У перше в історії України день 17 березня, що припав на минулу п’ятницю, покликав десятки тисяч наших співгромадян прийти до пам’ятників провідникам національно-визвольних змагань 1917–1921 років (встановлених у незалежній Україні, як правило, попри спротив влади й за рахунок народних коштів), у музеї, архіви, щоб разом згадати початок української боротьби за свою державу в ХХ столітті й усвідомити, що боротьба ця ніколи не припинялася і триває донині. Вона лише перейшла зі столітнього підпілля у гарячу фазу й змусила захищати Україну на Донбасі зі зброєю у руках.
У Державному архіві Полтавської області студентській молоді запропонували документальну виставку “Центральна Рада – керівний центр Української революції”, присвячену 100-річчю створення цього органу української влади. Відкриваючи захід, директор установи Валентина Гудим наголосила на важливості розуміння уроків тих далеких подій, які однаково важливі як для політичних діячів сучасної України, так і для кожного окремого громадянина. Їхній зміст очевидний: тільки об’єднуючись і ставлячи на перший план державні інтереси, можна побудувати вільну й заможну країну, в якій усім нам хочеться жити.
Заступник директора Державного архіву Полтавської області Тарас Пустовіт ознайомив слухачів із представленими на виставці текстовими й фотодокументами. Загалом у двох розділах їх було понад півсотні – як з власних фондів, так і з фондів столичних архівних установ. Серед найцікавіших, зокрема, – посвідчення члена Генерального секретаріату УЦР Симона Петлюри, зафіксована на світлині піднесена мить проголошення в Києві ІІІ Універсалу УЦР 7 листопада 1917 року, “показанія” голови УЦР Михайла Грушевського від 31 березня 1931 року, які дають уявлення про життя українських патріотів в імперському зашморзі…
Окремо на виставці йшлося про охоплену Українською революцією Полтавщину, яка дала визвольним змаганням десятки яскравих особистостей: членів перших українських урядів Симона Петлюру, Бориса Мартоса, Івана Стешенка, членів УЦР Володимира Шемета, Павла Чижевського, полковника армії УНР Степана Лазуренка, командира кулеметної сотні на бронепотязі збройних сил УНР “Січовий стрілець” Михайла Смаля…
Про незмінний кривавий кремлівський сценарій із розсварювання українців нагадала розповідь Тараса Пустовіта про спровокований більшовиками конфлікт між УЦР та відданим їй Богданівським полком, що розміщувався у Полтаві. Того разу, в грудні 1917 року, запланованою жертвою став командир полку Ластовченко, убитий у полтавському готелі “Європейський”. До міркувань про сучасні паралелі спонукав і засвідчений на виборах до місцевих органів влади влітку та до Всеросійських установчих зборів восени 1917 року факт бездумної прихильності звичайних людей до більшовицьких обіцянок, які були порожньою демагогією про мир – народу й землю – селянам.
– Більшовики дуже активно працювали в ідеологічній площині. Щодо цього Центральна Рада недооцінювала свого опонента. До того ж не було створено національну армію. Не вистачило розуміння, що задля розбудови держави поряд із політиками і в уряді, і на місцях мають працювати професіонали, фахівці. Були й інші прорахунки, але ми маємо віддати належне Українській Центральній Раді за створення головного – Української держави, – зазначив Тарас Пустовіт.
* * *
Із нагоди 100-річчя початку Української революції полтавці вшанували пам’ять Голови Директорії, Головного отамана військ УНР Симона Петлюри, поклавши квіти до меморіальної дошки борцю за незалежність. Участь у церемонії взяли представники влади, громадських організацій, студентська молодь. Квіти лягли також до пам’ятника голові Ради Міністрів УНР (1919), відомому українському громадсько-політичному діячу, ученому-економісту, кооператору і педагогу Борису Мартосу.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”