фігура Ангела, який сидів на камені біля гробу й сповістив жінкам-мироносицям про чудо Воскресіння Господа, а другий веде в гробницю через низький прохід – усі, проходячи тут, схиляються в поклоні перед мармуровим надгробком, який також освітлений лампадами.
Поруч – вхід на Голгофу, 28 сходинок нагору, до місця, де було розп’ято Сина Божого. Тут три вівтарі: Розп’яття, Цвяхів і “Стабат Матер”. Всі назви говорять самі за себе, вражають своїм значенням, а “Стояння Богородиці” ранить немовби отим мечем, яким пробите Її серце на одній із ікон: тут, біля підніжжя хреста, Богородиця стояла під час розп’яття.
Величний Храм Гробу Господнього поділений між шістьма конфесіями християнської церкви: Греко-православною, Католицькою, Вірменською, Коптською, Сирійською й Ефіопською. У ньому ще дуже багато цікавих об’єктів і вівтарів, які свідчать про події, описані в Новому Заповіті. Престол Марії Магдалини, Аркада Діви Марії, Вівтар Тернового вінця… А ще тут паломники й туристи намагаються доторкнутися “на щастя” до мармурової півсфери, яка символізує “центр Землі”, або “пуп Землі”.
Ми побували також у Світлиці Таємної Вечері, тут же, на горі Сіон, яка міститься на другому поверсі над гробницею царя Давида (поруч – його статуя). Паломники з Польщі зворушливо співали тут псалми Давидові. У цій же Світлиці відбулося явлення Ісуса Христа своїм учням після Воскресіння, а також зішестя Святого Духа на апостолів і Богородицю.
Зовсім поруч – Храм Успіння Пресвятої Богородиці, зведений на місці будинку апостола Іоанна Богослова – йому Господь заповідав опікуватися Матір’ю, Дівою Марією. У храмі міститься скульптура Богородиці, що лежить, заснувши, на камені.
Кладемо записочки з проханнями (свої і друзів) у щілини Стіни Плачу. Моя подруга Олена уже кілька років живе в Єрусалимі. Згадуємо, як її тяжкохворий батько перед смертю розповідав про різні видіння й дивні сни. Одного разу він сказав: “А Лєну я бачу біля Стіни Плачу”. Ніхто не зважав на марення хворого. Яка Стіна Плачу?.. Але пізніше, коли Олена втратила роботу в період масових звільнень, її покликала в гості розвіятися й перепочити однокурсниця, яка давно жила в Єрусалимі. Олені пощастило – тут вона знайшла роботу за фахом, працює архітектором у приватній компанії. І запрошує друзів погостювати, даруючи їм здійснення мрії всього життя.
* * *

Свято-Георгієвський монастир.

Але я обіцяла читачам повернутися на Оливкову (Єлеонську) гору, в Гетсиманію. Там, на її вершині, – Храм Вознесіння Ісуса Христа, де зберігається брила з відбитком Його ступні.
А в Кедронській долині – дивовижна Церква Святого Сімейства з напівпідвальною гробницею Богородиці і Йосипа Обручника та гробницею батьків Діви Марії – Іоакима й Анни. Тут тіло Богородиці перебувало до Її воскресіння. І тут зберігається одна з найвідоміших і найдавніших ікон Божої Матері – Єрусалимська, написана рукою святого євангеліста Луки.
З Гетсиманії відкриваються неймовірної краси краєвиди, Старе місто, вся Храмова гора, мечеть Аль-Акса, Золотий купол – все справді мов на долоні, все сяє золотом у спекотному сонці, а мелодія флейти наче справді єднає цю святу землю зі святими небесами. І окрилює така жага жити, любити цей світ, створений Господом, і дякувати Йому за це щастя – жити й любити, що й сам наче перетворюєшся на мелодію флейти й летиш, співаєш вільним птахом над святими пагорбами…
“…Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку”, – каже Господь кожному з нас (Мф. 28, 20).
І ще рядки з Нового Заповіту. Два мужі в білих одежах сказали апостолам, коли вони проводжали очима Господа, аж доки Його “хмара забрала”: “Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!”…

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”