Більшість мешканців Кобеляк знають Ярославу Матюхову як юну співачку, яка, навчаючись у школі, наполегливо займалась вокалом і чий голос часто звучав на міських та районних мистецьких заходах. Життя ж не стоїть на місці, й сьогодні Ярослава – студентка 4-го курсу фізико­математичного факультету Полтавського педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Як поєднує дівчина творчість і точні науки? Про це я поцікавилася безпосередньо у Ярослави.
– Чи є місце для творчості у студентки фізмату?
– Звичайно, є! І не тільки в мене. У нас на фізматі взагалі всебічно розвинуті люди: хтось співає, хтось танцює, хтось вишиває, а хтось славиться кулінарними здібностями. У нас часто проводяться благодійні ярмарки, на яких маємо можливість представити і продати свої вироби, а гроші потім спрямувати на різні доброчинні справи. Отож кожен може показати свої здібності. Й не лише так. Вступивши до вишу, ми одразу мали можливість розкритися, проявити свої обдарування під час відбору “Алло, ми шукаємо таланти”.
– Отож вокал для тебе, Ярославо, залишається на одному з перших місць?
– Так, я люблю співати і продовжую цим займатися. Але все ж таки головним для мене сьогодні є навчання. Я закінчую бакалавріат, тому вся увага спрямована на навчання. Творчість – це для душі.
– Окрім любові до пісні, маєш інші захоплення?
– Люблю займатися рукоділлям. Створювати якусь річ своїми руками – це особливе відчуття. Ще зі школи моїми улюбленими предметами були математика і трудове навчання. У 10-му класі захопилася вишивкою бісером. Все почалося з того, що тато привіз зі Львова заготовки двох ікон. Це заняття мені так сподобалося, що я ніби захворіла ним. Звідтоді вишиваю, коли маю вільний час. У мене є і картини, які ми помістили у дерев’яні рамочки, що спеціально замовляли. І блузку я собі вишила… Також навчилася робити декоративні сувеніри: різдвяні віночки, подарункові вази.
– Чудово, але спершу ти захотіла співати. Як це було?
– Здається, у четвертому класі нас повели у Будинок культури на ялинку. І мені дуже сподобалося, як на сцені виступали діти, це було так по­справжньому. Я дивилася на них, як на артистів з телевізора! І захотіла так сама. Отож уже в 5-му класі, побачивши оголошення про набір до вокального гуртка, пішла вчитися співати. Першим моїм наставником була Наталія Вільхова.
Нас із класу в гуртку було п’ятеро. Спочатку ми співали всі разом, потім – дуетами чи тріо. А коли виспівалися, то вже давали нам і сольні пісні, ми почали брати участь у концертах. Класу з восьмого я перейшла займатися вокалом до районного будинку дитячої та юнацької творчості, керівником там був Андрій Уткін. Для мене до цього часу спогади про будинок дитячої творчості – одні з найприємніших, там така тепла, дружня атмосфера в колективі – дуже затишно, неначе удома.
– Як вокалістка ти прагла досягти якоїсь мети?
– Так, я хотіла і хочу (просто зараз не вистачає часу) розвиватися в цьому напрямку. Ще в школі була учасницею проекту “Умієш – співай”, який проводився у нас в районі. Тоді я чула і схвальні відгуки про свої вокальні здібності, і негативні. Була навіть задумалася, що, може, ті, кому не подобається, як я співаю, мають рацію. Але вже згодом зрозуміла, що не всім може подобатися те, що ти робиш, але не варто одразу, почувши критику, ображатися і полишати улюблене заняття.
Також школяркою їздила на відбіркові тури телешоу “Україна має талант!”. А минулого року була учасницею кастингу “Х­фактора”, який проходив у Полтаві.
– Які умови кастингу?
– Підготовка двох пісень: рухливої (веселої) і повільної. Обов’язково одна з пісень має бути іншомовною: англійською, французькою, італійською… Потрібно володіти іноземною мовою на рівні читання. Отож готуєш дві пісні й співаєш на вибір. Я співала англійською першу пісню, вона складніша за другу, по голосу можна було розкритися краще. Далі відбіркового туру я не пройшла, але все це для мене досвід і навчання.
– Ярославо, в університеті ти маєш можливість співати?
– Так, ще з першого курсу я – учасниця загальноуніверситетських та факультетських концертних програм і мистецьких конкурсів. У 2013­му стала голосом фізмату. А у листопаді 2016­го був наш, університетський, “Х­фактор”. Учасниками були студенти різних факультетів. Ми також проходили кастинг, потім з нами займалися наставники з вокалу і хореографи. Усе було по­справжньому, ми багато чому навчилися. Нас було 12 учасників, до речі, з Кобеляк – двоє: я і Міша Федоровський. Шоу вдалося, хоч і не всі стали переможцями, але ми ніби піднялись на рівень вище над собою. А це вже досягнення. Одним з членів журі нашого “Х­фактора” був Артем Лоік, учасник шоу “Україна має талант!”, він високо оцінив мій виступ, що є для мене особливою похвалою. Сьогодні ж навчання забирає багато часу, тому серйозно займатися співом немає коли. Але для себе я співаю, коли захочу.
– Сцена багатьох лякає. Як ти почуваєшся на підмостках?
– Малою боялася. Але це минає. Буває, заважає інше: коли ти не можеш налагодити контакт з глядачем. Можливо, це не завжди залежить від того, хто виступає на сцені. Може, просто публіка збирається байдужа. Тоді співати дуже важко. А от коли від залу, від глядача йде позитив, то маєш силу і бажання співати якнайкраще.
– Ярославо, які якості найбільше цінуєш в людях?
– Чесність. Це – найголовніше. Без цього навіть товариських стосунків не може бути, а тим більше дружби чи кохання.
– Нині чимало молодих людей мріють працювати, жити за кордоном. Ти не збираєшся виїздити з України?
– Ні, не збираюся. Я навіть з Кобеляк з трудом виїжджаю. Я люблю свою землю, свою країну. Подорожувати хочу, але жити бажаю тільки в Україні. Як, до речі, і багато моїх друзів, однокурсників. Так складається, що ті, з ким спілкуюся, – патріоти своєї країни, діти своєї землі. І значний вплив на формування такого світогляду мають як родини наші, так і викладачі в університеті. Лекції проходять українською мовою, ми багато говоримо і дискутуємо про історію та сьогодення.
– Ярославо, як бачиш своє найближче майбутнє?
– Закінчивши навчання, хочу спробувати працювати вчителем. З дітьми я знаходжу спільну мову. І взагалі я не боюся роботи. Закінчила курси перукаря – вмію стригти, але особливо подобається робити зачіски. Маю музичну освіту по класу фортепіано, володію англійською (яку постійно вдосконалюю). Вважаю, що в житті кожне заняття чи освіта можуть бути корисними і знадобитися.
– Успіхів тобі, Ярославо, натхнення.

Юлія ДУБОВА
Журналіст