Мало хто знає, що автором сюжету знаменитих “Дванадцяти стільців” був одеський письменник Валентин Катаєв. Історію, що прийшла йому в голову, віддав молодшому брату Євгенію, а той разом з Іллею Ільфом написав твір, що увійшов до літературної сатиричної класики. Ставати співавтором книги про Остапа Бендера відмовився, пожартувавши: “Учні побили вчителя, як шведів під Полтавою, і написали краще, ніж він замислював”. Та ця трійка авторів все ж попрацювала разом, створивши сценарій до кінофільму “Цирк”.
Народився Валентин Петрович Катаєв – кавалер двох Георгіївських хрестів, ордена Святої Анни, лауреат Державної премії за повість “Син полку”, Герой Соціалістичної Праці – 120 років тому, 28 січня 1897 року, в Одесі.
Мама померла рано, і дітей, Валентина та Євгенія, виховувала її сестра. Брати росли в оточенні книг.
Пізніше Валентин Катаєв згадував: “Я давно писав вірші й перебував, як усі молоді поети, у стані вічного душевного сум’яття: бігав по редакціях місцевих газет, читав свої вірші в гімназії, запитував думку товаришів, домашніх, мучив своїми творами братика Женю – майбутнього Євгена Петрова, відправляв свої вірші бабусі в Катеринослав…”
У ті роки в Одесі часто бував Іван Бунін, і згодом Катаєв познайомився з ним особисто. Майбутній Нобелівський лауреат навчив Катаєва писати щодня, не очікуючи натхнення чи настрою. В “Одеському віснику” вийшли перші оповідання Валентина.
Гімназію молодий Катаєв не закінчив – з початком Першої світової війни вступив добровольцем у діючу армію. Був важко поранений, отруєний газом – через це на все життя голос його залишився хрипким. За хоробрість отримав офіцерське звання і дворянство, що не передавалося в спадок. У цей час видавав оповідання про фронтове життя. В громадянську війну влада в Одесі змінювалася кілька разів, Катаєв намагався визначитися, з ким йому бути. Вступив в армію гетьмана Скоропадського, пізніше – у добровольче з’єднання білого генерала Денікіна. Служив на бронепоїзді, що брав участь у боях на два фронти – проти петлюрівців у Вінниці та проти червоних загонів у Бердичеві.
Згодом сидів у в’язниці за контрреволюційну діяльність. Опинившись на волі, Катаєв пішов воювати в Червону Армію командиром батареї. Після війни працював в одеському відділенні бюро української преси, в редакції газети у Харкові.
З 1922 року мешкав у Москві. Літературну славу йому принесла тетралогія “Хвилі Чорного моря”, куди увійшли твори “Біліє парус одинокий”, “Катакомби”, “Хутірець у степу” і “Зимовий вітер”. Під час Великої Вітчизняної Валентин Катаєв був військовим кореспондентом. За повість “Син полку” про хлопчика Ваню, що волею долі опинився серед жахіть війни, написану в переможному 1945 році, удостоєний Державної премії. Кілька творів Катаєва екранізовано.
Помер у Москві навесні 1986-го, на 90-му році життя. Друзі говорили, що в ньому наче уживалися дві різні людини – тонкий, вразливий літератор і безцеремонний насмішник, що нехтував прийнятими правилами поведінки. Проте був дуже гостинним і вірним. Допоміг землякам-одеситам, літераторам Юрію Олеші, Едуарду Багрицькому, Ісаку Бабелю, Іллі Ільфу, матеріально підтримував опального письменника Осипа Мандельштама і його родину. Незважаючи на ранню схильність до поезії, поетом Катаєв так і не став. n