“Ми не знаємо його обличчя, був він високий чи низький, яку мав вдачу, хто були його рідні, друзі. Не відаємо й середовища, в якому виховувався, де навчався і, врешті, де його могила. Все, що знаємо про нього, сказав він сам про себе у тому-таки Літописі. Його життя спалахнуло на зламі XVII–XVIII століть, і від того спалаху залишилася велична пам’ятка його духу. Він заповів її своїм землякам, що живуть, як писав, “у малоросійській Україні, пообидвабіч Дніпра”, радше тим із них, хто матиме невситиму жадобу до знань і книг. Очевидно, таким невситимим до знань був і сам…” – так говорив про нашого видатного земляка, козацького літописця Самійла Величка письменник, Шевченківський лауреат Валерій Шевчук. У 1991 році в його перекладі з книжної української мови на сучасну твір Самійла Величка видрукувало видавництво “Дніпро” у двох книгах, а 1995 року він побував у Жуках, коли тут, у центрі села, на місці колишньої Покровської церкви, встановлювали пам’ятний знак на честь літописця.

А минулої суботи полтавці вшанували пам’ять земляка, відзначаючи його символічний день народження покладанням квітів до пам’ятного знака і молебнем у Жуках Полтавського району. В урочистостях взяли участь голова облдержадміністрації Валерій Головко, голова Полтавської районної ради Михайло Кононенко, голова районної державної адміністрації Ігор Карімов, місцеві жителі, члени козацьких осередків.
Того ж дня в “козацькій” залі Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського відбулася конференція “Батьківщина літописця Самійла Величка – село Жуки”. Заходи проводилися з ініціативи голови Полтавської районної ради Михайла Кононенка, і в конференції, окрім науковців, взяли участь депутати райради, сільські голови, педагоги, працівники культури Полтавського району, а учні з різних шкіл побували на екскурсії в музеї.
Заспівом до пленарного засідання конференції стала “Дума про Івана Сірка” у виконанні бандуриста, заслуженого художника України Івана Новобранця. Упродовж трьох годин прозвучало багато цікавих доповідей і повідомлень. Старший науковий співробітник музею, представник громади села Жуки Віталій Яремченко у доповіді “Наш земляк Самійло Величко та його “Літопис” знову ж процитував Валерія Шевчука, котрий назвав літописця “схованим у сутінках минулого чоловіком”, але попереду, зазначив, ще чекають на сучасників цікаві відкриття, і вони вже опрацьовуються. Зокрема йдеться про те, що біля Покровської церкви був похований “якийсь писака”, що майбутній літописець народився у козацькій родині, був високоосвіченою людиною, отримав фундаментальну освіту в Києво-Могилянській академії, вільно володів латиною, польською, німецькою і російською мовами, 1690 року вступив на службу до канцелярії генерального писаря В.Л. Кочубея, дослужився до канцеляриста Війська Запорозького, брав участь у козацьких походах і є автором наймонументальнішого твору, що охоплює події української історії від початку ХVII століття до 1700 року. Про “Втрачені і вцілілі об’єкти культурної спадщини села Жуків та округи” розповіла кандидат архітектури, член Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при управлінні культури ОДА Оксана Бєлявська, про “Село Жуки й об’єкти археології Приполтавських теренів” – директор Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України Олександр Супруненко, “Про битву військ Івана Виговського та Мартина Пушкаря 1658 року” – старший науковий співробітник Центру охорони та досліджень пам’яток археології Віталій Сальніков, про “Особливості відображення подій історії козацької доби у творах українського літописання” – старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, представник громади села Бричківка Петро Баранець, “Про шкільну освіту в Гетьманщині за часів Самійла Величка” – старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, представник громади села Жуки Алла Лавріненко. Завідуючий сектором Полтавського музею авіації і космонавтики Олександр Янович говорив про вшанування пам’яті Самійла Величка і події 1709 року, зокрема про заснування премій його імені. Старший учитель Тахтаулівського НВК Ніна Четверило розповіла про пошукову діяльність гуртка “Чураївна”, який уже 25 років працює в школі.
За цікаву роботу усім присутнім подякувала Тахтаулівський сільський голова Олена Кравцова. Вона також висловила сподівання, що з часом у селі буде споруджено величний пам’ятник літописцю, а директор музею Олександр Супруненко зазначив, що відтепер такі наукові конференції стануть традиційними. І вже маємо готуватися до 350-річчя від дня народження та         300-річчя створення “Літопису” Самійла Величка – у плані науковців є чимало цікавих задумів.
Завершувалася робота конференції думою “Про Берестецьке бойовище” художника-бандуриста Івана Новобранця та музейною екскурсією – адже тут серед унікальних експонатів зберігається і дзвін із Покровської церкви села Жуки.
Літопис Самійла Величка – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII–XVIII століть, який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Граб’янки й “Історією Русів” творить комплекс козацької історіографії. І досі цей “твір, можна сказати, найзагадковіший”, наголошує Валерій Шевчук. Не все розгадане в “Літописі”, мало знаємо про його автора, але він, продовжує письменник, чоловік, у якого билося в грудях палке серце, що горіло любов’ю до рідної землі, і який по праву назвав себе “істинним” сином своєї Батьківщини.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”