Це – одна з найславетніших сторінок нашої історії. Український театр “Березіль” засновано 31 березня 1922 року під керівництвом Леся Курбаса. Саме трудами митця в Україні почав формуватися незалежний, справді новаторський театр. Нестандартні сюжети вистав, а також цікаво поставлені вже знайомі глядачам твори, оригінальні декорації – все було неповторним. Можливо, тоді ще люди не дуже розуміли деякі задуми діячів театру, бо формувалася нова практика, навіяна бурхливим, неспокійним життям, але вистави щоразу проходили з аншлагом.
Лесь Курбас, засновник “Березоля” й реформатор українського театру, – митець європейської освіченості, знав вісім мов, вивчав історію і теорію світового театрального мистецтва, розвивав кращі традиції українського театру корифеїв, прагнув зберегти притаманну йому національну самобутність. Спершу створювався “Молодий театр”, який згодом був переформований. Назва походить від місяця переродження театру – березня.
Лесь Курбас суттєво відійшов від попередньої традиції українського театру, він не хотів акцентувати увагу на побуті, а прагнув показати “Я” кожного героя, побут при цьому слугував лише фоном, який також відігравав свою певну роль. Найкращі вистави в “Березолі” проходили під час співпраці Леся Курбаса з художником Вадимом Меллером і драматургом Миколою Кулішем. Ця команда творила щось фантастичне, вони конструювали напівреальний світ, балансуючи, мов на лезі ножа, з показом вистав, які насправді розвінчують “ідеали” соціалізму. Варто зазначити, що хоч у виставах були доволі серйозні сюжети, не обходилося й без гумору, хоч швидше це була гірка іронія, але це дещо “розбавляло” драматичність ситуації.
Мистецьке об’єднання “Березіль” було не тільки театральною організацією – тут гуртувалися режисери, актори, письменники, мистецтвознавці, критики, композитори, а також учені, філософи, психологи. Крім п’яти театральних майстерень у Києві, осередки “Березоля” діяли й у провінціях, де навчалися сотні театральних митців усіх спеціальностей. У майстернях-лабораторіях вели досліди над театром для села, для робітничих клубів, для дітей шкільного і дошкільного віку. Тут зародилися український театральний музей, театральна бібліотека і театральний журнал.
На посаді творчого керівника-режисера Лесь Курбас проявив себе геніальним митцем. У першій фазі творчої діяльності він під впливом великого реформатора західноєвропейського театру Макса Райнгардта вдається до синтезу слова, руху, жесту, музики, світла і характеризації. Курбас ставить експресіоністичні п’єси тодішніх європейських драматургів, а кожна з них розкриває якусь із театральних проблем. У другому періоді він застосовує модерні принципи до класичного, західноєвропейського репертуару (драми Шекспіра, Гюго, Шиллера), а також до українського (твори Старицького, Тобілевича). Курбас шукає український стиль, нитки тяглості до козацького бароко. У фарсах викриває тодішню радянську дійсність. Третім й останнім періодом є харківський, коли Курбас із “Березолем” переїздить до Харкова (1926– 1933). У той час театр був повністю сформованим, до його складу входили М. Крушельницький, Й. Гірняк,            В. Чистякова, Н. Титаренко, Н. Ужвій, А. Бучма, О. Добровольська, І. Мар’яненко та інші. У цьому періоді, крім зарубіжної драматургії, на чільне місце виходять п’єси Миколи Куліша, котрий став найближчим співтворцем і помічником Леся Курбаса в модернізації українського театру.
Організований Сталіним розгром “українізації” 1933 року не оминув і “Березіль”. У пресі розгорнулася викривальна кампанія проти Леся Курбаса і його театру, який затаврували як “шкідницьку організацію”. На засіданні театральної колегії з приводу вистави “Маклена Ґраса” митця звинуватили в “буржуазному націоналізмі”, контрреволюційності та антидемократичній позиції, й резюмували, що “Березіль” не зміг здобути гідного місця у розбудові українського радянського мистецтва. Прем’єра останньої вистави за твором М. Куліша відбулася у вересні 1933 року під наглядом чекістів і згодом була заборонена. Наприкінці 1933-го Л. Курбаса усунули з посади художнього керівника театру, а “Березіль” закрили. Після цього режисер поїхав до Москви на запрошення С. Міхоелса для роботи над виставою “Король Лір” у Державному єврейському театрі. У Москві його заарештували й відправили на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, а згодом – у Соловецький концтабір. На початку листопада 1937 року Лесь Курбас був розстріляний у карельському урочищі Сандармох разом із іншими 1111 етапованими із Соловецького табору з нагоди 20-річчя Жовтневої революції. У 1935 році його дітище – театр “Березіль” – було перейменовано на Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.