Відомий прозаїк, публіцист, громадський діяч, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Державних премій Валентин Григорович Распутін, від дня народження якого минає 80 років, народився 15 березня 1937 року в маленькому селі Усть-Уда у Східному Сибіру в селянській родині. Пішов з життя вночі 14 березня 2015-го в Москві. На малій батьківщині прозаїка вже настало 15-те число. Тому земляки вважають, що він помер у день свого народження.
Багато чого в його творах автобіографічного. Рідне село потрапило в зону затоплення під час будівництва Братської ГЕС. У середню школу хлопчик добирався за 50 кілометрів від дому. Про цю дорогу письменник розповів згодом у своєму знаменитому творі “Уроки французької”.
Батько Валентина, демобілізувавшись з фронту, працював начальником пошти. Одного разу його пограбували на поромі – зрізали сумку з громадськими грошима. За це був заарештований і сім років провів на магаданських рудниках, вийшовши за амністією після смерті Сталіна. Матері довелося самій виховувати трьох дітей.
Валентин вступив на історико-філологічний факультет Іркутського університету. В студентські роки став позаштатним кореспондентом молодіжної газети. Його нариси публікували в альманасі “Ангара”. Отримавши диплом, працював у газетах Іркутська і Красноярська, часто бував на будівництві Красноярської ГЕС і залізничних магістралей Сибіру. Перша книга оповідань Распутіна “Людина з цього світу” вийшла 1966 року. Наступні твори і збірки – “Гроші для Марії”, “Останній строк”, “Живи і пам’ятай”, “Прощання з Матьорою”, “Наташа”, “Вік живи – вік люби”, “Пожежа”, “Поминальний день”, “Неждано-негадано”, “Отчі межі”, “Дочка Івана, мати Івана”, “Сибір, Сибір” – зробили ім’я автора всесвітньо відомим.
Валентин Распутін працював у редакційній колегії книжкової серії “Літературні пам’ятники Сибіру”, популярного журналу “Роман-газета», в раді журналу “Сибір”, громадській раді часопису “Наш сучасник”. Сприяв православним виданням. Був членом Президентської ради при Михайлові Горбачові, народним депутатом СРСР. Опікувався проведенням культурних фестивалів. Був ініціатором відкриття в Іркутську православної жіночої гімназії.
За творами письменника в різні роки зняті фільми “Рудольфіо”, “Уроки французької”, “Зустріч”, “Продається ведмежа шкура”, “Василь і Василиса”, “Прощання”, “Живи і пам’ятай”.
У 1980-х роках став ініціатором кампанії за порятунок озера Байкал від стоків целюлозно-паперового комбінату, публікував нариси і статті на захист одного з найбільших у світі озер, брав активну участь у роботі природоохоронних комісій. Разом з науковою експедицією Валентин Распутін здійснив занурення на дно Байкалу на глибоководному апараті “Мир”.
Кандидатура Валентина Распутіна була висунута на здобуття Нобелівської премії з літератури. У 2013-му в співавторстві з публіцистом Віктором Кожем’яком опублікував книгу “Ці двадцять убивчих років”, де описав “перетворення народу в “народонаселення”, духовну і матеріальну деградацію людей, знищення природи за останні два десятиліття.
Сам Распутін говорив, що йому довелося йти в політику, щоб завзяті господарники “ріки назад не повернули” і поруч із Байкалом не збудували черговий завод. Вважав, що Мавзолей треба прибрати, а компартію перейменувати…
“Не лізьте в душу народну. Вона вам непідвладна”, – розмірковував Распутін в інтерв’ю на тему “Влада і народ”.
Валентину Григоровичу довелося поховати двох дітей і дружину. В результаті авіакатастрофи в аеропорту Іркутська загинула його 35-річна дочка, музикант Марія Распутіна. Через кілька років пішла з життя дружина письменника Світлана Іванівна. Первісток помер зовсім маленьким, коли молоде подружжя тулилося в бараці в Красноярську, хлопчик дуже застудився, і лікарі не змогли його врятувати. Живим залишився тільки син Сергій.
Друзі розповідали, що письменник умів пожартувати. Коли в 1972 році був у Фінляндії у відрядженні від Спілки письменників, на одному з прийомів жартома сказав: “У Москві хмарно, а у вас – сонце. Значить, Господь більше любить капіталізм”. За такий жарт, який опублікували західні газети, Распутіна дев’ять років не випускали за кордон. Хоча, за свідченнями знайомих, Захід Валентин не любив, називав людей, які там жили, роботами.
Похований у Знаменському монастирі в Іркутську.
Ім’я Валентина Распутіна носить Байкальський міжнародний фестиваль науково-популярних і документальних фільмів “Людина і Природа”.
Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.