Твори Миколи Гоголя мають світову славу, а також великий вплив на формування нового українського письменства. Безперечний вплив мав Гоголь і на Шевченка, котрий ще в молоді роки був добре обізнаний із його творчістю. 1837 року Шевченко увірвався в літературний світ зі своєю “Причинною”, символічним Дніпром:
Реве та стогне Дніпр широкий,
 Сердитий вітер завива,
 Додолу верби гне високі,
 Горами хвилю підійма…
А росіян чарували гоголівські слова: “Чуден Днепр при тихой погоде”, “редкая птица долетит до середины Днепра”. Як бачимо, для Шевченка Дніпро “розгніваний”, а для Гоголя – “чудовий, тихий” (Г. Стеценко, “Два великих українці – Гоголь і Шевченко”). Але “це ж той самий Дніпро, ті джерела у візії обидвох поетів” (Є. Сверстюк, “Гоголь і Шевченко”).
Благоговійне ставлення Тараса Шевченка до Миколи Гоголя знайшло відображення в повісті “Близнецы”, де відтворено атмосферу суперечок довкола “Мертвих душ” серед київських студентів. Письменник і краєзнавець Петро Ротач впевнений, що якщо “герой повісті Саватій Сокира читає й перечитує “велику книгу”, то це оцінка самого Шевченка і що це сам він читав і перечитував книгу”.
У повісті “Художник” письменник порівнює скнару Головню з гоголівським Плюшкіним, відзначає, що в Гоголя фігура Плюшкіна намальована “сильно, різко” (П. Ротач, “Від Яготина до Полтави”).
Шевченко був палким шанувальником “Вечорів на хуторі біля Диканьки”. Саме він відзначив, що фантастичні, майже казкові повісті розкривають глибокий, самобутній розум автора і його ніжну любов до людей. Твори Гоголя “Тарас Бульба”, “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Миргород” та інші, за словами літературознавця Ю. Барабаша, “життєдайним соком жартівливої пісенності живили творчість Шевченка… Простежується єдність творчої манери Кобзаря з цими творами…” Своїм однодумцем, “великим другом”, “братом” вважав Шевченко автора “Тараса Бульби”. Він сприймав Гоголя як патріота України, що своїми повістями з українського життя, передусім на історичні теми, прославив Україну і волелюбність українського народу. Шевченко запам’ятав гнівні слова з монологу Тараса Бульби: “Переймають чорт знає які бусурманські звичаї, цураються мови своєї, свій зі своїм не хоче говорити, свій свого продає, як продають бездушну тварину на торговому ринку”. 1842 року Шевченко малює картину “Зустріч Тараса Бульби з синами” (ілюстрація до повісті М. В. Гоголя “Тарас Бульба”). Малюнок відповідає таким словам повісті: “Ну, давай на кулаки! – говорит Тарас Бульба, засучив рукав, – посмотрю я, что за человек ты в кулаке!”. Це була перша ілюстрація до повісті Гоголя “Тарас Бульба” (Ю. Барабаш, “Гоголь і Шевченко”).
Мистецтвознавець В. Підгора висуває гіпотезу, що Шевченко у 1840 році малював портрет Гоголя: “Й оскільки вважають, що вони не зустрічалися, то висловлюють припущення, що Кобзар малював земляка з якогось малярського портрета, чомусь ніким не зафіксованого…” (В. Підгора, “Кращий портрет славетного земляка”). Дослідниця Рената Смирнова стверджує, що 60 років в експозиції музею Т. Г. Шевченка в Києві можна було побачити портрет Миколи Гоголя роботи Т. Г. Шевченка. “Він був підписаний поетом і друкувався у повному зібранні творів Кобзаря у 1949 та 1961 роках”. Письменницю дивує, що у 2006 році з’явився інший підпис до цього портрета: “Невідомий художник”, а згодом портрет взагалі вилучили з експозиції (Р. Смирнова, “Невідомий портрет Миколи Гоголя”).
…Коли Шевченко знаходився у засланні й потребував допомоги, коли йому заборонили писати і малювати у 1850 році, він звертався в листі до Варвари Рєпніної: “Я сегодня же напишу Василию Андреевичу Жуковскому и попрошу его о исходатайствовании позволения мне только рисовать… Или напишите Гоголю, чтобы он ему написал обо мне, он с ним в весьма коротких отношениях”. В іншому листі до В. Рєпніної Кобзар писав: “Я завжди читав Гоголя з насолодою… Перед Гоголем слід схилятись з обожнюванням, як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей… Я ніколи не перестану жаліти, що мені не вдалося особисто познайомитися з Гоголем”. Чи шукав Шевченко зустрічі з Гоголем, невідомо. Невдовзі, коли Шевченко увійшов у світське життя, Гоголь виїхав за кордон. Певно, тому і написав своє послання йому Тарас навздогін:
За думою дума роєм вилітає:
Одна давить серце, друга роздирає,
 А третяя тихо-тихесенько плаче
 У самому серці, може, й Бог не бачить.
 Кому ж її покажу я,
 І хто тую мову
 Привітає, угадає
 Великеє слово?
 Всі оглухли – похилились
 В кайданах… байдуже…
 Ти смієшся, а я плачу,
 Великий мій друже.
“Так він і залишився, – писав Є. Сверстюк, – на полі вічному – “великий друг”, з яким можна сміятися і плакати на високості…” Академік Національної академії наук України Микола Жулинський так назвав Гоголя і Шевченка: “Дві половини українського серця”, які репрезентують українську духовність і є “послами нашої культури в усіх усюдах”.

Анатолій ЧЕРНОВ
Краєзнавець