Важко назвати випадковістю чи збігом обставин те, що 14 березня, коли в Україні вперше відзначали День українського добровольця – “свято людей, які свідомо, за покликом власного серця, стали на захист своєї Батьківщини і захищають рідну землю від загарбників”, мешканці Кобеляцького району провели в останню дорогу Антона Дзерина. Він у 19-річному віці пішов захищати незалежність України добровольцем батальйону “Айдар”. Потім підписав контракт, службу продовжив навідником-оператором БМП 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар”. Загинув 11 березня в районі Мар’їнки під час бойового зіткнення з ворожою диверсійно-розвідувальною групою. З того бою не повернувся і виконуючий обов’язки командира взводу Сергій Голубєв.
У телевізійних новинах на каналі СТБ побратими нашого земляка розповіли: “11 місяців наш батальйон тримає оборону неподалік окупованого Докучаєвська. Але такої зухвалої атаки раніше не було. Сили тих, хто нападав, переважали наші у 3–4 рази. Вони буквально закидали нас гранатами, що розривались прямо біля входу в бліндаж”.
Диверсійно-розвідувальна група напала на український опорний пункт близько 14-ї години. Скориставшись хащами біля позиції, підкрались на 30 метрів і відкрили вогонь.
“Ситуація в нас була стабільна. Були незначні обстріли, траплялись провокації, але таке вперше… Одним словом, війна… Розслаблятися не можна”, – зазначили українські воїни.
Ворожий снайпер вбив вартового Антона Дзерина. Командир позиції Сергій Голубєв загинув від розриву гранати, але він встиг повідомити по рації сусідній опорний пункт: “Сєпари…”
Підмога БМП та групи прикриття відтиснули супротивників, які теж зазнали втрат, покинули боєприпаси (патрони були російського виробництва) й амуніцію. “Айдарівці” зміцнюють позиції, а в мирній Україні попрощалися із загиблими вояками (Антона похоронили у вівторок на Полтавщині, а Сергія – наступного дня на Рівненщині).
Це – тяжка втрата не тільки для родини. В останню путь мужнього захисника провели керівники району, бойові побратими, волонтери, однокласники, односельці.
Командир із позивним “Овод” розповів:
– Антон був наймолодшим. Мав велике бажання навчатись, військовій справі також. Був безвідмовним, порядним, справжнім патріотом України. Був надійним і відповідальним: усі знали, що не підведе, не залишить у біді, не заховається за чужу спину… Чудово малював, як на мене, це була рука художника. Казав, що залишиться на службі до тих пір, доки Україні буде загрожувати небезпека. А вийшло, що віддав за неї найдорожче – життя.
Відтепер 11 березня – це другий день народження для бійців нашого батальйону: Антон і Сергій врятували десятки життів і полетіли птахами до рідних домівок на вічний спочинок. Так могли зробити лиш справжні Герої. Слава Героям!
У соціальних мережах прочитала про Антона такі рядки: “Друг мого друга. Сміливий і безкомпромісний. З почуттям гумору, добряк. Спочивай з миром, Герой! Вічна слава!”
Односелець Олег Рябуха, який зараз проходить строкову службу, розповів:
– Наша дружба розпочиналась зі школи, невдовзі після того, як його родина переїхала в Дрижину Греблю. Антон приваблював до себе дружелюбним характером, готовністю прийти на допомогу в будь-якій справі, простотою, добротою. Він мав неабиякий хист до малювання, тож не випадково отримав позивний “Пікассо”. Нас єднало спільне захоплення спортом, особливо стріт воркаутом (вуличний спорт). Оскільки в селі, окрім турніка й брусів, іншого спортивного інвентарю чи обладнання немає, ми власноруч робили тренажери, штанги…
Антон дуже болісно реагував на події на сході України, не хотів, щоб, не дай Боже, вони докотились і до рідної Полтавщини. Тому й вирішив особисто докласти сил для того, щоб на нашій землі був мир. У майбутньому планував взяти участь у миротворчій операції, після того зайнятись справою для душі.
Востаннє по телефону спілкувались за день до трагедії. Хіба я міг подумати, що доля відміряла моєму другу таке коротке життя?
– Дружили з дитинства, займались спортом. Останній раз, коли приїжджав у відпустку (в листопаді 2016 року, 26 числа, Антон святкував своє 20-річчя), зупинявся у мене в Полтаві. Місто йому дуже подобалось, тому планував тут жити, –  ділиться  спогадами друг полеглого Героя Іван Ганжа.
Пам’ятатимуть Антона Дзерина й у Бутенківській ЗОШ І–ІІІ ступенів імені Ю. П. Дольд-Михайлика, де він навчався.
– Був спокійним. З повагою ставився до однокласників і вчителів. Любив малювати, – згадує колишній класний керівник Юрій Бринза.
Мужньому захиснику України було лише двадцять…
Відспівали Героя у храмі св. Юрія Переможця УПЦ Київського патріархату. Останню шану земляку віддали в Дрижиній Греблі й Марківці, а поховали в Свічкаревому.
Нехай Господь прийме юного воїна, який поліг за “други своя” і за Україну, у Царстві Небеснім.

Наталя ПУЗИНА
Журналіст