Вона така ж добра, як весняна матір-земля, котра готова прийняти з людських рук будь-яке зерно й, вилеліявши, випестивши його в ніжний пагін, випустити зі своїх живильних обіймів назустріч сонцю й світу. Вона відчуває кожен задум майстра набагато раніше, ніж руки гончаря починають його втілювати в життя.
Авжеж, всі ці красиві слова про глину – своєрідний живий місток, яким символи наших мрій приходять у день сьогоднішній. У реальному вимірі вони “оселяються” на поличках шаф у вигляді чудернацьких звірят чи казкових істот. Але в кожному такому “гостеві” світиться і повік не згасає частинка таємниці свого творця.
Спостерігати за самим процесом ліплення – уже задоволення. За лічені секунди проникаєшся сонячним настроєм захоплених справою гончарів. А тим більше, якщо це щирі емоції юних майстрів – зокрема вихованців гуртка кераміки та гончарства “Обереги”, що діє в Полтавському обласному центрі естетичного виховання учнівської молоді.

Керівник гуртка “Обереги” Тетяна Чех уже шість років допомагає своїм вихованцям подружитися з глиною. Цікаво, що для молодої жінки це рідна справа, адже виросла вона в знаменитій, славній неперевершеними майстрами-гончарями Опішні. Добре знався на глиняному дивотворенні її прадідусь, невід’ємною частиною життя стало гончарство й для бабусі та мами. Можливо, саме ця родинна закоріненість у народний промисел спонукає Тетяну стверджувати, що жодних секретів у ньому немає – усе ясно й гарно, як Божий день.
– Люблю цю справу за те, що вона дозволяє втілити в життя будь-яку фантазію. Радію, що в наш час діти активно цікавляться ліпленням з глини. Дивишся на наших вихованців за роботою, а в них просто очі горять. Усім, що сама знаю, залюбки ділюся, – розповідає керівниця гуртка.
Поціновувачі кераміки вже багато разів милувалися авторськами роботами Тетяни Чех на виставках у різних куточках України. П’ять разів поспіль майстриня представляла опішнянську кераміку на міжнародному Ягеллонському ярмарку, що проходить у польському місті Любліні. За її словами, колорит цього відомого в Європі ще з ХV століття торговельно-мистецького дійства нагадує їй наш Національний Сорочинський ярмарок.
Роботи юних гуртківців Тетяни Чех також “подорожують” на різні виставки й конкурси, невпинно збільшуючи перелік творчих перемог “Оберегів”.    Нещодавно гончарні вироби були представлені в Полтавському музеї авіації і космонавтики. Незвичайний, здається, майданчик для виставки. Зате якими доречними виявилися експонати – симпатичні веселі гості з інших планет і галактик!
Вихованці Тетяни Чех – дітвора і юнь різного віку: від 5 до 19 років. Для ліплення використовують сіру опішнянську, а також білу й червону слов’янську глини – кому яка до душі. Кількість часу, необхідного на виготовлення одного виробу, залежить не тільки від розміру задуманої готової роботи, а й від віку гуртківця: малеча впорається з будь-яким завданням на раз, а старші вихованці люблять прикрашати виріб великою кількістю дрібних деталей, тож над композицією солідних розмірів можуть “чаклувати” й до 2 тижнів.
Одинадцятирічний Діма Помазан відвідує гурток “Обереги” близько 4 років, його привела сюди мама. Питаю, чи не цікавіше було б ганяти на футбольному полі м’яча чи “сидіти” в Інтернеті? “Кому як, – каже хлопець, – мені подобається ліпити з глини різні фігурки, особливо тварин. Спершу глина не піддається, але потім виходить все краще й краще”.
Тринадцятирічна Неля Уманець якраз доліпила красуню-мишку. До остаточного завершення роботи ще довгенько –  попереду процес випікання і розфарбовування. “За ліпленням я швидко відпочиваю після уроків у школі”, – говорить дівчина.
Старші гуртківці – дев’ятнадцятирічні Анастасія Минак та Олеся Тулинська – студентки, обидві – майбутні культурологи, також відзначають, що робота з глиною допомагає відновитися після важкого дня на заняттях. Щоправда, як зауважила Анастасія, за глину варто братися тільки в хорошому настрої. Якщо щось турбує, краще заспокоїтися і тільки тоді занурюватися у магію гончарного дивотворення.
“Я ліплю хамелеона, – показує дев’ятирічний Женя Веселий на кумедну заготовку із сірої глини. – Мені подобається, що я можу зліпити іграшку, не схожу на ті, що продаються в магазинах”.
Збирати всі ці думки й враження від гуртківців мені вдається доволі повільно: юні гончарі не позують перед фотооб’єктивом, не сконцентровуються на моїх запитаннях – вони захоплені цікавішим спілкуванням: довіряють непоказному шматку глини свою фантазію. І вона набуває конкретних обрисів, кольорів, примножує згоду між двома світами нашого життя – реальним і внутрішнім.

Вікторія КОРНЄВА.