Алкоголь, наркотики… Спочатку вони приносять людині ілюзорну насолоду. Втім, досить швидко поневолюють, перетворюючи в раба пляшки, шприца, пігулок. Самотужки звільнитися із полону дурману дуже важко, а в більшості випадків – неможливо. Розуміючи смертельну небезпеку від залежностей, що руйнують не тільки життя самого “полоненого”, а і його рідних та близьких, люди здавна шукали можливості позбавитися від алкогольних чи наркотичних пут. Ефективний спосіб нейтралізації “зеленого змія” вдалося знайти американцям, які на практиці довели, що найсуттєвішу допомогу алкоголік передусім отримає не від лікаря чи психолога, а… від такого, як сам, алкоголіка.
У 30-х роках минулого століття у США виникли перші групи анонімних алкоголіків (АА). Згодом цей рух у світі значно поширився. Нині в 160 країнах налічується понад три мільйони членів цієї організації. У 1989 році перші групи анонімних алкоголіків з’явилися в Україні. Зараз їх більше ста у різних містах, з них вісім – у Полтаві, по одній – у Кременчуці, Лубнах і Чутовому.
Досвід АА почали активно використовувати наркомани, ігромани, сексоголіки і навіть затяті курці. Вони збираються в групи, щоб допомагати одне одному, ділячись досвідом одужування.
На зустрічі ходять представники різних соціальних верств. Серед них є й керівники, бізнесмени, лікарі, вчителі – чоловіки й жінки. Усміхнені, приязні, гарно вдягнені. Побачивши такого на вулиці, навіть не здогадаєшся, що перед тобою колишній безпробудний пияк чи наркоман. Дехто з них свого часу втратив усе, декому вдалося вчасно схаменутися…
Нещодавно тверезі алкоголіки Кременчука провели форум “Жити в теперішньому”, присвячений семиріччю створення групи АА у наддніпрянському місті. До них в гості приїхали “колеги” з Києва, Харкова, Полтави, Горішніх Плавнів, Чутового, Миргорода, Павлограда, інших міст України.

