Іще з часів древньої Київської Руси день пам’яті преподобного Олексія, людини Божої, свято шанувався нашими благочестивими предками, його житіє було одним із найулюбленіших. За церковним календарем цього угодника Божого молитовно згадують 30 березня.
Преподобний Олексій народився в Римі, в сім’ї благочестивих батьків. У юності почав суворо поститися, роздавав милостиню і під розкішним одягом носив волосяницю. Коли досягнув повноліття, відмовився від одруження і таємно втік із дому. Діставшись до Едесси (давнє місто, попередник сучасного турецького міста Шанлиурфа), де зберігався Нерукотворний Образ Спасителя, продав усе, що в нього було, гроші роздав жебракам і став жити при церкві на паперті.
Так минуло сімнадцять років. Сама Пречиста Богородиця явилась у сні церковному сторожеві й відкрила, що жебрак Олексій є людиною Божою. Коли ж мешканці Едесси стали шанувати його, преподобний знову таємно втік. Корабель, на якому він вирушив у мандрівку, збився з курсу і пристав до берегів Італії. Святий Олексій, побачивши в цьому волю Божу, пішов до батьківського будинку, адже був упевнений, що його не впізнають, і попросив притулку. Жебрака прийняли. Господар про нього піклувався, а слуги заздрили й постійно ображали. Утім преподобний Олексій терпів знущання зі смиренням. Як і раніше, харчувався хлібом і водою, а вночі проводив час у молитві. Так минуло ще сімнадцять років.
Коли Господь сповістив Олексію день його кончини, святий записав усе своє життя, вимолюючи прощення у рідних. Тим часом у соборі святого Апостола Петра після недільної Божественної літургії від престолу почувся голос: “Шукайте людину Божу, щоб вона помолилася за Рим та жителів його”. У четвер у цьому ж соборі багато присутніх молилося за те, щоб Господь відкрив їм ім’я цього праведника. Утім, коли святого Олексія знайшли, він уже був мертвий. Його обличчя світилося, як лик ангела, а в руках був затиснений сувій зі сповіддю.
Тіло святого з почестями перенесли в церкву. Від святих мощей витікало благоуханне миро, від якого зцілювалися недужі. Чесні останки святого були похоронені в храмі святого Воніфатія 30 березня 411 року.
У нашому народі день вшанування пам’яті преподобного Олексія отримав назву “Теплого Олекси”. У деяких регіонах України пасічники вважали цього святого своїм покровителем. Господарі виносили вулики із зимівників, кропили освяченою на Стрітення водою, примовляючи: “Теплий Олекса випускає бджіл на весну”. Якщо ж сніг ще не зійшов, то пасічник ішов у бджільник, торкав рукою вулики і казав: “Нуте ви, бджоли, готуйтеся, бо прийшла пора. Йдіть, не лінуйтесь, приносьте густі меди і рівні воски, і часті рої Господу Богу на офіру, а господареві на пожиток”.
Дівчата вірили: якщо на Теплого Олекси подарувати жебракові сорочку, то не забаряться старости. Вони шили й вишивали потай від матерів і, входячи в церкву, вручали біднякам дарунки.
У минулі часи казали: “Олексій, чоловік Божий, зиму нанівець зводить”, “Зверху пече – знизу тече”. За народною уявою, та й за кліматичними спостереженнями, до дня пам’яті преподобного Олексія настає справжнє тепло.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.