На території України екологи нарахували близько 30 тисяч сміттєзвалищ. Та це тільки ті, які вони запримітили. Насправді ж їх значно більше. Отож тривога з приводу того, що так ми втрачаємо багато родючої землі, а невдовзі взагалі можемо загрузнути в смітті, небезпідставна. Он у Львові вже не знають, куди подіти непотріб, і розвозять його майже по всій країні, витрачаючи величезні кошти. У Полтаві вже років 20, якщо не більше, раз у раз загострюється ситуація, коли жителі села Макухівки починають протестувати з приводу того, що міське сміттєзвалище невдовзі їх зовсім отруїть. Періодично лунають обіцянки влади вжити рішучих заходів, щоб таки розв’язати проблему. Але здебільшого обіцянками все й завершується.
Що робити? Це добре відомо. Необхідно сортувати сміття, а потім переробляти його на потрібну сировину. Причому перебирати непотріб має передовсім той, хто його позбувається. Так, приміром, у Швейцарії досягли того, що сміттєзвалищ у них майже немає. Швеція ж не тільки використовує весь власний непотріб, а для переробки навіть завозить його з-за кордону. В інших європейських державах успіхи дещо скромніші, але у порівнянні з Україною – величезні. Ще в 1980-х в Австрії і Німеччині мені доводилося бачити в дворах різнокольорові баки, куди жителі висипали сміття різних видів. Нині в більшості держав Західної Європи якщо хтось викидатиме пакет із неперебраним непотребом, то йому загрожує солідний штраф. У Японії в багатьох містах жителі сортують побутові відходи аж за… 30 категоріями.
У Полтаві теж були спроби запровадити роздільне вивезення сміття. Пам’ятається, ще наприкінці 1970-х виник намір збирати в населення харчові відходи і використовувати їх для відгодівлі свиней у сусідніх колгоспах. Але нічого не вийшло. Бо в нас виявилося чимало тих, хто у ті відходи викидав бите скло, консервні бляшанки та іншу гидоту. Свині від того дохли.
Років 10 тому міська влада закупила і встановила у багатьох місцях баки, куди жителі висипали сміття. Деякі з тих місткостей навіть виділили для певних видів непотребу. Однак результат був той же, нікчемний, – туди викидали все що завгодно.
З 1 січня 2018 року в Україні вступає в дію норма закону, згідно з якою заборонятиметься захоронення побутового сміття на звалищах без сортування та переробки. Для виконання цієї вимоги на Полтавщині намічається до 2021 року спорудити 18 сортувальних станцій, 5 полігонів та 3 сміттєпереробних заводи, встановити 26400 тисяч штук контейнерів, щоб 675 існуючих сміттєзвалищ скоротити до 146.
Звичайно, плани грандіозні й чудові. Але виникають серйозні побоювання, що і цей закон буде не виконаний, так, як, приміром, той, де намічалося до 1 липня 2016 року завершити створення ОСББ. Бо необхідно вести наполегливу масову роботу, щоб привчити населення сортувати непотріб. А її поки що зовсім не помітно. І почати варто з найпростішого: добиватися, щоб жителі висипали окремо хоча б харчові відходи, які становлять більше третини загальної кількості сміття. Як це зробити? Не поставиш же коло баків наглядачів у сотнях різних міських закутків? Напрошується перша пропозиція, що зразу виникає: приладнати до окремих баків, що ставляться на подвір’ях багатоквартирних будинків, сітчасті кришки з арматури, крізь отвори в яких вільно б просипались відносно дрібні рештки овочів та фруктів і не пролазили б пакети, пляшки та інше громіздке тверде сміття, що швидко не перегниває. А можливо, в кого виникне краща пропозиція?
Що ж робити з харчовими відходами – то це добре відомо. Їх можна вивозити на спеціальні полігони і використовувати для виготовлення компостних добрив. Але це – вчорашній день. Ефективніше – засипати у біореактори. Там вони перегнивають. Горючий газ, що виділяється, збирають і використовують як паливо, а інші рештки реалізують як добриво. Різної потужності біогазові установки, електростанції дуже поширені за кордоном. Та і в Україні їх можна купити. Причому і встановити можна недалеко від міста, щоб дешевше перевозити туди харчові відходи. Але чомусь серед згаданих вище сміттєпереробних об’єктів, які планують збудувати в області, про них зовсім не йдеться.
Та й за сортування твердого сміття пора б узятися. У цій справі вельми могли б допомогти такі об’єднання, як ОСББ, будинкові та вуличні комітети. Думається, у багатоквартирному будинку завжди вдасться знайти куток у підвалі, де можна встановити кілька місткостей, знайти активістів і визначити час, коли б ті приймали від мешканців макулатуру, скляні та пластикові пляшки, дрібний металевий непотріб. Наприклад, за місяць у середній квартирі може нагромадитися кілограм макулатури. Здавати на приймальний пункт – не варта шкурка вичинки. Але цілком нормально для кожного віднести в домове сховище, віддати для загальних потреб. Так за місяць уже збереться 100 кілограмів макулатури. Плюс ще здавати на приймальні пункти вторсировини скляні й пластикові пляшки. От і нагромадиться сума для стимулювання активістів, проведення деяких масових заходів.
А якби міська влада ще й стимулювала цей рух ощадливості тим, що саме таким ОСББ віддавала перевагу у виділенні коштів із бюджету на ремонтні роботи, доповнювала його наполегливою масовою пропагандою, то можна було б добитися того, щоб у смітті значно скоротилася кількість вторинної сировини, а заодно і зменшилося число рейсів спеціального транспорту на сміттєзвалище, а також і його об’єми.
Досвід багатьох країн переконливо демонструє, що безпосередня участь населення у сортуванні сміття є важливим і ефективним засобом у боротьбі за екологічне благополуччя довкілля, збереження навколишньої краси.

Валентин ПОСУХОВ
Пенсіонер