За день тричі потрапляв у витверезник
– Пити почав у юнацькі роки, – ділиться спогадами Анатолій Б., який, зручно вмостившись в старенькому автобусі, разом із кількома десятками друзів-полтавців їде до Кременчука. Він уже майже дев’ятнадцять років залишається тверезим, зовсім ігноруючи будь-яке спиртне.
– Навіть квасу не п’ю і цукерки з лікером, якщо ними пригощають, відкладаю для знайомих, – зізнається. – А раніше ж траплялися різні ситуації. Пив усе, що, як кажуть, горить. Жадібним був до цієї смертоносної речовини. Колись ще в армії “понабиралися” із друзями. Вранці кілька чоловік не прокинулися, бо то, як виявилося згодом, був технічний спирт. Мене ж Бог зберіг і навіть залишив здоровим. Одного разу у радянські горбачовські часи, коли з пияцтвом намагалися боротися найзавзятіше, умудрився впродовж дня тричі потрапити до витверезника. Штраф заплатив першого разу, через кілька годин випустили – пішов похмелився, забрали вдруге – трохи потримали, я вийшов і… знову напився. Співробітники витверезника тільки руками розвели, мовляв, невиправний, що з тобою поробиш. Але я змінився. І допомогла в цьому проста і дієва програма Анонімних Алкоголіків “Дванадцять кроків”.
Її зачитують на кожному зібранні анонімних алкоголіків чи наркоманів. Не став винятком і форум у Кременчуці.
– Ми визнали, що були безсилими перед алкоголем, наше життя стало некерованим, – поперемінно читають ведучі зібрання Руслан і Оксана. – Повірили, що Сила, могутніша за нас, може повернути нам здоровий глузд. Вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми розуміли Його. Зробили ретельну та безстрашну моральну інвентаризацію самих себе. Визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок. Були повністю готові до того, щоб Бог усунув всі ці вади характеру. Покірно попросили Його усунути наші недоліки. Склали список усіх людей, кому ми заподіяли кривду, і сповнились бажанням відшкодувати всім їм завдані збитки. Особисто відшкодовували заподіяну цим людям кривду, де тільки можливо, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм або іншим. Продовжували робити особисту інвентаризацію і, коли були неправі, відразу визнавали це. За допомогою молитви і медитації шукали покращення свого свідомого контакту з Богом, як ми розуміли Його, молячись лише про пізнання Його волі щодо нас і силу виконати її. Отримавши духовне пробудження в результаті виконання цих кроків, намагалися донести цю звістку до інших алкоголіків і застосовувати ці принципи в усіх своїх справах.
“Я – щасливий алкоголік”
Учасники форуму ділилися один з одним досвідом свого одужування, розповідали, як вдалося їм позбутися алкогольної чи наркотичної залежності. Дехто обходиться без вживання спиртного вже близько двадцяти років, а хтось щойно став на стежину тверезості.
– Приїхав із Полтави, – розповідає Сергій М. – Але відчуваю себе тут, як удома. Так само гостинно мене зустрічатимуть у будь-якому місті України чи за кордоном, де є групи Анонімних Алкоголіків. Зичу кременчужанам берегти атмосферу любові, дружби, єдності.
– Наше братство по духу навіть ближче, ніж кровна рідня, – переконаний Валерій. – Бажаю кременчужанам бути справжніми, жити теперішнім, згідно з кроками і традиціями АА.
– Коли я пив, то був схожий на їжака, – каже Анатолій Ч. – Увесь в голках, щось накоїв, скрутився в клубок і мовчу. Мене намагаються розкрити, вдарити, засуджують, «виховують». Останнім часом життя перетворилося в суцільне пекло. Я думав, що не зможу розірвати замкнене коло. Але за допомогою Анонімних Алкоголіків зробив це. Їхня програма унікальна – вічний двигун позитивних змін.
– Хочете бути щасливими? – запитує Сергій Д. – Живіть сьогоденням, а не на уламках минулого чи в туманній ілюзії майбутнього. Поділіть час на маленькі відрізки. У цей момент ти щасливий – і добре. Згодом із окремих острівців спокою й любові складеться усе життя. Можна буде озирнутися назад і усвідомити, що ти – по-справжньому щасливий.
– Товариство АА я деякий час ігнорував, – пригадує Антон. – Вважав його сектою, не сумісною із Православною церквою, куди на служби ходжу багато років. Яким же було моє здивування, коли зустрів там і священнослужителів, котрі допомагають одужувати залежним людям, не вважають зібрання Анонімних Алкоголіків чимось “духовно-крамольним”. Я на собі переконався в дієвості програми “Дванадцять кроків”, також познайомився із багатьма людьми, яких свого часу в суспільстві вважали пропащими, по суті, ставлячи на них хрест.
– Тринадцять років я не пив, – ділиться роздумами Сергій К. Потім став помилково вважати: це – такий серйозний строк, що вже можна спробувати випити, в усякому разі склянку пива. Через кілька днів дозволив собі келих вина, а згодом… до безтями пив горілку. По похилій площині скотився миттєво. Довелося все починати спочатку. На сьогоднішній день я знову тринадцять років тверезий. Тільки вже не тішу себе ілюзіями, що можу пити спиртне.
– Перебороти потяг до спиртного цілком реально, – говорить Олег. – У цьому допомагають групи анонімних алкоголіків. Періодично, але вже рідше, потяг повертатиметься. Втім слід налаштувати себе, що цього дня, себто сьогодні, я не питиму. Саме оце і є – жити в теперішньому. Це – соломинка, котра рятує алкоголіка від падіння у прірву.
– Я – щасливий алкоголік, – піднесено мовить Роман. – Спочатку алкоголь ледь не зруйнував моє життя, а потім, як це не дивно звучить, навчив жити по-справжньому – щиро радіти кожному дню, долати труднощі, подарував віру в Бога, а ще – вірних й надійних друзів, які так само, як і я, кардинально змінили своє життя. Щоденну молитву я починаю з того, що кажу Богу: “Я – алкоголік, але спиртного сьогодні не питиму”. Так само я почну день завтра, післязавтра…
На спікерській групі Софія з Києва розповідала історію свого одужання. У кінці ж наголосила, що збирається заново пройти всі дванадцять кроків програми АА. “Але ж для чого?” – дивувався дехто з присутніх на форумі. “Кроки АА – як цікава книга, яку хочеться прочитати ще, по-новому пізнавши її зміст, – пояснювала Софія. – Окрім того, пиячачи, деякі моменти із життя так і залишилися для мене невідомими, відійшовши назавжди у небуття. Відтак не можу пригадати всіх, кому вчинила кривду. Зараз же живу і дію свідомо. І програму проходитиму ще з більшим задоволенням.
Покладатися на волю Бога
Під завісу форуму його організатори подарували присутнім невеличкий концерт. А потім був фуршет. Безумовно, без спиртного. Гості смакували тортами, тістечками, цукерками, кавою, чаєм, газованими напоями. Обнімалися, прощалися, фотографувалися на пам’ять, бажали одне одному здоров’я, вдачі і, звичайно ж, тверезості на все подальше життя.
…Темрява огорнула землю. Автобус із пасажирами, переповненими позитивними емоціями насиченого дня, рушив із Кременчука до Полтави.
– Коли пив, то часто прокидався зранку, не пам’ятаючи подробиць вчорашнього дня, – розмірковує Анатолій Б. вже дорогою додому. – Потім знайомі допомагали відновити деякий перебіг подій. Страшно ставало, але не за себе, а за людей, які були поруч. Приміром, не раз ризикував потрапити під автомобіль – безумовно, загинув би чи став би калікою. А як би з цим жив невинний водій, котрого моя п’яна злочинна необачність могла б “нагородити” смертним гріхом?
Автобус якось невпевнено забурчав, зупинився і заглух. Водій марно намагався завести його знову, кілька разів виходив на вулицю, копирсався в моторі. З одного боку дорогу оточувало поле, з іншого – ліс. До найближчого населеного пункту – добрий десяток кілометрів, морозець же міцнішав. Валерій, який сидів попереду і був старшим групи, почав голосно запитувати, хто на якій вулиці виходитиме у Полтаві, начебто все гаразд і поломки не було. Пасажири старенького автобуса жартували, обговорюючи насичені події дня.
– Бачте, ніхто й не обурився, не почав нарікати на водія чи на долю, – звернув увагу спостережливий Анатолій Б. – Оце – дія програми: сприймати ситуацію адекватно, не панікувати, не ображатися, вирішувати проблеми по мірі їх надходження і в міру своїх сил, покладаючись на волю Бога.
Через сорок хвилин транспортний засіб таки завівся і продовжив путь. Мандрівка до Полтави була вже без пригод.
– Труднощів у моєму житті вдосталь, – говорив, прощаючись Анатолій Б. – А особливо зараз, коли вони накладаються й на негаразди у державі. Втім, незважаючи ні на що, я – щаслива людина, бо живу теперішнім, вірю в Бога, залишаюся тверезим…

За підтримкою співдружності Анонімних Алкоголіків можна звертатися у Полтаві на телефони: (099) 7678213, (096) 1871183.

Анатолій ВАСЕВИЧ
“Зоря Полтавщини”