Щороку 22 березня свята Православна Церква вшановує подвиг 40 мучеників, закатованих на Севастійському озері. У день пам’яті страстотерпців полегшується суворість Великого посту.
У 313 році імператор Костянтин Великий видав указ, за яким християнам дозволялася свобода віросповідання. Але його співправитель Лікіній, переконаний язичник, навпаки, посилив гоніння на послідовників учення Христа. Передусім Лікіній прагнув позбутися християн у своєму війську, адже готувався до війни проти Костянтина і боявся зради.
У той час у вірменському місті Севастії (нині турецьке місто Сівас) одним із воєначальників був Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом перебувала дружина із сорока каппадокійців (територія Туреччини) – хоробрих воїнів, які перемагали в багатьох битвах. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву поганським богам, Агріколай ув’язнив їх.
Зимового дня, в сильний мороз, роздягнених каппадокійців вивели на вкрите кригою озеро. Щоб спокусити мучеників, на березі розтопили лазню. Хто хотів врятувати своє життя, мав просто сказати тюремному сторожеві, що зрікається Христа. І тоді його пустили б відігрітися.
Усю ніч воїни мужньо трималися й співали гімни Богу. А на світанку один не витримав мук. Кинувся до лазні, та, тільки-но відчув гаряче повітря, упав мертвий.
Невдовзі охоронець Аглай помітив, як над мучениками, які залишалися на озері, засяяло дивовижне неземне світло. Вартовий був настільки вражений, що оголосив себе християнином, зняв одяг і приєднався до 39 воїнів. Коли прийшли мучителі, вони побачили, що воїни-християни не тільки не замерзли, але й навіть зігрілися. Тоді кати молотами поламали їм ноги й кинули до вогнища, а потім обвуглені кістки мучеників скинули в річку.
Через три дні святі явилися уві сні єпископу Севастійському Петру. Після цього владика зібрав їхні останки і з почестями поховав.
В Україні вшанування пам’яті 40 святих мучеників пов’язане з яскравими традиціями зустрічі весни. Добрі господині пекли 40 булок із медом у формі пташок – з дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками. Таку випічку називали “сороками”, “жайворонками” чи “бусликами”. Розпоряджалися нею у різних місцевостях по-різному: підвішували на стрічках до дерев у садку, дарували сусідам, роздавали дітям. Малюки бігали по селу, тримаючи в руках нанизаних на палички “птахів”, танцювали й закликали весну. Люди вірили, що саме на Сорок святих з вирію повертаються пернаті – сорок різних порід.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.